Розділ 1740 — Що можна було зробити?

Що ж… все могло пройти краще. Все йшло добре аж до того моменту, поки той ідіот-священник не налетів. Я намагався виснажити війська, щоб вони не змогли чинити потужний опір, але з… давайте назвемо це ентузіазмом, що був продемонстрованим, означає, що набагато більше людей, ніж я сподівався, постраждає.

Чи частково це моя вина в тому, що я випустив кількох Зоряних Руйнувачів? Можливо. На мій захист, вони змусили мене… щось на кшталт того. Велетенський меч світла з'явився наді мною, ніби я був другом Дамокла, заради Бога! Я мав щось зробити! Можливо, мені слід було стримати свої більш… вибухові інстинкти, але що зроблено, те зроблено.

І що зроблено, це битва.

Коли два батальйони військ Колонії атакують разом з Крихіткою, Крініс та Інвідією, все закінчується досить швидко та загалом невтішно. Солдати Церкви, здається, хочуть боротися до кінця, незважаючи на стрімке погіршення ситуації, але вони найбільш втомлені та виснажені з усіх присутніх. Деякі з них виглядають взагалі без сил, що змушує мене думати, що їм, можливо, потрібно трохи більше гідрації.

Дух може бути бадьорим, але плоті бракує вологи.

Коли справа доходить до солдатів, які вирушили з Зеленої Гори, вони набагато швидше розуміють, що відбувається, і складають зброю. Як тільки ми досягаємо цього етапу, потрібно ще пів години, щоб зібрати всіх, все організувати, надати медичну допомогу та виконати всі інші звичні завдання, пов'язані з завершенням битви.

Що дає мені можливість трохи посидіти та відпочити. Після того, як мене довго атакували, мій організм все ще переповнений регенераційною рідиною. Усі поверхневі рани закриваються рекордно швидко, але деякі речі займають трохи більше часу, ніж інші. З усіх моїх травм мій панцир загоюється найдовше, враховуючи щільність матеріалу, з якого він складається.

Зараз я вкритий безліччю тріщин, вм'ятин та прогалин. Деяких ударів, які я отримав, було достатньо, щоб пройти наскрізь, залишивши глибокі розриви, які досі загоюються зсередини. Навіть з абсурдною кількістю цілющої рідини та підтримкою мого внутрішнього панцира, обсяг пошкоджень, які я отримав, все ще трохи турбує.

З іншого боку, я дозволив десяти тисячам людей бити мене, не чинячи опір, тому гадаю... все відносно.

Незважаючи на глибину та широту травм, мережа регенерації незабаром подбає про них. Що стосується стрес-тестів на силу цього конкретного органу, все не могло піти краще. Мутація до +15 зробила все ще безглуздішим. Я не можу уявити, наскільки потужною буде мережа при +40.

Гве-хе-хе, невже я ніколи не зазнаю поразки?!

Що ж, мені не варто забігати наперед. Якби я отримав сингулярність в обличчя, я майже впевнений, що мені одразу прийшов би кінець. Оскільки я можу створити щось настільки потужне, було б дурістю вважати, що ніхто інший не може.

«Найстарший, ви в порядку?»

Віктор з'являється з метушні навколо мене та підбігає до мене, очевидно, спустившись, щоб замінити Слоун. Вона у своїй стихії організовує речі в таких випадках, розставляє все на свої місця та забезпечує безперебійний хід справ.

«Я в порядку», — кажу я їй. «На диво добре. Могло б піти й краще, але зі свого боку я не можу скаржитися».

«Я мушу вибачитися за те, як все пішло, Найстарший. Нам слід було передбачити, що дехто може стати надто захопленим і піти проти плану».

«Віктор, я прошу тебе, ми обидва знаємо, хто винен у цьому безладі, і це точно не ти».

«Нам слід було це передбачити».

«Як можна передбачити, що збирається зробити цей божевільний?» Кажу я, глузливо клацаючи щелепами. «У мене буде зі священником серйозна розмова, коли ми повернемося до гнізда. А поки що, просто переконайся, що він плаче десь подалі від мене».

Бо він плаче. Все ще.

«Як скажете, Найстарший. Тим часом, що б ви хотіти, щоб ми зробили з полоненими з Зеленої Гори? Ми беремо їх з собою?»

Я на мить замислююся.

«Ні, я так не думаю. Відпусти їх. Це мало б трохи пом'якшити удар для них, зробити їх більш схильними заплатити за другу хвилю полонених».

«Ви впевнені, Найстарший? Це здається… щедрим».

Напевно, так, але враховуючи ситуацію, я сподіваюся, що вони побачать марність конфлікту з Колонією і не будуть настільки розлючені, щоб розпочати війну будь-якою ціною. З усіма цими солдатами, здатними з перших рук розповісти, як складно мене вбити, це має заспокоїти амбіції дослідників, які все ще намагаються претендувати на приз. Водночас, це має трохи ускладнити життя будь-кому, хто хоче продовжити конфлікт. Два зайці одним пострілом. Ефективність і все таке інше.

«У нас більш ніж достатньо полонених, з якими потрібно розібратися», – зазначаю я, – «і небагато часу, щоб перемістити їх усіх. Усі ці церковні війська і так заповнять наші камери утримання. Сподіваюся, ми зможемо зібрати за них викуп швидше, ніж пізніше».

«Ах, це нагадало мені, Найстарший. Ми знайшли когось серед полонених, про кого, як ми думали, ви повинні знати».

Це привертає мою увагу.

«О? Хтось, кого я знаю?»

«Ви, здається, зустрічалися одного разу. Священник Бейн принаймні виявився корисним у цьому відношенні та допоміг нам ідентифікувати небойову одиницю, що була присутньою під час битви. Великий Священик Алір Вінтінг».

Великий Священик… Алір Вінтінг?

Хммм. Це ім'я щось мені нагадує. Я відчуваю тремтіння, вібрацію, слабкий шепіт темряви, що доходить з темної кімнати в закутках мого розуму. З місця, де мешкає Темний.

Такий ефект може означати лише одне: Великий Священник Алір Вінтінг зробив щось погане, і я збираюся з'ясувати, що саме.