Розділ 1739 — Та, що збирає врожай

Крініс була нещаслива. Правду кажучи, це було б навіть величезним применшенням. Вона кипіла від люті. Пінилася від неї. Кожна крапля її чорнильної нематеріальної плоті прагнула схопити цих огидних… невимовних істот і розтерзати їх.

А потім розтерзати їх знову.

Можливо навіть і втретє, якби час дозволяв. Ймовірно, ні, враховуючи те, скільки було цих клятих істот, що лише посилювало її гнів.

Вони наважилися напасти на її господаря. Навіть один раз це було образою, яку не можна було стерпіти, але вони навіть на цьому не зупинилися! Ні, вони нападали на нього чотириста вісімдесят шість тисяч триста тридцять два рази!

Навіть думка про напад на її господаря була більшою образою, ніж вона могла дозволити. Якби не її прямі накази, що заважали їй влаштувати жахливий бенкет руйнування, Крініс залишила б цим неввічливим істотам спогад настільки жахливий, що вони не наважилися б заснути протягом десятиліття!

Ні, господар змушував її бути доброю до тих, хто цього абсолютно не заслуговував. Це дратувало її настільки, що їй аж щупальця викручувало.

Позбавлена законної помсти, Крініс мала дуже мало можливостей виплеснути свої стримувані емоції. Їй було прямо заборонено робити більшість речей, які вона зазвичай робила б, господар дав їй цілий список, а це означало, що вона була обмежена пошуком помсти лише найдрібнішими способами.

Як диригент, прихована в царстві тіней, Крініс розпочала свою темну роботу. Вона почалася на околиці битви. Піднявши свої щупальця, Крініс почала чіплятися до виснажених, поранених, ізольованих. Її Шукачі Душ були здатні проходити крізь броню, плоть і кістки, дозволяючи їй безпосередньо маніпулювати думками та розумом своїх жертв.

Зловісно хихикаючи, Крініс обрала свою першу ціль.

Поки ліс гілок насувався на армію, нікому, крім Крініс, було неможливо встежити за всіма ними. Як би вони не намагалися відбитися від них, що було складним завданням серед хаосу бою, деякі обов'язково проходили. Шукачі прослизнули крізь захист нещасної жертви Крініс, проходячи крізь його броню, волосся, череп і просочуючись прямо в мозок. З ціллю тепер вразливою до її натяків, Крініс могла завдати цій брудній особі безліч цілком виправданих і заслужених жахів. Кошмарні видіння спотвореної реальності, союзники, перетворені на жахливих, підлих істот, її господар, перетворений на золотого, сяючого ідола, яким він насправді був. На жаль, їй було заборонено завдавати тих душевних мук, яких вона так прагнула, тому їй довелося імпровізувати. Діючи під її впливом, солдат шалено крутнувся, перш ніж кинути зброю та кинутися на найближчого союзника. Не розуміючи, що відбувається, чоловік стривожено скрикнув, коли його колись вірний друг і компаньйон повалив його на землю, а потім потягнувся за його взуттям.

Так, прошепотіла Крініс собі під ніс, так! Вони постраждають за те, що зробили з моїм господарем!

Зняти броньовані чоботи було нелегко, але щойно це сталося, ніщо не завадило Крініс завдати йому максимального рівня безкровних мук, який вона могла вигадати. Її намір пронизав Шукачем Душ Цилією розум її жертви, з наказом настільки темним і підлим, що вона пишалася собою за те, що подумала про нього.

Лоскочи!

Охоплена наказом, від якого та не могла відмовитися, жертва Крініс піднесла пальці до підошви ноги свого союзника та вивільнила всю міць своєї сили та спритності. Спочатку не розуміючи, що відбувається, нещасний солдат, тепер без черевика, нічого не міг зробити, окрім як корчитися та брикатися на знак протесту, вимагаючи від свого союзника припинити його дії, не знаючи, що Крініс ніяк не відпустить його.

СТРАЖДАЙ! — зареготала Крініс. Лоскотання ніколи не припиниться!

Поки її перша жертва, тепер безпорадна, корчилася по землі, озвучуючи глибину своїх страждань високими криками того, що, найімовірніше, було відчаєм, Крініс була готова перейти до наступної цілі. У неї не було безмежного запасу Шукачів, лише кілька десятків, але завдяки своєму темному та багатогранному розуму вона могла запросто орудувати тисячами кінцівок, керуючи ними так, ніби кожна з них була її єдиним придатком.

Прихована, непомітна, під хитрими кутами вона обвивала свої кінцівки навколо своєї здобичі та завдавала ударів знову і знову. Кожна з її жертв була піддана тому ж прокляттю, тому ж покаранню.

Лоскотання! Їм буде лоскотно! З диким задоволенням Крініс сіяла хаос у рядах, налаштовуючи товаришів по зброї один проти одного. Вона насолоджувалася шокованими поглядами зради, що спалахували в їхніх очах, і сміялася, поки сльози болю та горя котилися по їхніх щоках.

Це було найменше з того, що вони заслуговували, але це була межа того, що їй було дозволено завдати. Крініс мусила цим задовільнитися.

Цим, і справді рясною кількістю Магії Прокляття.