Розділ 1776 — Павутина

Або… може не знайду?

Можливо, я був трохи занадто впевнений, коли заявив, що знайду те, що тут ховається. Боротися з постійними нападами слимаків та їхніх домашніх монстрів і так досить важко, але вузькі, звивисті та розгалужені стежки тут – це справжній жах!

Тут є раптові обриви, нескінченні розриви, тунелі, що іноді просто випадково обриваються, а інші перебувають у такій запущеній стадії інфекції, що я не впевнений, чи підлога взагалі витримає мою вагу. Без карти тунелю я б повністю загубився менш ніж за десять секунд, без жодної надії будь-коли вибратися.

Я тут уже кілька годин і, мабуть, уже відвідав понад сотню різних тунелів-розгалужень!

Розчарований постійними ударами, що летять на мене з усіх боків, я ризикую і пірнаю в тунель праворуч, сподіваючись виграти трохипростору, короткий перепочинок, щоб зрозуміти, що, в біса, відбувається. Це, звісно, помилка. Будь-який необдуманий рух — це серйозна помилка на території слимаків. Вони надто підступні, і я не думаю, що я коли-небудь бачив більше пасток, ніж тут.

І справді, щойно мої ноги торкнулися землі, вона підкосилася під моєю вагою, руйнувалась, а дах розколовся, і гніздо голконосих черв'яків посипалося дощем. Фантастично.

Я використовую магію сили, щоб відкинути черв'яків убік і подивитися вниз. Так, звісно ж, заражена яма. На щастя, я тримаю про запас Гравітаційну Криницю саме для такого випадку, і використовую її, щоб заморозити себе в повітрі.

Кілька черв'яків все ж сідають на мене та намагаються прорити собі шлях крізь мій панцир. Мене вражає їхня ефективність. Передові зуби в їхніх носах неймовірно гострі, у поєднанні з неймовірно потужною кислотою, яку вони вистрілюють зі своїх зубів під неймовірним тиском. Чесно кажучи, вражає, що вони настільки ж добре справляються з моїм затверділим панциром, враховуючи їхній розмір та, ймовірно, низький рівень.

Однак цього недостатньо, щоб серйозно мені загрожувати. Ну і що, якщо вони зможуть прорізати п'ять чи десять сантиметрів мого стиснутого діамантового панцира? Його там ще багато!

Не бажаючи гаяти час, я відступив убік, знаючи, що, ймовірно, на мене ось-ось почне злитися ціла юрба монстрів. І справді, вони спустилися, потік звірів пірнув у яму за мною та одразу ж впав у яму зі слизом.

Я не маю уявлення, як моїм охоронцям вдається виживати в цьому хаотичному лабіринті загибелі, але, здається, у них все гаразд. Я час від часу перевіряю їх у Вестибюлі, щоб побачити, чи вони живі, і вони живі, але мені важко дізнатися більше. Дивно, але вони розійшлися досить широко по всій території, покриваючи численні тунелі навколо мене, тоді як деякі з них тримаються близько, тобто чіпляються прямо за нижню частину мого панцира, де їм буде найменше шкоди.

Монстри, здається, просто ігнорують їх, а це означає, що навколишнє середовище — це, безумовно, найнебезпечніше, з чим їм доводиться боротися. Ця здатність до скритності це справді щось особливе, і я впевнений, що в них також є вражаючі навички, які вони розвивали протягом тривалого часу.

Розумна хмара зараження насувається на мене, вилітаючи з пористих стін, намагаючись охопити мене ззаду, але я готовий.

Вогонь виривається з-поміж моїх щелеп, коли я різко обертаюся, підпалюючи істоту, яка вибухає вогненною пожежею. Ой, я не очікував, що ця істота може бути легкозаймистою!

Мене охоплює потужна спека, обпікаючи вусики, але в іншому я залишаюся майже неушкодженим. Пульсуючі, забиті слизом повітряні мішечки вздовж стінок зморщуються, обпалені раптовим, сильним жаром. У цей момент я помічаю дещо цікаве.

У стінах кімнати, в якій я перебуваю, поховані пульсуючі трубки, найбільша товщина яких сягає метра, що розгалужуються та знову з'єднуються так, що ні про що більше не нагадують мені ніж розгалужені лінії мани в першому шарі.

У ту коротку мить безпеки, яку я маю завдяки ревучому полум'ю вже покійної хмари, я на секунду розглядаю це нове відкриття. Як мені і здавалося здалеку… це огидно, але, як не дивно, насправді здається, ніби по цих трубках щось тече.

Що тут, чорт забирай, відбувається?

Всупереч здоровому глузду, я гострим внутрішнім лезом однієї зі своїх різців розрізаю стінку тунелю, і винагородою мені стає обличчя стиснутого слизу. Він люто шипить, впиваючись у мій панцир, і я хитаю головою, намагаючись виштовхнути цю жахливу речовину.

Фу!

Після того, як я зішкріб найгіршу частину бруду, до мене починає долинати розуміння. Якщо це легені п'ятого шару, цей величезний комплекс губчастих тунелів та нескінченного бруду, і тут постійно протікає величезна кількість мани, вбираючись у стіни… тоді, схоже, що я нарешті знайшов постачальника бруду для слимаків.

Вони забирають його звідси! Я не сумніваюся, що в них є ціла система для його виведення з цих труб; насправді, там, де ці істоти з'єднуються та вивозять мул з цього району, б'юся об заклад, що саме там буде найбільша концентрація Кратів. Вони хочуть контролювати цю гидоту, я не маю в цьому жодних сумнівів!

Це означає… якщо я зможу простежити слизові трубки, я зможу знайти слимаків.

Гве-хе-хе. Тепер я спіймав вас, слимаки. Ви думали, що зможете від мене сховатися? Ніхто від мене не сховається!