Розділ 1743 — Пророчий

Гаразд, Бейн був неймовірно дратівливим, коли був просто священником. Потім він почав проводити паломництва, які, чесно кажучи, нічим не відрізнялися від хрестових походів. Мені це не подобалося, особливо тому, що вони відбувалися від мого імені, а минулого разу, коли я перевіряв, я був просто блискучим, приголомшливим мурашиним монстром, а не богом, але гаразд, як вам подобається.

Потім він перетворився на щось на кшталт посла, виходячи у світ, допомагаючи з дипломатією та проповідуючи свої дивні переконання по всьому Підземеллю. Чи подобалося мені це? Ні. Чи тримало це Бейна подалі від мене? Так. Ми всі маємо йти на якісь жертви.

Зовсім недавно він повернувся до ролі проповідника на передовій, працюючи зі своїми священниками та допомагаючи їм вбудовуватися до змішаних батальйонів, що знаходилися у п'ятому шарі. Як тільки Солант дізналася про це посилення їхніх аур, вона, мабуть, більше ніколи не піде в бій без них.

І тепер цей однорукий бандит намагається сказати мені, що він пророк?! Точніше, мій пророк?!

Мені це анітрохи не подобається.

«Як ти, заради всього святого, став моїм пророком? Не думаю, що це титул, який ти можеш собі просто так присвоїти. Я тобі точно його не надавав!»

Кинувшись у землю біля моїх ніг з дещо більшою енергією, ніж потрібно, Бейн прогинається переді мною ниць.

«ВЕЛИКИЙ, ЦЕ НЕ ТИТУЛ, ЯКИЙ Я САМ СОБІ НАДАЮ, А КЛАС, НАДАНИЙ МЕНІ СИСТЕМОЮ!»

Що?!

«Як саме називається цей клас? І заради Бога, тихіше.»

Мені потрібно почистити вусики. Феромони настільки неймовірно густі в повітрі. Один з недоліків феромонного спілкування полягає в тому, що він все ще може кричати, навіть коли його обличчя розчавлене об підлогу. І я маю на увазі буквально розчавлене. Це виглядає боляче.

«Пророк Колонії, Великий».

О… ні. Гендальф влаштовує наді мною якийсь жарт? Це останнє, чого я хотів. Це тільки роздує марення цього ідіота до нестями. Досить вже й тих нісенітниць, які він поширює всюди, тепер він зможе робити це з ще більшою владою. Коли інші люди дізнаються про це, хто знає, як вони відреагують.

Можливо, існує якийсь спосіб це врятувати.

«Що дозволяє тобі робити твій новий клас? Чи є якісь підказки з системних повідомлень?»

Сподіваюся, що нічого особливого. Якщо клас має вигадливу назву, але не робить нічого надто вражаючого, можливо, мені вдасться обмежити шкоду.

«Щ-що ж … тут написано… що зв’язок, який розквітає між нами, зміцниться».

Це могло прозвучати так, ніби він вагається, але я бачу, що він просто тремтить від хвилювання. Цей чоловік переді мною не міг би бути щасливішим. Він переповнений радістю, переповнений ревним захопленням, сповнений праведного світла. Той факт, що він настільки щасливий з цього приводу, не віщує мені нічого доброго.

Що ж до того, що він сказав, то це подобається мені ще менше.

Наш зв'язок стане міцнішим? Який зв'язок?!

Зачекай… будь ласка, скажи мені…

Я занурююся у Неф. Бейн давно там сидить, я навіть використовував його, щоб поговорити з ним… один раз… можливо, двічі. Тепер я зосереджуюся на його місці, тільки він не на місці.

Ні, він тепер на постаменті. На постаменті. І його примарний силует вже не такий, як у всіх інших, а сяє золотом. Це не може бути добре.

[Бейн, ти мене чуєш?] Я звертаюся до нього через Неф.

[ТАК, ЧУЮ! ЧУДОВО ЧУЮ!]

[ЗАМОВКНИ!]

Він ще сильніше вибачається, поки я хитаю головою. Як це, чорт забирай, боляче. Хоча… тут щось не так. Він відповів мені. Зазвичай я можу зрозуміти, що хтось говорить, через Неф, бо він слугує місцем збору їхньої волі. Я можу читати їхні думки… дуже обмежено.

Цей хлопець щойно відповів мені, прямо через сам Неф. Це означає… що він може говорити зі мною, коли захоче…

О… о ні.

«Здається, з мого боку нічого не змінилося», – кашляю я. – «Не зовсім впевнений, що це може означати. Мабуть, зовсім нічого, нічого особливого. Чи є щось ще, що твій клас може робити?»

«Великий! Тут написано, що я можу говорити вашим голосом».

«Що-що ти тепер можеш?»

«Або, можливо, ви можете говорити через мене?»

О, він би це обожнював. Я не охочий це спробувати, просто тому, що якщо це виявиться правдою, він стане нестерпним. Але цього не може бути. Я простягаю волю крізь Неф, проштовхуючи туди свою свідомість.

Бейн тремтить на землі, з його обличчям все ще притиснутим до підлоги.

«А… ах… ах…» — каже він. «Я не пам’ятаю… гм… як працюють язики. Так дивно».

Пфу! У мене від цього неприємний присмак у роті.

Отже… я справді можу говорити через нього. Це… досить марно… і справді дивно.

Бейн завмер, але я бачу, як вода збирається калюжею на землі під його обличчям. Це страшенно багато сліз для однієї людини.

«Що ж, якщо це все, що може робити твій клас, то це не така вже й велика справа. Не варто надто хвилюватися».

Бейн підводить голову, але лише на мить, щоб витерти сльози з очей.

«Є ще одна річ, Великий. Там написано, що я став живим провідником віри».

Що? Це означало б…

Я знову повертаюся до Нефа, а мої думки обертаються навколо постаменту, на якому стоїть Бейн, виглядаючи самовдоволеним і надокучливим.

З нього… щось виходить. Щось інше, ніж Воля, що тече через Вестибюль, проходить крізь нього. Це… віра? Віра?

О… мені це не подобається.

«Я відчуваю вас… Великий… мій боже», — плаче Бейн на підлозі Підземелля.

Усі інші священники в кімнаті падають на коліна та з великою силою б'ються обличчями об підлогу.

Я рефлекторно чищу свої вусики. Це… це погано.