Розділ 1753 — Знову в слиз

Це трохи сумно, але очевидно, що Крихітка та банда не зможуть піти зі мною, як тільки я повернуся в тунелі. Крихітка та Інвідія раді бути відправленими в одну з глибших фортець і допомагати відбивати Кратів, які здійснюють туди рейди, але Крініс трохи складніше переконати.

[Господарю, ні-і-і-і!] ридає вона.

[Крініс, не починай. Це занадто навіть для тебе.]

[Ви заблукаєте, або потрапите у полон, або зникнете у таємничій порожнечі! Пустіть мене теж!]

[Цього… мабуть, не станеться! Я буду обережний. Злізь з мого панцира, чорт забирай!]

[Ніколи!]

Я намагаюся схопити її своїми вусиками, але вона або міцніше чіпляється, або просто обтікає навколо їх, не даючи мені вхопитися. В результаті, навколишні мурахи побачили, як я перекочуюсь навколо, намагаючись скинути зі спини свою непокірну смертельну тінь долі.

Зрештою, мені доводиться здатися та віддати наказ.

[Я повністю звинувачую лише тебе], — кажу я все ще незгодній Крініс, яка падає на землю, намагаючись кинути на мене свої щупальця, але не може цього зробити через наказ. [Якби ти просто співпрацювала, ми б не опинилися в такому становищі.]

[Я можу вас захистити!] — протестує вона.

[Ні, ти не можеш, і ти, чорт забирай, це чудово знаєш], — різко відповідаю я. [Ти поводишся смішно. Солант вже сказала тобі, що ти можеш зробити, щоб допомогти, тож йди та берися за справу.]

Ще десять хвилин знадобиться, щоб Крініс зрушила з місця, і лише тоді я нарешті можу повернутися до меж нової території Колонії, що означає рух тунелями, які повернулися до своєї первісної форми!

Я дуже радий побачити, яким був п'ятий шар спочатку, і він не розчаровує! Природна мана тут, мабуть, є якимось різновидом біомани чи чогось подібного, бо це явно живе, органічне середовище, і монстри, здається, ідеально відповідають цій темі.

Багато з них нагадують мені клітини, тоді як інші — тканини, утворені з кількох клітин у своєрідній кооперативній групі. Майже всі вони є різновидом плотських, похмурих, органічних на вигляд сутностей. Принаймні, жоден з них не є таким вже й сильним, оскільки здебільшого з'явився відносно недавно.

З кількома гідами я біжу тунелями, знищуючи монстрів, які вважають за потрібне кинути мені виклик, але здебільшого вони злякаються, коли я наближаюся, забезпечуючи безпечний та швидкий пробіг.

Незважаючи на це, нам потрібно багато часу, щоб дістатися до місця призначення. Колонія розширила свою територію на тисячі кілометрів п'ятого шару. Якби її розрівняти на карті, вона була б розміром з невелику країну. Бігти до її межі — це досить складна подорож. На щастя, інженери Колонії наполегливо працювали над створенням швидкісних тунелів, тому мені не доводиться бігати вгору та навколо всіляких звивистих стежок, що дуже допомагає.

Зрештою, я досягаю кордону за день, повністю позбавлений втоми завдяки величезній кількості мурах, що все ще перебувають у зоні дії Вестибюля.

Крім того, здається, я отримую якусь енергію від статуї Бейна, що знаходиться там.

Про що я не буду думати.

«Пха, я за цим не скучив».

Дивлячись крізь край очищеної зони на огидний безлад, яким є заражений п'ятий шар, мені складно придушити почуття огиди. Враховуючи битву, яку мені довелося витримати проти токсинів Теорразна, мені не дуже хочеться проходити через неї знову, навіть у легкій формі. Після такої довгої подорожі очищеною зоною я почав сподіватися, що цього бруду насправді більше не існує, і Солант просто жартує наді мною, але ні, він все ще тут, у всій своїй слизькій красі.

Насправді, ця частина Підземелля особливо небезпечна, бо неподалік є форпост Кратів, де розміщено кілька тисяч цих слимаків. Безсумнівно, тут підготовлені всілякі гидкі пастки та витівки, щоб зупинити подальше розширення Колонії, і мій обов'язок — позбутися їх усіх.

Я піду на майже будь-що, щоб перемогти цих клятих слимаків.

Я сміливо простягаю ногу в забруднення, опускаю її в мул, а потім ступаю крізь нього.

Перше і найбільше полегшення, яке я помічаю, це те, що мої очі більше не тануть. Ха! Плоть не рівна діамантам! Діаманти – це навічно! Мої дорогоцінні очі-кришталини набагато краще витримують руйнівний вплив мани, а це означає, що я не перебуваю в постійному стані майже повної сліпоти. Перемога! Не те щоб тут було приємно, тут все одно жахливо. Волоски на моїх вусиках і ногах майже миттєво обгорають, і мене з усіх боків атакує отрута та токсини. Мені страшенно боляче, але я можу це терпіти. Мої розумові конструкції крутяться, готуючись до понаднормової роботи, щоб енергія зараження не потрапила в моє тіло та не почала поширюватися. Це справжня небезпека. Бути з'їденим зсередини зараженням набагато менш весело, ніж здається. І це навіть з першого погляду не звучить весело.

Після кількох хвилин акліматизації я заспокоююся, а потім роблю кілька кроків уперед. Час рухатися.

Потім я зупиняюся. Відбувається щось дивне. Використовуючи свої значні розумові здібності, я звужую свою увагу та звертаю її всередину, досліджуючи кожну крихітну частинку мани в моєму досить великому тілі.

Збільшення площі поверхні не полегшило запобігання проникненню інфекції, що є одним із способів моє більше тіло тут у значно невигіднішому становищі. Навіть за всіх моїх зусиль, кілька випадкових шматочків зіпсованої мани пробираються в моє тіло, і це практично неминуче. Раніше кілька моїх розумових конструкцій вишукували такі речі. Як тільки ці маленькі шматочки мани встигали вирости, їх врешті-решт помічали, а потім розчавлювали. Нескінченний цикл.

Однак зараз відбувається щось інше. Маленькі шматочки не мають можливості вирости, їх засмоктує в Чисте Ядро, а потім… знищує. Повсністю.

З цікавості я трохи знизив контроль, дозволивши ще невеликій кількості мани потрапити всередину мене, і поспостерігав, як її також виснажують, втягують у ядро і повністю знищують.

Я думав, що ядро зробить щось подібне, але божечки! Наскільки ефективна ця штука?!