Розділ 1705 — Гладкіша за вугра, що купається в оливковій олії з милом з масла та восковим гелем для душу

Просто… що тут відбувається?

Мураха переді мною не схожа ні на що, що я бачив раніше. Вишуканий одяг, золоті прикраси, окуляри. Це не надто, але цього достатньо, щоб створити образ багатства та вишуканості, який… якщо я не помиляюся… мурасі просто не потрібен.

«У чому твоя пропозиція?» – запитую я цю дивну маленьку істоту.

«У чому моя пропозиція? У мене їх так багато. Ми можемо поговорити про них по черзі, якщо хочете, або, якщо хочете, я можу обрати кілька преміальних пропозицій зі свого портфоліо. У мене є кілька речей, які одразу спадають на думку. Ви розглядали вишуканий халат для публічних місць? Дипломатичний корпус повідомляє про великий успіх останньої лінії».

Вона справді маленька, можливо, лише четвертого рангу, але говорить… не швидко, зовсім не як Жвава, а… плавно. Легкий стукіт, що стікає, немов розбризканий мед, на мої вусики, і на мить я замислююся, чи не захочу я справді покласти собі на спину безглуздий килим.

Я перемикаю погляд на Енід і бачу, що вона дуже уважно спостерігає за мною, спираючись на свою тростину, спостерігаючи за моєю реакцією. Вона сказала, що це її учень? Очевидно, Колонія народила ще одного чемпіона, бо жодна нормальна мураха ніколи б не зробила нічого подібного.

«Мені не потрібен один з твоїх килимів, я хочу, щоб ти сказала мені, хто ти і чим займаєшся».

Лежачи на землі, я нахиляюся якомога нижче, і все ще височію над Енід та цією маленькою мурахою. Сподіваюся, вона не скаже нічого дурного, бо один удар, ймовірно, розчавить її об підлогу.

«Килим? Прошу вас. Це плетіння виготовляють найкращі майстри Колонії, використовуючи лише шовк з полів черв'яків темряви четвертого шару. Ка'армодо шаленіють від їх якості, запевняю вас».

Я штовхаю її вусиком.

«Я попросив тебе продати мені килимок чи представитися?»

Вона не зволікає, плавним жестом знімає окуляри з очей і виконує надзвичайно складний реверанс на шістьох ногах.

«Ви повинні мені вибачити, я просто захоплена тим, що створюють мої родичі. Мене звати Мерчант, і я вивчала мистецтво комерції у пані Рутер, поки ви спали».

Що ж… гадаю, це багато що пояснює. Вона виглядає як справжня торговка, і, здається, вона дещо навчилася про продаж речей.

«Якого ти рангу?» — питаю я.

Можливо, трохи неввічливо так прямо питати…

«П’ятого», — швидко відповідає Мерчант, змахуючи уявну порошинку зі свого одягу.

П’ятого? Але вона все ще настільки маленька? Я думав, що було б трохи необачно доручати настільки важливі переговори мурасі, яка ледве закінчила мурашину академію, але п’ятий ранг… це респектабельно. Мерчант, мабуть, пройшла прискорення Колонією, оскільки вона явно не створена для бою.

Принаймні, не для звичайного бою.

«І чи достатньо тобі було шести місяців, щоб опанувати навички, необхідні для ведення переговорів на настільки високому рівні? Ти ж знаєш, чого я від тебе хочу, правильно?»

«Чи опанувала я ці навички? Звичайно, що ні, це буде праця всього життя. Чи кваліфікована я? Що ж, Енід Рутер вважає мене кваліфікованою».

Це… досить переконливо. Я дуже довіряю думці Енід, і якщо вона схвалює, мені складно не погодитися. Енід була людиною, до якої зверталися в таких справах, і нам, мабуть, не варто було так довго покладатися на неї.

Власне… чи справді це випадковість, що ця мураха народилася саме в цей момент? Як би я на це не дивився, це надто великий збіг, що Мерчант вискакує з яйця саме тоді, коли Енід стає занадто старою, щоб продовжувати працювати на Колонію? Очевидно, що Братіани виконують певну роботу від нашого імені, але вони не ведуть переговори безпосередньо за нас. Вкрай важливо, щоб у нас був хтось, хто вирішуватиме такі ситуації, і тепер… ось вона.

Чи може це бути невидима рука Гендальфа? Чомусь… я сумніваюся. Цей бородатий покидьок, здається, не звертає особливої уваги на дрібниці Підземелля, не кажучи вже про мою родину.

«Добре тоді, мабуть, доведеться це робити тобі. Мені цікаво подивитися, як воно піде. Ти будеш відповідальною за переговори щодо викупу за захоплених дослідників з Зеленою Горою. Я впевнений, що вони хочуть повернути своїх людей, але я хочу за них хорошу ціну. Їм повинно бути боляче, коли вони розщедряються своїми грошима. Поки ти тут, подивися, чи є хтось, хто може домовитися від імені Церкви Шляху. Ми ще не готові вимагати викуп за священників, але, мабуть, зрештою нам доведеться це зробити».

На диво по-людськи маленька мураха потирає передні кінцівки одна об одну.

«Що ж, тепер ми раптом говоримо моєю мовою».

У кілька плавних рухів вона витягує щось зі свого плаща, клацає кігтем і кладе цю річ до рота.

«Коли граєш у тунельний м’яч, є певні рівні гри. Є дитинчата, що бавляться в землі, а є професіонали, які розбивають одне одного на шматки».

Вона задоволено затягується тим, що я тепер бачу як сигару, а потім витягує її з рота, щоб витрусити попіл з кінчика.

«Як потужно ви хочете, щоб я грала?» — каже вона з блиском у своїх багатогранних очах.

Чому, заради всього святого, ця мураха зараз курить?

«Нехай вони верещать».

Мерчант радісно клацає щелепами.

«О, це буде мені в задоволення».

[Енід, що ти створила?]

Стара жінка широко посміхається.

[Я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі.]