Розділ 1769 — Не турбуйся, він беззбройний

Про Блискучу недостатньо говорять, коли ми розглядаємо досягнення Колонії. Ймовірно, це пов'язано з її досить унікальною поведінкою та різким ставленням, яке більшості її родичів складно зрозуміти. Після максимально детального вивчення історичних записів можна лише зробити висновок, що сама Блискуча також значною мірою відповідальна за свою відсутність у цих записах.

Незважаючи на свою непереборну гордість і зарозумілість, Блискуча ніколи не шукала схвалення від Колонії загалом. Скоріше, якщо вона взагалі шукає якогось визнання, то від тих кількох мурах, яких вона вважає собі рівними: Найстаршого, членів Ради, своїх колег-Чемпіонів та тих яскравих інтелектів, які працюють разом з нею. Є багато випадків, коли більшість її родичів не знали про її участь у певному проекті чи прориві взагалі, оскільки Чемпіонка завершила свою роботу за лаштунками в межах своєї лабораторії.

Її унікальний, ненаситний допитливий розум та незвичайний спосіб мислення просували Колонію вперед зі стрімкою швидкістю, яка просто була б неможливою інакше. Можливо, як не дивно, вона часто була тихим робітником в родині, але лише для тих, хто не був достатньо близько, щоб відчути її феромони.

- Уривок з книги «Чемпіони родини» Історіанта

«Я не отримала від цього задоволення», - різко сказала Блискуча, обурена всією цією справою. «Для будь-якої іншої особи я б взагалі відмовилася це робити. Навіть цього разу, я могла б відмовитися, якби був якийсь інший спосіб запобігти твоїй смерті».

Щоб людина не подумала, що вона співчуває йому, вона відчула себе зобов'язаною додати: «Я б не хотіла, щоб моя родина заплямувала свої щелепи такою істотою, як ти».

Людина, про яку йшлося, Великий Жрець Алір Вінтінг, не реагував. Істоті з таким обмеженим інтелектом, як він, ймовірно, було складно осмислити те, що щойно сталося. Незважаючи на всі її зусилля,... процес вилучення... залишався неймовірно болісним. Блискуча ніколи не прагнула завдавати страждань іншим, але вона знала, що її втрачена сестра пережила ще гірше і значно довше. Це значно полегшило їй задачу впоратися з жалем.

Незважаючи на її підштовхування, Священник, все ще мокрий від поту, сидів, порожньо вдивляючись у те місце, де колись була його права рука. Її більше не було, і вона точно не повернеться сама по собі. Можливо, Церква Шляху знала якісь продвинуті методи зцілення, які могли б відновити кінцівку, але навіть якби вони це зробили, вона відчувала, що Священник навряд чи забуде, що з нею сталося першого разу.

«Гей», — сказала вона, штовхаючи його вусиком. «Ти там не спиш?»

Блискуча повернулася до цілителів поблизу.

«Комусь, мабуть, варто перевірити його».

Неохочість було помітно в кожній лінії панцирів цілителів. Вони навіть не хотіли наближатися до цього монстра, але вони це зробили, оглянувши його та забезпечивши зцілення.

«З ним все гаразд», — повідомив один з них, — «він просто в шоці. Це людський стан, від якого монстри, здається, не страждають», — уточнила вона, побачивши, що Блискуча збирається запитати.

«Захопливо», — заявила Блискуча, розмахуючи ногою туди-сюди перед, здавалося б, невидючими очима Священника. «Як довго він, ймовірно, страждатиме від цього стану? У мене є багато експериментів, до яких мені потрібно повернутися».

«Він скоро знову реагуватиме», — відповів цілитель, знизуючи вусиками. «Його життю нічого не загрожує, і він ніяк не поранений».

«Тоді, мабуть, я просто почекаю», — зітхнула Блискуча.

Очікування не було чимось, що їй подобалося, чи навіть щось що вона терпіла за звичайних обставин. Відвернувшись від бездушного тіла Аліра, вона вирішила оглянути складний зачарований масив, підготовлений для цієї події, в центрі якого стояла невелика скляна посудина, наповнена сяючою золотистою рідиною. Поруч стояла Експериментант, дивлячись на флакон, поки її вусики повільно майоріли в повітрі.

«Не можу повірити, що це справді спрацювало», — пробурмотіла вона.

«Що ти маєш на увазі?» — ображено сказала Блискуча. «Звичайно, що це мало спрацювати! Це я розробила його, і я…»

«Не треба».

«БЛИСКУЧА!»

«Я знаю. Але я зважаючи на схеми, метод Церкви працює лише тому, що монстри складаються з мани, а люди, чи потрібно мені нагадувати, ні. То як ти змусила все працювати?»

Хоч як Блискуча не хотіла б продовжувати хвалитися, вона не була надто задоволена тим, чого досягла. На її думку, це був практично провал.

«Ледь-ледь», — різко сказала вона, однією ногою тикаючи у складні візерунки, вирізьблені на підлозі. Тепер тьмяні, вони були яскраво освітлені та наповнені енергією під час процесу, живлячись маною з десятків ядер, вбудованих у масив. «Те, що я зробила, — це грубий метод відтворення їхньої техніки. Це неефективно, неелегантно і навіть не вибухає. Я жахливо ним незадоволена».

Блискуча не дуже хотіла це обговорювати, навіть не хотіла про це думати, але вона відчувала, що її асистентка наполягатиме на поясненні, тому зітхнула та почала вказувати на різні особливості дизайну.

«Ти маєш рацію, зазначаючи, що навіть ми, істоти шо народилися, а не з'явилися на світ, все ще по суті складаємося з мани в нашій основі. Наші тіла складаються з біомаси, яка може бути створена з мани та повертається до мани, коли ми помираємо. Люди — ні.

«Ритуал Церкви використовує це, щоб… розрідити… нас, перетворюючи монстрів назад в енергію. Очевидно, я не можу зробити це з людиною».

«Але ти зробила!» — зазначає Експериментатор.

«Е-е-е, щось на кшталт», — сказала Блискуча. «Використовуючи трохи хитрості тут і трохи обману там, я змогла змусити процес працювати, обдуривши його, змусивши бачити людське тіло так, наче це тіло монстра». Заповнення руки маною було частиною процесу, насичення її до вкрай аномального рівня, а потім використання досить детальної біомантії, щоб змусити руку імітувати біологію монстра. Це грубо та потворно, менш ніж наполовину ефективно, як метод Церкви, і вимагає надмірної кількості енергії для роботи. Загалом, я ненавиджу цей метод, це глибоко недосконало, ніколи не працюватиме у великих масштабах, не конвертує спогади та досвід належним чином, і я не зацікавлена у тому, щоб коли-небудь це виправляти. І, чесно кажучи, я навіть не впевнена, що це можливо.

Експериментант завагалася.

«Ти знаєш, як займатися біомантією? Хіба ми не відкрили цей тип мани лише нещодавно?»

«Звичайно, я що знаю», — глузливо відповів Блискуча. «Я…»

«Будь ласка, не треба».

«БЛИСКУЧА!»