Розділ 1711 — Догнати

Економіка дослідників сама по собі є цікавим прикладом, оскільки існує так багато можливих джерел доходу та невичерпний попит на їхні послуги.

Почнемо з ядер. Ядра, у багатьох відношеннях, є предметом, який більше, ніж будь-який інший, змушує економіку Пангери повертатися навколо своєї осі. Необхідні для будь-яких зачарованих предметів, вони є фундаментальним фактом життя майже кожної людини, яка живе в Підземеллі. Вони використовуються для створення світла, опалення, охолодження, приготування їжі, заморожування їжі, зміцнення стін і стель, циркуляції повітря, утилізації відходів, створення та очищення води, для сприяння росту сільськогосподарських культур і худоби. Всього!

Ядра, що використовуються для такого тривалого зачарування, також мають тенденцію до деградації з часом. Неможливо живити свою піч одним і тим самим ядром п'ятдесят років, тому їх комбінують з іншими старими ядрами, щоб продовжити термін їх служби, постійно циркулюючи ядра, доступні на ринку.

Також існує попит на високоякісні ядра для бойових та оборонних цілей. Звісно, він теж невичерпний. Завжди існує потреба у високоякісних ядрах для броні, зброї, стін, воріт, комунікаційних мереж, зачарованих військових машин та домашніх тварин.

І це було до того, як ненаситний голод Колонії за ядрами підняв усі ціни!

Щоб задовольнити цей попит, дослідникам добре платять і цінують.

- Уривок з «Підземелля» Мерчанта

«Мені це не подобається», - пробурмотів Фредерік. «Тут надто тихо».

«Просто замовкни і біжи далі», - прогарчав Шеймус, а Елсі кивала йому вслід, біжучи за ним.

«Мабуть, мені не слід було про це думати, але я певною мірою радий, що ці ідіоти спробували атакувати цього монстра. Інакше нас, можливо, й не попередили б», – сказав Фредерік, підтримуючи свою стабільну швидкість.

Минуло вже багато часу відтоді, як він був востаннє змушений бігти через Підземелля, рятуючи своє життя. Як менеджер Союзу, він провів більшу частину останніх десяти років в офісі або на нарадах. Наради ніколи не закінчувалися. Він завжди казав, що не сумує за дослідженням, але з шаленим серцем і адреналіном, що переповнював організм, він міг хоча б зізнатися собі, що це справді бадьорить. Занадто довге перебування за столом зробило його іржавим, а почуття притупленими. Зараз він почувався більш живим, ніж за ці роки.

Але також ближче до смерті, ніж за всі ці роки.

«Ось чому я ненавиджу розумних монстрів», – поскаржився він уголос, – «несправедливо, що щось може бути настільки потужним і так добре приховувати свою присутність. Ми не відчули його запаху, поки воно не почало боротися менш ніж за два кілометри від нас!»

«Я ж казав», — сказав Шеймус з напруженим обличчям. «Я ж усіх попереджав, що йому не потрібно ходити по землі, і що він може неймовірно добре приховувати свою ману».

«Та знаю я, чорт забирай. Не потрібно постійно про це нагадувати».

У швидкісному пересуванні Підземеллям було певне мистецтво. Не було корисно рухатися занадто швидко, оскільки це привернуло б увагу монстрів, які найбільше любили переслідувати здобич, що тікає. Занадто повільний рух, очевидно, теж не був корисним, тому потрібно було знайти золоту середину, у якій земля покривається з хорошою швидкістю, але монстри не ганятимуться за тобою, наче гончі собаки.

Зараз дослідники наближалися до максимально безпечної швидкості, а можливо, навіть трохи перевищували її. Їхня кількість допомагала зупинити кількох більш завзятих монстрів, але врешті-решт щось мало кинутися в погоню.

Поки це була не та мураха, все буде добре.

«О ні», — простогнав Фредерік.

«Що тепер?» — різко сказав Шеймус.

«Я щойно нас прокляв», — відповів Фредерік.

«Замовкни зі своїми забобонами», — прошипів Шеймус. «Зосередься на клятому тунелі».

У цей момент він був особливо розчарований. Отримавши зарплату, про яку вони навіть не мріяли, він та Елсі кілька днів намагалися повернутися до Зеленої Гори, але їх знову й знову затримували, оскільки інші дослідники в таборі постійно безслідно зникали. На межі повного вибуху гніву вони обговорювали можливість самостійної подорожі, коли сталася ця катастрофа. Незважаючи на те, що вони змогли заробити від першої зустрічі з мурахою, жоден з них не поспішав з повторним візитом.

Ніхто на Пангері не був більш забобонним, ніж дослідники Підземелля.

Менеджер Союзу зробив, як йому і запропонували, та зосередився. У тунелі було багато монстрів, але авангард акуратно та ефективно розправлявся з найагресивнішими, тому решті не потрібно було взагалі сповільнюватися. Звичайно, завжди було необхідно залишатися пильним. У будь-який момент їх могла схопити ліана, або ж звір міг спуститися зверху, помітивши можливість схопити собі жертву.

Хоча він знав, що йому слід зосередити свою увагу попереду, він не міг не озирнутися через плече, просто щоб заспокоїтися.

Те, що він побачив, заморозило кров у його жилах.

Ковзаючи, наче дирижабль, абсолютно безшумно, один з найбільших монстрів, яких він коли-небудь бачив у своєму житті, просто... дрейфував у повітрі, ніби насміхаючись з усіх інших за те, що вони прикуті до землі. Він побачив його, і в ту мить був упевнений, що монстр теж знає, що він його побачив. У ту мить він почав пришвидшуватися. «Контакт!» — крикнув Фредерік, і його голос прогримів тунелем. «На шість годин! Не намагайтеся вступати в бій. Біжіть! Біжіть! Біжіть!» Послухавшись власної поради, він кинувся вперед з усієї сили свого тіла. Він не хотів бути спійманим цією... істотою.

Продемонструвавши себе справжніми професіоналами, дослідники почали діяти, швидко прискорюючись, доки не почали рухатися настільки швидко, як тільки могли. Безсумнівно, якісь монстри підскочать і поженуться за ними, але яке це мало значення? Навіть якщо ці істоти щось і зроблять, то затримають мураху.

Якщо Фредеріку потрібна була якась додаткова причина для страху, він знайшов її в обличчях Шеймуса та Елсі. Двоє дослідників були бліді, як простирадла, і вони бігли з більшою наполегливістю, ніж будь-хто інший, доводячи свої тіла до межі, намагаючись рухатися хоч трохи швидше.

Але… проти міфічного монстра восьмого рангу він мав би знати, що це буде марно.

Коли він ризикнув озирнутися назад, то побачив, що мураха приземлилася і тепер бігла на всіх шести лапах. Мить вагання, легке поштовх, коли вона напружила ноги… а потім…

БУМ!

Вона була прямо тут, серед них, ніби перетнула простір між ними менш ніж за мить ока.

Непереборний розум пробив захист Фредеріка та вчепився в нього та інших, поки всі вони хиталися від шоку.

[Повертаєтеся вже так швидко?]