Розділ 1733 — Зблизька та особистл

Грем мусив визнати, що близькість до монстра була лякаючим видовищем. Як би досвід не підказував йому, що це просто мураха, що це має бути щось слабке, її присутність нагадувала йому, що це просто не так.

Заскочена зненацька, істота зреагувала на появу Списів Спокути надзвичайно швидко. Навіть попри це, він був радий бачити, як один з них влучив у ціль. Їх було нелегко викликати, і хоча його люди із задоволенням заплатили б ціну, військовий єпископ неохоче закликав їх до цього, лише якщо в цьому була б сувора необхідність.

На відміну від багатьох, хто був вище за нього у Церкві, він не сприймав їх як належне.

Однак він сподівався, що один удар може виявитися значним, але його надії повністю розвіялися, коли він скоротив відстань до монстра. Він височів над ними, скрегочучи щелепами, розмахуючи вусиками завбільшки з дерево, мчачи з неймовірною швидкістю та грацією, не даючи собі застрягти.

Ретельний огляд показав йому, що рана вже затягується, а панцир відновлюється на загоєній плоті над нею. Йому вже казали, що вона швидко загоїться, але це був абсурд!

Високо піднявши свою сакральну булаву, Грем дав голос своїй безмежній вірі.

«ВІДПУСТІТЬ ГНІВ СВОЄЇ ВІРИ!» — заревів він, а потім пірнув у фіолетове світло, що вирвалося навколо монстра.

Вмить він відчув, як на нього тисне чиясь вага, намагаючись збити його з ніг. Він мало не випустив булаву, настільки важку, що його зап'ястя аж заболіло, поки він її тримав.

Однак, накладати магію на тих, хто прийшов вершити суд, було не так просто. Грем відчував піч, що палала всередині нього, полум'я, що підживлювалося його вірою та Шляхом, яким він йшов. У ній він живив своє життя, спалюючи своє здоров'я з шаленою відвагою.

Його шкіра палала силою, а зсередини вибухнуло світло, відкинувши магію монстра та послаблюючи його хватку. Навколо нього він відчував, як його брати та сестри по Суду роблять те саме. Позаду них чотири тисячі воїнів Зеленої Гори зайняли флангові позиції, прагнучи оточити монстра та стріляти по ньому здалеку.

З помахом булави з Грема вибухнуло сяйво навичок, і він широко розмахнувся ними, замахнувшись по голові мурахи.

Майже зневажливо, мураха парирувала удар, відбиваючи його своїми щелепами, запросто розсіюючи світло, але на неї одночасно впали ще десяток ударів. Марно. Жоден з них не зміг пробити панцир мурахи, і за мить істота кинулася крізь них, вибухаючи світлом зі своїх щелеп.

Чоловіки та жінки злетіли в повітря, відкинуті від сили та інерції монстра, але він не полетів далеко. Оточений з усіх боків, він був охоплений палаючим світлом Шляху.

«СПИС!» — заревів Грем.

Він підживлював полум'я більшою мірою своєї життєвої сили, дозволяючи йому ставати яскравішим, сильнішим, зливаючись і розчиняючись з полум'ям своїх братів і сестер.

Іншим було доручено прийняти та сформувати цю енергію, сформувати списи та спрямувати їх на монстра, коли його імпульс зупиниться.

Десяток списів світла хлинули до звіра, розлітаючись надто швидко, щоб їх можна було побачити. Однак, якимось чином, істота відреагувала так, ніби знала, що вони наближаються. Вона різко вивернулася, набагато швидше, ніж будь-що такого розміру могло б рухатися. Незважаючи на всі її зусилля, її все ж таки поранило двічі. Один раз близько до голови, а інший занурився в суглоб, що з'єднував одну середню ногу з її тілом.

Коли мураха спіткнулася, Грем кинувся вперед, щосили зробивши ривок, щоб скоротити проміжок, і знову розмахнувся булавою.

Потім мураха рванула, зникнувши прямо на їхніх очах, лише щоб знову з'явитися за двісті метрів, а за нею вбік полетіли солдати.

«ПІДТРИМУЙТЕ ТИСК!» — вигукнув він, і рев у відповідь луною полетів від стін кімнати.

Два вдалі удари. Списи були потужною зброєю, і від них було нелегко відмахнутися. Навіть попри це, розмахуючи булавою, Грем бачив, як рани гоїлися ще швидше, ніж раніше, плоть стискалася, а панцир відростав щойно списи зникли.

Як воно це робило? Монстри мали багато видів регенерації, сотні з них згадувалися в записах Церкви. Кожен монстр, який досягав такого рівня сили, міг зцілювати себе до певної міри, потрібно було просто перемелювати їх, змушувати зцілюватися знову і знову, поки вони більше не могли більше цього зробити.

Грем розмахував зброєю, в очах його горіла лють, а в руках горіла сила.

Солдати Судного Батальйону постійно рухалися, переміщувалися, пристосовувалися. Коли одні атакували, інші займали місця для підтримки. Коли одні відступали, інші підходили, щоб заповнити прогалину. Куди б не йшов монстр, солдати завжди атакували в унісон, з усіх боків, у будь-який час.

Чудовисько витримало град ударів, широко розкрило щелепи та вкусило.