Розділ 1764 — Кипляча зараза

З Крініс, Інвідією та Крихіткою тут, зміцнення оборони – досить просте завдання. Відправте їх і нехай працюють. Монстри сьомого рангу – це не те, що варто зневажати; вони можуть самі по собі допомогти порушити баланс. Принаймні, вони знімуть тиск і дадуть Колонії шанс перегрупуватися.

Здається, що все зосереджено в тунелях під цією фортецею. Тут дозволено воювати лише найсильнішим батальйонам найвищого рангу та рівня, і Крати нічого не приховують. Вони рішуче налаштовані не дати нам заглибитися та зробили все можливе, щоб очищена мана не потекла глибше.

Чорт забирай, з того, що мені розповіла Брендант, їм навіть вдалося нас відтіснити! Очевидно, ми не можемо цього допустити.

Також виявилося, що мої тамплієри теж тут. Вони воювали в п'ятому шарі, поки я спав, роблячи все можливе, щоб захистити мою родину та допомогти не-мурашиним членам батальйонів. Варто, мабуть, подякувати їм за це!

Але спочатку мені потрібно спуститися на передову і подивитися, що ж там, чорт забирай, відбувається.

Після мого буйства вище, я сповнений впевненості. Прорив крізь чотири аванпости Кратів, ніби їх і не було, вселяє в мене думку, що я можу запросто вирішити цю ситуацію. Однак, коли я насправді виходжу на передову, мені доводиться трохи змінити свою думку.

Зрозуміло, що Колонія намагалася відтворити систему платформ, яку ми використовували під час першої хвилі, відокремивши платформу від решти місцевості та використовуючи її як точку збору мани. Однак Кратам це зовсім не подобається.

Щойно я виходжу на платформу, проблеми одразу стають очевидними. Здається, нас з усіх боків оточує хвиля слизу. І не просто маленька хвиля. Ця штука має кілометрову висоту, це повільне лихо, яке наближається з льодовиковою швидкістю, поки батальйони відчайдушно борються, щоб відтіснити його.

Я дивлюся на це, і мої щелепи широко розтулені від шоку. Як, заради всього святого, Кратам вдалося це створити? Це божевілля! Якщо їм справді вдасться скоротити відстань, вони поглинуть усю нижню половину фортеці! Якщо це станеться, вони проїдять стіни та зруйнують інтер'єр за лічені години. Фу!

Звісно, слиз — не єдине, з чим стикаються стійкі захисники Колонії. Крізь слиз проривається постійний потік божевільних, шалених монстрів, які відчайдушно прагнуть знищити очищену ману та поширити свою мерзоту та порчу. Навіть перемогти їх недостатньо, оскільки паразити та інші гидоти вистрибують з них, щойно вони падають.

Сморід, жахливі, жахливі видовища, звуки нескінченної битви та відчаю. Ах, ніби я нікуди й не йшов.

Серед усього цього хаосу прихована рука Кратів. Їх там тисячі й тисячі, або принаймні мені так казали. Вони використовують свою дивну магію, щоб атакувати захисників, коли бачать прохід, конструюють місцевість і маніпулюють місцевими монстрами, щоб вони хлинули до нас. Очевидно, останнім часом щодня здійснювалися десятки спроб захоплення, оскільки слимаки посилили свої зусилля, щоб здобути мураху та перетворити її на свою справу.

Мабуть, час щось із цим робити. Це буде набагато складніше, ніж я думав.

Стиснувши щелепи, я починаю обмірковувати найкращий підхід. Я неуважно починаю вливати трохи мани у Вічне Джерело та запускати процес перетворення. Мені знадобиться багато мани.

Зі слизом… складно впоратися. Він набагато густіший, ніж ви думаєте, як у фізичному, так і в мановому сенсі. Дотик до нього, можливо, вже не є смертним вироком для мене особисто, але для всіх інших – так. Судячи з особливо шкідливого кольору та активно шиплячої поверхні, це також здається досить неприємним варіантом.

Не маючи змоги придумати хорошого рішення, я змиряюся з тим, що доведеться робити все складним шляхом.

Мої думки нарощуються, збираючи докупи конструкцію гравітаційної мани, поки інші починають витягувати енергію з моєї залози та згортати її в тугу, щільну кулю.

Як тільки я готую гравітаційну бомбу пристойного розміру, я посилюю її Вівтарем і дозволяю їй полетіти, цілячись високо над платформою, щоб не наражати на небезпеку жодного зі своїх союзників.

Вона вилітає, виючи у порожнечу. На тлі шиплячого слизу жахливе виття заклинання здається ледь помітним і швидко зникає вдалині на тлі кошмарного фону, з яким я стикаюся. Коли воно розширюється, це відбувається з гуркотом, і повільно обертову порожнечу видно лише кілька секунд, перш ніж вона поглинається брудом і слизом.

Як і слід було очікувати, воно недовго проіснувало, перш ніж згаснути. Навіть якщо воно поглинуло значну кількість мулу, навколо нас мають бути мільйони й мільйони кубічних метрів цієї речовини. Що ж, це нормально.

Я продовжую повертати ману до джерела, дозволяючи їй підживлювати себе, поки я витягую більше мани та починаю працювати над наступним заклинанням.

Якщо мені доведеться кинути тисячу таких заклинань, я це зроблю. Що ж, гадаю, Крати спробують зупинити мене задовго до того, як ми досягнемо цієї кількості.

Досить швидко в мене вже готова ще одна гравітаційна бомба, готова до вибуху, і я дозволяю їй полетіти, відправляючи її з криком до стіни бруду. Поки вона помирає, в мене готова ще одна куля, готова до вибуху. Потім ще одна. Потім ще одна.

Це буде довгий день.