Розділ 1768 — Короткий бій титанів

Нелегко боротися з іншими великими монстрами. Чим більше я брав участь у таких битвах, тим більше помічав, наскільки це незручно. По-перше, ми настільки масово мутували і маємо такі дивні, езотеричні органи, що майже будь-що може статися будь-якої миті. Абсурдно висока шкода? Так. Шалена витривалість та зцілення? Звичайно! Незрозуміла мобільність? Чому б і ні!

Що призводить до того, що ці протистояння розвиваються одним із двох способів. Або ми стикаємося гостро та жорстоко, один перемагає іншого та швидко вирішує бій, або це напружений, затяжний глухий кут, у якому жодна зі сторін не прагне зробити перший крок.

Мені подобаються обидві сторони цієї конкретної ситуації. Короткий, запеклий бій економить час і дозволяє нам усім піти займатися своїми справами, тоді як тривала шахова партія справді змушує мозок працювати, а серце битися частіше.

У цьому випадку я кидаю один погляд на свого суперника і вирішую, що мені б дуже хотілося більше на нього не дивитися.

Якби вміст закладеного носа міг ожити у вигляді монстра, це був би він. Прозорий у деяких місцях, вкритий жовтими та зеленими смугами в інших, я не можу зрозуміти, чи це слимак, слиз чи просто хитка купка слизу.

У будь-якому разі, я не хочу вступати в битву розуму з цією штукою, я просто хочу, щоб вона зникла. Можливо, тривалі битви — моя особливість, але проти настільки жахливого монстра я готовий ризикнути. Крім того, хто знає, що воно зі мною зробить, якщо я дам йому достатньо часу? Повітря навколо цієї істоти буквально кишить зараженням та хворобами, і коли я придивляюся уважніше, тіло монстра кишить паразитами.

Ні. Мені це зовсім не подобається.

Хоча воно рухається не так швидко, я б не назвав свого супротивника повільним. Воно ніби перекидається через себе, не те щоб котитися, а майже як хвиля, яка наростає, піднімається, а потім хлюпає вперед, щоб знову почати наростати. З цієї маси час від часу визирають два довгих стебла з очима на верхівках, пильно дивлячись на мене, поки воно наближається.

Уважно оглянувши його ядро, здається, що ця істота сьомого рангу, але досить потужна. Якщо воно ще не довело своє ядро до межі рангу, то воно дуже близько до цього.

Цікаво, чи це місцевий територіальний бос, якого Крати заманили, чи щось, що вони вигадали самі? У будь-якому разі, з цим монстром доведеться розібратися.

Широко розкривши свої щелепи, я випускаю гравітаційну бомбу, дозволяючи заклинанню почати вити, поки воно стрімко мчить тунелем. Посилене Вівтарем, я сподіваюся, що його буде достатньо, щоб знищити мого супротивника, перш ніж він підійде надто близько. На мій подив, монстр, здається, не дуже стурбований заклинанням, натомість він втягується в себе, майже ніби вдихаючи, перш ніж кинутися вперед і викинути густу кулю отруйного слизу.

Гей! Ти не можеш цього зробити! Закінчувати бої густою кулею спеціалізованої мани – це взагалі-то моя фішка.

Коли ці дві, що ж, напевно, технічний термін – Сфери Загибелі, зустрічаються, їх зустріч чорної діри та соплей, як і слід було очікувати, є безладною. З атмосферою, вологою від слизу та зараження, що працює проти неї, моя бомба не може пробитися і вразити мого супротивника безпосередньо. Коли пил зникає, вона значно просунулася вперед, рішуче просуваючись.

Якою б не була причина, цей монстр справді хоче битви тут і зараз, і навіть мій вищий ранг не зможе його зупинити.

Тепер, коли він ближче, я відчуваю наростаючу силу всередині його тіла, ще одну кулю липкої речовини, що готується або для негайного запуску, або як захисний метод. Боже, я справді не хотів наближатися до цієї істоти…

Напружуючи ноги, я опускаюся, а потім роблю Ривок, підсилюючи його Вівтарем. Сили, що видається моїм тілом, достатньо, щоб мої м'язи та сухожилля закричали, а мої вусики вдарилися об мій панцир, коли я розганяюся абсурдно швидко для істоти мого розміру. Кришталеві очі справляються з раптовим тиском повітря набагато краще, ніж мої старі м'ясисті, і я все ще можу бачити, коли досягаю своєї цілі, прямо перед істотою.

Вона реагує швидко, піднімаючись, ніби хоче обгорнути мене в себе. Зсередини насипу починає з'являтися паща, їдка пара настільки сильна, що починає в'їдатися в мій панцир. Нічого подібного!

Кидаючись уперед, мої щелепи з грюкотом зачиняються, впиваючись у липку плоть монстра. Вони одразу починають горіти від абсурдно потужного кислотного ефекту, поки тисячі комах, що живуть усередині звіра, намагаються схопити мене.

Бажаючи якомога швидше закінчити битву, я застосовую свою секретну зброю: ін'єкцію мани.

Мої думки пульсують, коли я починаю накачувати монстра надщільною гравітаційною маною, потоком енергії прямо із залози, що виходить усередину тіла істоти.

Він відчуває, що я роблю, щойно я починаю, але його імпульс вже рухається вперед, що значно ускладнює спробу відступити. З кожною часткою секунди енергія гримить крізь мої щелепи та вражає мого супротивника, перш ніж мій розум починає над нею працювати. Тому що намагатися маніпулювати енергією всередині іншої істоти це зовсім нелегко. Насправді, це абсолютно неможливо. З якоїсь причини мана, що міститься всередині іншої істоти, фактично заборонена. Вона вже має власника.

Хіба що, звісно, вона належить мені.

Коли це моя мана, я все ще можу маніпулювати нею, хоча це все одно складно, і ефект триває недовго. На щастя, за умови достатньої підготовки мені не потрібно надто багато часу.

Як тільки я вирішую, що мана досягла критичного рівня, я напружую силу своїх численних ментальних конструкцій і розчавлюю її, стискаючи, доки вона не руйнується сама в себе. Всього за кілька секунд утворюється гравітаційна бомба! Вона аж ніяк не велика. Насправді, я навіть не можу сказати, скільки часу минуло відтоді, як я створив настільки маленьку бомбу.

Однак, у довгостроковій перспективі це не має великого значення. З гравітаційною бомбою, що формується всередині його тіла, монстр мало що може зробити, щоб захиститися. Я відстрибую, вириваючи свої щелепи, поки монстр беззвучно кружляє та кричить, але безрезультатно. Невдовзі істота руйнується та розливається по всій підлозі тунелю, а безліч паразитів покидає корабель і зникає в липкій масі, що їх оточує.

Я підпалив свої щелепи, щоб спробувати випалити з них цю рідину. Фу.