Розділ 1724 — Повернення охорони

Я не надто прагну ближче знайомитися з цими шкідниками, які намагаються захопити моїх родичів, але мені потрібно надіслати чітке повідомлення, і лише я можу бути тою мурахою, яка його відправить.

Крім того, я не можу спуститися до п’ятого шару і солодко-солодко помститися Кратам, поки не закінчу справи тут, нагорі. Хоч би як мені було весело затискати дослідників у землю та сміятися з них, вони не є найбільшою рибою, з якою зараз має справу моя родина. Цей титул зарезервований для племен слимаків п'ятого шару.

Отже, настав час вийти вперед і раз і назавжди покласти край цій жалюгідній ситуації. Принаймні… так було б.

[Чому, заради всього святого, я маю брати тебе з собою?]

[У тебе немає вибору, хіба що ти хочеш порушити угоду, укладену Солантом,] каже мені Кайрон.

Пху. Паршива Солант. Укладає свої паршиві угоди.

[Ч-чого ти взагалі сподіваєшся там досягти? Зупинити мій план? Попередити Зелену Гору і вбити мене? Мушу тебе попередити, що спроба чогось подібного призведе до того, що багато людей загинуть разом зі мною.]

Кайрон дивиться на мене своїм характерним хмурим поглядом, поки Моррелія та як там його звати спостерігають з-за її спини. Щойно вони почули, що я збираюся повернутися, то гнітюче швидко мене знайшли.

[Ми маємо спостерігати за тобою], — заявила Кайрон.

У повній броні легіону вона виглядає грізною особою, або принаймні була б, якби я не височів над нею до комічного рівня. Я кидаю потаємний погляд на Моррелію, але вона лише ледь помітно знизує плечами.

[Ми подорожуватимемо з цілими батальйонами мурах та лоялістів Колонії], — каже вона, виступаючи від імені офіцера Легіону. [Навряд чи ми зможемо щось тобі зробити. Навіть якби захотіли.]

Це правда. Однак, я не можу позбутися відчуття, що вони прагнуть чогось зовсім іншого.

[Хіба це не величезна трата часу, щоб за мною постійно ходили командир Легіону та два її найвищі офіцери? Я думав, що ми посеред якоїсь глобальної кризи.]

Кайрон схрестила руки на грудях, виглядаючи ще більш сварливою, ніж зазвичай.

[Частиною цієї глобальної кризи, що виникла, є існування твоєї родини та велетенського мурашиного монстра, який відчуває поклик. Спостереження за ситуацією – це найменше, що ми повинні зробити.]

[Ми? Ми не робили нічого, окрім корисних речей], — глузую я.

Я зручно не згадуватиму випадки, коли Колонія, або я, були дещо не дуже корисними. Судячи з її обличчя, командир знає про ці випадки так само, як і я. Навіть попри це, вона навряд чи справедлива. Колонія зробила чимало корисного! Щоправда, не для Легіону.

[Добре, можеш приєднатися, тільки постарайся не бути надто надокучливою і не планувати мою смерть. Зрозуміло?]

[Без обіцянок], — каже Кайрон, а потім повертається спиною, щоб узгодити дії зі своїми офіцерами.

Дідько. Деяким людям ніяк не допомогти. Що ж, принаймні, це єдина група, про яку мені потрібно турбуватися. Час звідси забиратися.

«Е-е, Найстарший? Зараз вдалий момент?»

Що? Хто, чорт забирай?! Я розмахую вусиками, думаючи, хто на Пангері це зі мною розмовляє. Через мить я впізнаю запах і розумію, що мої вусики в цьому випадку абсолютно марні.

«Протектант? Де ти, чорт забирай, була?»

Не буду брехати, я не сумував за своєю охороною. Зазвичай я просто хвилююся за них, бо вони набагато слабші за мене. Що вони мають робити, щоб допомогти мені проти того, що я вважаю небезпечним? Переконатися, що їм нічого не загрожує, стало для мене ще одним обов'язком, але, гадаю, це допомагає решті Колонії бути щасливою, знаючи, що хтось за мною спостерігає.

«Так само, як і ви, нам довелося еволюціонувати, щоб пережити вплив токсину Теораззна. Це був довгий процес еволюції, і нам знадобився певний час, щоб адаптуватися до наших нових форм».

Ах, звісно. Вони справді врятували мені життя, взявши на себе частину токсину. Можливо, мені більше не варто настільки ж зверхньо о на них дивитися.

«Отже, ви тепер сьомий ранг? Чудово. Яку еволюцію ви обрали? Зачекайте, вас очистили, як мене?»

Сподіваюся, вони не застрягли з якоюсь гидкою, слизькою, токсичною еволюцією. Мені було б жахливо прикро, якби це сталося через мене.

«Нас очистили невдовзі після вас», — запевняє мене Протектант. «Звісно, забруднення все одно вплинуло на нашу еволюцію, як, я впевнена, і на вашу».

«Виявилося, що це досить корисно, якщо чесно. Що ж, чому б тобі не вийти, щоб я міг тебе оглянути?»

Настає мить вагання.

«Я б… воліла цього не робити. Я зв’язалася з вами лише для того, щоб ви знали, що ми повернулися і готові знову виконувати свою мету».

«Це ж не означає, що я не можу на тебе поглянути, правильно? Хіба що… зачекай. Ти обрала одну з тих супер-дивних еволюцій, чи не так?»

«Ми обрали еволюцію, яка відповідає нашій меті», — захищаючись, відповідає Протектант. «Ми дуже нею задоволені».

Божечки. Чи стали вони безформною сутністю, чи якоюсь дивною… колективною мозковою штукою? Мені свого часу пропонували кілька справді дивних еволюцій, і хтозна-чим вони б закінчилися.

«Гадаю, ця еволюція допомагає вам залишатися в тіні?»

«... Щось на кшталт того.»

Ці відповіді надто загадкові, як на мій смак. Я починаю думати, що навіть не хочу бачити, ким вони стали.

«Добре, я поки що залишу тебе в спокої. Ласкаво прошу назад тебе та твою компанію».