Розділ 1729 — Титан наближається

Зазвичай найскладнішою частиною полювання на могутнього монстра було спробувати закріпити його на місці та задіяти свою силу. У гіршому випадку це могло включати місячну кампанію ретельного маневрування, повільного прокладання тунелів, захоплення контролю над ділянками Підземелля та поступового загнання істоти туди, куди потрібно.

Грем грав у цю гру в кішки-мишки десятки разів за свою кар'єру і більш ніж майстерно володів методами, що використовуються для того, щоб помістити монстра саме туди, куди він хотів. Однак цього разу ці знання та досвід не стали в нагоді. Монстр був не лише надзвичайно розумним, але й мав чимало союзників і буквально фортецю, в яку міг відступити, коли забажає. Більшість монстрів, особливо могутніх, жили поодинці або вирощували щонайбільше невелику групу звірів, а не цілу цивілізацію з мільйонів.

Якщо мураха спробує відступити на свою територію та зникнути, то військовий єпископ мало що зможе з цим вдіяти. Хоч би наскільки його Судний Батальйон був вправним у боротьбі з монстрами, йому було недостатньо просто штурмувати укріплену позицію та боротися з міфічним монстром восьмого рангу, перебуваючи всередині неї.

Однак, здавалося, що це полювання мало стати найдивнішим у його кар'єрі. Мураха не лише не відступила до безпечного місця, а й, здавалося, була рішуче налаштована подати їм себе на срібному блюді. Не минуло й години після того, як розвідників відправили, як надійшли повідомлення, що звір десь поруч і чекає.

Заглиблений у розмову з маршалами про стратегію та тактику, Грем був здивований новинами. Чи була мураха менш розумною, ніж він думав? Чи була тут якась стратегія, якої він не бачив?

Подальша розвідка справді показала, що істота була не сама. Неподалік таборувала армія, що складалася з мурах та розумних істот, які, безперечно, мали б мати кращий план, а також кілька інших потужних монстрів, що переховувалися. Тож, схоже, мураха не мала наміру втрачати своє життя, а натомість хотіла вступити в прямий конфлікт.

Готувати війська до неминучої битви — це не те, чим Грем планував займатися цього дня, але він був радий цій зміні. Швидке рішення, слава Шляху, і він повернеться до казарм під Собором, де йому й місце.

«Ти справді маєш намір вийти та протистояти монстру просто зараз?» — запитав великий священник Вінтінг, не в змозі приховати нервозності, що стояла за його питанням.

«Я думав, ти будеш радий такому результату», — сказав військовий єпископ, не приділяючи чоловікові особливої уваги. Формування Батальйону та їхніх союзників займало більше часу, ніж йому хотілося б, і, можливо, ідеальним було б трохи більше часу для кращої інтеграції двох сил, але вони не могли собі цього дозволити. З монстром так близько вони не могли розпочати тренування, він міг атакувати їхню позицію та бути поруч вже за лічені хвилини. «Ти швидко вийдеш звідси та повернешся до Собору».

Алір хотів вибратися з Підземелля до того, як виникне конфлікт. Цього не станеться.

Обличчя Великого Священника стало ще глибше червоним, коли в ньому закипів гнів. Грем помітив, що Аліру останнім часом було складніше справлятися зі своїми емоціями. Перш ніж він встиг відкрити рота та висловити будь-яку злобу, що наросла в ньому, поруч чийсь голос наполегливо покликав Грема.

«Монстр рухається!»

В одну мить Великий Священник припинив існувати в свідомості Грема.

«До нас чи від нас?»

«Назустріч!»

Воно наближалося, вже зараз.

«Зберіть усіх у стрій. Я поговорю з маршалами та переконаюся, що вони впевнені в нашій стратегії».

Сказавши це, військовий єпископ пішов геть, його обладунки блищали в м'якому світлі Підземелля, а білий плащ майорів за ним.

«Отже ви чули?» — запитав Вільямс, насправді не ставлячи жодного питання.

«Так. Ми можемо очікувати зітріч найближчим часом. Чи влаштовує вас обох стратегія, яку я виклав?»

Вільямс і Сельда знову обмінялися тим самим мовчазним поглядом. Грем міг відзначити, що вони добре знають одне одного, маючи багаторічний досвід спільної роботи, просто помітивши, як добре вони вміли спілкуватися мовчки.

«Ваш план… нетрадиційний», — сказала Сельда, висловлюючи свої думки з певною делікатністю. «Ви виклали свої причини, але ми не впевнені, чи погоджуємося з вашими висновками».

Грем кивнув.

«Тоді я очікую, що ви якомога швидше звільните поле бою».

Сказавши це, він вже хотів розвернутися та піти, але його зупинив Вільямс, який простягнув руку, щоб схопити його власну.

«Ми не казали, що йдемо», — тихо заявив лисий чоловік.

«Якщо ви не бажаєте дотримуватися стратегії, яку я виклав, тоді мені не потрібна ваша допомога», — без злості відповів військовий єпископ. «Без цих елементів ви будете радше перешкодою, ніж допомогою».

Обох маршалів приголомшила його прямолінійність. Можливо, вони очікували переговорів чи подальшого обговорення. Не сталося нічого подібного, у них просто не було часу.

Відчувши легку зміну в потоці мани, Грем обернувся і побачив велетенську мураху за поворотом удалині, і подивився в їхньому напрямку.

Він був масивним, немов рухома будівля, і вагу його присутності можна було відчути навіть на такій відстані. Його панцир ніби світився, м’яке фіолетове світло брижами пробігало вздовж його екзоскелета, а очі сяяли, немов поліровані коштовності.

Не вагаючись, воно почало йти до них, не поспішаючи, без загрози.

Грем повернувся до маршалів.

«Ми підемо за вами», — запевнили вони його, обоє дивлячись повз нього на звіра, що наближався.

«Добре. Нехай буде з нами Шлях».