Розділ 1747 — Спуск

Життя ніколи не було легким для монстра, це те, чого вона навчилася з моменту своєї появи.

Капаючи кров’ю, отруєна та заражена, вона пробиралася тунелем, хоча кожна з її шести ніг була так чи інакше покалічена. Однак, якби вона залишилася позаду, смерть неодмінно знайшла б її. Як завжди, єдиним шляхом був шлях уперед.

Чому слимаки так відчайдушно шукали її, вона не мала гадки, але тепер, коли вона затягнула своє тіло в тунель, що вів до наступного шару, вона знала, що нарешті звільнилася від них. Електрика пронизувала її тіло, припікаючи рани, випалюючи інфекцію та посилаючи хвилі болю по її тілу.

Її щелепи цокали, поки вона готувалася до страждань. Без цієї здатності вона ніколи б не пройшла крізь токсичне середовище п'ятого шару. Навіть з нею, пошкодження та шрами, які їй завдали, будуть загоюватися доволі довго.

Захитавшись, вона на мить зупинилася, оповита темрявою тунелю. Позаду неї була шкідлива токсичність шару, який вона залишила, вона вирувала та кипіла, ніби розлютившись тим, що не змогла спіймати свою здобич. Мана попереду стрімко згущалася. В кінці тунелю була грозова хмара, оповита фіолетовими блискавками, та звивалася, немов жива істота. Навіть звідси вона відчувала, як потужний вітер дме в її вусики, змушуючи волосся на її тілі тремтіти.

Це обіцяло бути середовищем, яке було їй більше до вподоби. Можливо, вона нарешті зможе почати заново, відновити життя, яке було відібрано у неї раніше, так швидко після її народження.

Гнів пронизав її тіло, і вона знову відреагувала, нещаслива від згадки про те, що сталося в минулому. Тоді вона була набагато слабшою, набагато менш розвиненою. Після тієї втрати вона поклялася, що стане сильнішою, розумнішою, зможе краще захищати те, що вона цінувала.

Ті самі помилки більше не повторяться.

Після періоду відпочинку вона знову піднялася на ноги та почала просуватися вперед. Незважаючи на задоволення, яке вона відчувала від можливості залишити пекельний п'ятий шар позаду, вона не недооцінила шостий шар. Небезпека в Підземеллі лише зростала з глибиною, вона багато разів засвоювала цей болісний урок, спускаючись вниз. Хто може сказати, які небезпеки чатуватимуть у шостому шарі?

Ні, легковажне ставлення було б смертним вироком. Усі її почуття були напоготові, доки вона повзла до кордону. Щойно її вусики торкнулися хмари, вони спалахнули, а її почуття почали вирувати від нової інформації. Мана, настільки густа, що п'янила, била її об неї, насичена силою, обтяжена вагою та щільністю, що дражнила її серце.

Прагнучи більшого, вона рушила вперед, міцно стискаючи ноги. Поки що нічого не було видно, оскільки хмара була занадто густою для її очей, проте її вусики говорили їй так багато.

Коли вона нарешті прорвалася, край тунелю відступив, тому вона вчепилася в скелю та утримувала свою позицію, висячи догори ногами, виляючи вусиками.

Під нею простягався величезний відкритий простір, повністю заповнений шаленою бурею. Вітри такі потужні та різкі, що могли пробити скелю, розсікали повітря та гриміли майже безперервним гуркотом грому. Так, це було інакше. Останній шар був, м'яко кажучи, розчаруванням. Вона сподівалася зайняти територію всередині, приховану від очей та хапливих рук маленьких істот, які заражали четвертий шар, але він виявився непридатним для життя. Це місце здавалося набагато перспективнішим. Ніяких токсинів, ніяких слимаків, і поки що жодних маленьких істот. Тут вона могла б нарешті повернути те, що у неї забрали. Її панцир гудів від передчуття того, що мало статися, але вона швидко придушила ці емоції. Ще нічого не було певним. Необхідні були дослідження та розслідування, перш ніж вона зможе прийняти правильне рішення. Лише після полювання, оцінивши придатність здобичі та навколишнього середовища, вона могла зрозуміти, чи буде вона тут процвітати. Обережно, вона продовжувала триматися за скелю та почала досліджувати. Рухаючись повільно, вона почала досліджувати навколо входу в тунель, з часом розширюючи свій шлях, доки її вусики не переставали рухатися, поки її розум тягнувся до інтерпретації мани, що так енергійно вирувала.

На жаль, вона все ще не могла бачити крізь густу хмару, але, тим не менш, вона вчилася.

Крізь неї пролітали монстри, не надто сильні, судячи з потужності їхніх ядер, але була ймовірність, що вони приховували свою справжню силу. Якщо вона змогла навчитися цьому, то й інші монстри змогли б. Як тільки вона трохи більше зцілиться, вона може бути достатньо сильною, щоб кинути виклик одному з них.

Крила згиналися вздовж її спини, прагнучи злетіти, але вона була терплячою, продовжуючи свій повільний, методичний шлях дослідження.

Незважаючи на її запобіжні заходи, в її організмі все ще залишалися залишки отрути п'ятого шару, і, можливо, паразити, яких потрібно було видалити, перш ніж вони завдадуть подальшої шкоди. Як тільки це буде зроблено, вона почне полювати.

А потім, якщо їй це вдасться, вона почне шукати підходяще місце, яке вона зможе назвати своїм.

Збудження знову нахлинуло на неї, і цього разу вона не придушувала його. Щось просто відчувалося правильним у цьому місці, ніби саме там вона мала народитися з самого початку. Її діти, можливо, вже загинули в минулому, але вона так виросла з того часу і гарантувала, що наступне покоління, яке народиться, буде набагато кращим за те потомство, з якими вона зазнала невдачі раніше. Невдовзі Вулик відродиться. З тріпотіннями крил, а потім енергійним дзижчанням, Королева відпустила скелю та кинулася в бурю.