Розділ 1761 — Еліксир життя

Щасливо виляючи вусиками в повітрі, Мерчант переходила від столу до столу, уважно вивчаючи вміст кожного з них. У неї з собою було кілька інструментів, які допомагали їй у зусиллях. Багатогранне дзеркало, яке вона використовувала для огляду ювелірних виробів, цікавий зачарований пристрій для вимірювання блиску та сяйва, а також безліч інших, які, як наполягала Енід, були невід'ємною частиною інструментарію торговця. З навичками та маною здатність шахраїв створювати складні, майже неможливі підробки була просто неймовірною. Під час здійснення торгівлі розсудливий торговець мав стати неперевершеним дослідником, і Мерчант, завдяки своєму вчителю, інструментам та мутаціям, стала справді дуже вправною.

Вона з легкістю перевіряла вагу, щільність, переливчастість, консистенцію, пластичність, структурну цілісність та десяток вимірювань, пов'язаних з маною, переходячи від одного об'єкта до іншого, роблячи ретельні нотатки щодо кожного. Однак, вона швидко зіткнулася з проблемами, яких не очікувала.

Хоча вона була молодою, вона мала справу з величезною різноманітністю цінних матеріалів з Підземелля, від буденних до глибоко магічних. Однак вона ніколи не зустрічала нічого подібного до цих матеріалів.

Щодо жорсткості, метали були… досить поганими. Навіть губчастими. Замість металів, вони виглядали більше як… м’язи, щільно пов’язані між собою м’ясисті волокна. Насправді, вони були навіть досить вологими, майже як губка. Коли вона тикала та штовхала їх своїми інструментами, рідина виштовхувалася, збираючись на пластині, лише щоб знову вбратися, коли тиск зменшувався.

Візуально вони також не були такими вже й приємними. Зрештою, багато предметів з Підземелля, що приносили найбільший прибуток, були блискучими металами та дорогоцінним камінням, і вона сподівалася знайти щось подібне. Ніколи раніше не бачений, надзвичайно обмежений блискучий метал був би безпрограшним хітом і приніс би абсурдний рівень прибутку. Натомість ці м'ясисті метали були… що ж… потворними.

Цікаво, що вони були досить перспективними з точки зору властивостей. Вони були міцні, надзвичайно міцні, окремі волокна були здатні витримувати надзвичайну вагу, перш ніж ламалися. Розмовляючи з різьбярами, які тестували метали, вона виявила, що їхня міцність на розтяг у багато разів перевищує найкращу сталь Колонії. Що звучало чудово! Але з ними було надзвичайно складно працювати, і для підтримки їхньої продуктивності потрібен був постійний потік дивної рідини.

Очевидно, що потрібно було провести додаткове розслідування.

Перейшовши до наступного столу, вона нарешті побачила щось блискуче, і її очі засяяли. Блискітки! Нарешті, блискітки! Притулившись обличчям до скляного купола, що закривав порцелянову тарілку, що стояла на столі, Мерчант уважно роздивилася предмет під нею.

Це був коштовний камінь, слава Найстаршому. Червоний, наче кров, темний, наче вино, світло чудово грало на ньому, сяючи так яскраво по краях, ніби вона дивилася у світлову кулю. З тремтінням кінцівок від хвилювання вона дістала свої інструменти та почала вимірювати яскравість коштовного каменю, ловлячи заломлене світло, вивчаючи грані всередині гострим, жадібним оком.

Це було приголомшливо.

«Чи можна мені доторкнутися до нього?» — нетерпляче запитала вона.

«Можеш», — сказав різьбяр неподалік.

«Чудово!»

«Якщо хочеш померти».

«Отже… відповідь «ні».»

«Ах. Так. Якщо подумати, нам слід тримати його подалі від Безсмертних, поки цей предмет не очищений».

«Очищений?»

«Так. Ми вважаємо, що цей об'єкт містив концентрацію мани, яка очистилася, коли його занурили в очищену енергію. Однак, у самоцвіті все ще є ядро забруднення. Це цікавий об'єкт для вивчення, оскільки він, здається, не дозволяє мані проникнути аж до його центру».

«І… скільки часу пройде, перш ніж ним можна буде безпечно користуватися?»

І продати!

«Зараз я не можу сказати», — сказала різьбяр, знизуючи вусиками. «Ми не знаємо, як видалити забруднення, бо не можемо очистити його повністю».

Ще один глухий кут. Засмучена, Мерчант залишила неймовірний коштовний камінь і перейшла до наступного столу. Спочатку він не здався багатообіцяючим: страва, що стояла на тарілці, знову ж таки під куполом. Усередині страви була невелика кількість, можливо, десята частина літра, яскраво-червоної вируючої рідини.

«Що це?» — запитала вона дослідника, який стояв поруч, не потурбувавшись спочатку оглянути його сама.

«Це? Наскільки нам відомо, це рідина, яка не діє на монстрів».

«Це… не дуже описово».

«Що ж, ми ще не змогли перевірити її на немонстрах», — відповів різьбяр, захищаючись. «Ми ж не можемо просто обливати людей дивними рідинами, не спочатку не запитавши».

«У вас є якісь здогадки щодо того, що вона може зробити?» — запитала Мерчант, починаючи впадати у відчай.

«Ми провели деякі початкові випробування органічного матеріалу. Наскільки нам відомо, він, здається, усуває дефекти тканин, що виникають в результаті процесу старіння. Досить цікаво».

Мерчант зупинилася. Мерчант подивилася. Мерчант повільно клацнула щелепами.

«Ця рідина коригує… старіння?» — попросила вона пояснення.

«У певному сенсі. Монстри не накопичують цих помилок, тому рідина на нас ніяк не впливає. Поки що наші обмежені експерименти показують, що рідина видаляє дефекти, а потім створює новий матеріал для їх заміни. Здається, вона працює досить універсально. Ми бачили, як вона перетворюється на кістки, м’язи і навіть зуби».

Мерчант кивнула, дістаючи сірник з кишені. Чиркнувши ним об панцир, вона закурила сигару та довго, задумливо затягнулася.

«Божечки», — сказала вона.