Розділ 1710 — Розваги в тунелях

[Ого! У тебе майже вийшло!]

[Ого! Хороша спроба!]

[У тебе колись вийде, чемпіоне! Я вірю в тебе!]

[Якби ти повністю вірив у себе, ти б мене спіймав. Це для тебе мотивація на наступний раз!]

Є щось таке у зв'язуванні над дослідниками, що мені ніяк не набридає. Подивіться, як вони танцюють! Подивіться, як вони голосно стогнуть у відчаї, поки я підкидаю їх у повітря!

Гве-хе-хе-хе. Мої зусилля пересування підводним човном знову винагородилися черговою засідкою, і мушу сказати, цього разу вони справді доклали більше зусиль. Можливо, зростаюча кількість зниклих дослідників змусила їх трохи занервувати, але, здається, вони готові піти набагато далі, щоб спробувати мене вбити. Ця засідка почалася з запуску двох сфер загибелі в мене. Створені з вогню, вони були схожі на міні-сонця, абсолютно палючі, що обпікали мої вусики з відстані сотень метрів. Трохи здивований, я зумів відповісти двома гравітаційними бомбами, але вони були настільки слабкими, що мені довелося підсилити їх, щоб переконатися, що вони виконали свою роботу.

Початок бою з двох масивних вибухів між вогнем і гравітацією був досить видовищним. Я вважаю, що дослідники сподівалися на кращий результат після свого першого залпу, але вони все одно вискочили зі своїх схованок і продовжили атаку. Після цього справи для них досить швидко пішли на гірше.

[О ні! Мій панцир пошкоджений! І-і-і він знову цілий. Дідько, просто подивіться на нього.]

Чесно кажучи, коли на мене одночасно напало стільки дослідників, мережа зцілення дуже, дуже швидко розігналася. Зараз усе моє тіло почувається наче лід, доки величезна кількість регенераційної рідини проноситься крізь моє тіло. Деякі з цих дослідників, мабуть, дуже потужні, оскільки їм вдається завдати мені певної шкоди, вирізаючи шматки з мого панцира та створюючи вм'ятини на ногах, але я загоююсь настільки швидко, що це просто не має значення.

Насміхатися з них за це також приносить мені глибоке почуття радості.

[Наступного, хто на мене нападе, я підніму у повітря!]

На короткий момент вони всі вагаються, а потім долають свій страх і продовжують атаку. Я не можу сказати точно, хто саме це був, тому обираю того, кого вважаю ймовірним підозрюваним.

[Віднімаємося!]

Зойкнувши від страху та здивування, моя жертва піднімається вгору та залишається зависати в повітрі, безпорадно б'ючись. Підняття магів не дуже допомагає, оскільки вони можуть просто продовжувати кидати в мене заклинання, але для фізичних класів справді складно не бути в змозі поставити себе ногами на землю. Стільки швидкості та сили, але вони недоступні, поки їхні маленькі ніжки виляють у повітрі!

Незважаючи на мою приголомшливу та постійно зростаючу регенерацію, я все ще роблю все можливе, щоб уникнути серйозних пошкоджень. Мої вусики постійно гудуть, і я реагую швидше, ніж можу думати, ухиляючись, змінюючи положення, парируючи удари щелепами, обробляючи сотні різних сенсорних сигналів щосекунди та реагуючи відповідно.

Для підтримки цього потрібна величезна кількість розумової та фізичної енергії. Змусити моє величезне тіло стрибати та рухатися — нелегка робота. Мої ноги та м'язи отримали силу в процесі моєї еволюції, тому вони достатньо потужні, але це все одно велике завдання.

На щастя, мої сухожилля мутували, інакше я б вже впав на землю, наче маріонетка з обірваними нитками.

[Гаразд, час для ігор закінчився.]

Зібравши гравітаційну зону під час бою, я підсилюю її та вивільняю, із задоволенням спостерігаючи, як вона проривається крізь тунель, розширюючись з абсурдною швидкістю та розчавлюючи все, що потрапило в неї, об землю.

Цікаво, що я відчуваю, як кілька кишень простору борються з моєю маною, намагаючись стримати неймовірний потік гравітаційної енергії. Тепер, коли на мене майже не сиплються заклинання чи удари, я можу вільно підійти та подивитися, що відбувається.

Ого? Ще один священник? Два священника! Тут діють серйозні антимагічні техніки. Дві невеликі групи дослідників все ще стоять, поки священникам, за допомогою кількох магів, вдається запобігти повному охопленню їх зоною гравітації.

Це все вражає, і таке інше, але це явно створює на них величезне навантаження. Вони пітніють наче на них вилили відро води та фізично тремтять від зусиль, а це означає, що у них насправді не залишилося енергії, щоб чинити опір мені, коли я наближаюся до них.

[Можете просто лягти], — раджу я їм. [Опір… тільки розлютить її.]

Відмовляючись відповідати, невелика група священників та магів вперто тримається, не бажаючи нічого відповідати такому монстру, як я.

Що ж, мене це цілком влаштовує.

[Добре, Крініс. Вони всі твої.]

Якщо вони не хочуть мати справу зі мною, хай натомість розбираються з темрявою. Вона супроводжувала мене в моїх останніх вилазках у тунелі. З невеликою допомогою безіменних, вона здатна винюхувати та транспортувати будь-яких дослідників, яких я захоплюю, згладжуючи весь процес. Лише за кілька митей тіні поглинають кожного члена цієї групи, і я рухаюся далі. Ноги вгору, гравітація активована, режим підводного човна увімкнено!

Я проводжу тут більшу частину кожного дня, займаючись цим, і з якоїсь причини дослідники просто продовжують атакувати. Ця остання група була п'ятою, яку я переміг, і ці бої, чесно кажучи, не були близькими. Їх справді засліпила жадібність.

Це майже розчаровує, але знову ж таки, це і був мій план.

Поблукавши трохи довше, я побачив щось, коли завернув за поворот у тунелі. Підійшовши до перехрестя, яке, здається, розгалужується на три різні боки, я подивився на стіну і побачив акуратні ряди наметів та складених один на одного ящиків.

Табір дослідників? Ми просунулися вже настільки далеко?

А може, вони просто розташувалися набагато ближче до гнізда, ніж я думав? Перевіривши карту тунелю, я побачив, що вони напрочуд близько до того, що можна було б обґрунтовано назвати зовнішніми територіями гнізда. Гадаю, боязкість Колонії підбадьорила їх настільки, що вони почувалися тут в безпеці.

Дурна думка. Судячи з усього, вони покинули цей табір відносно недавно. Можливо, вони відчули, що я борюся з цією останньою групою, і втекли. Це означає, що зараз ціла купа дослідників біжить тунелями, намагаючись повернутися до Зеленої Гори…

Що ж…

Тоді давайте розпочнемо погоню!