Розділ 1777 — Шоковані слимаки

«Що потрібно, щоб ця мерзенна мураха померла?!»

«Я не знаю! Я вже годинами плююся на нього. Здається, наче слиз нічого не робить!»

Флаззл не дуже добре проводив час. Було вкрай важливо, навіть принципово, вбити цю мураху. Теораззн видав указ, і вони мусили його виконати! Мало того, якщо мураха зможе вижити та прорвати оборону Кратів тут, наслідки будуть катастрофічними для сотень племен у величезній частині Підземелля!

Як вони за настільки короткий проміжок часу пройшли шлях від господарів п'ятого шару до боротьби за власне виживання?! Це не мало жодного сенсу!

З огляду на все, що було на кону, у неї принаймні була проста та чітка мета: вбити мураху. Якби ж тільки ця дурниця померла!

«Чи є якісь ознаки зараження?» — запитала вона, поки її шкіра шипіла та лопала від сили внутрішньої люті.

«Наскільки я бачу, ні», — повідомив її заступник, відсахнувшись від її лютого погляду.

«Як?!» — заревіла вона. «Ми атакуємо вже цілий день! Ти хочеш сказати, що кислота більше не пече? Що п'ятий шар більше не заразний?!»

«Звісно, що ні», — невпевнено пробурмотів він.

Це була не його вина, і це була єдина причина, чому вона досі його не з'їла. Вона не могла очікувати, що Туза зрозуміє ситуацію, якщо вона сама не могла її зрозуміти. Однак це знання ніяк не допомогло їй вгамувати лють. Якби мураха була розумною та хитрою, це могло б трохи заспокоїти її, але це явно був ідіот, який блукав з однієї пастки в іншу, рухаючись, здавалося б, хаотично та стрибаючи задовго до того, як взагалі потрудитися подивитися.

Чим більше вони атакували його, тим швидше він, здавалося, регенерував, залишаючи себе цілим і блискучим, поки її слимаки виснажувалися, намагаючись залишити вм'ятину на проклятій істоті. Вона надіслала звістку Крат'латам кілька годин тому, і вони, напевно, скоро прибудуть з підкріпленням, але що їй робити до того часу?

«Як ти думаєш, яким шляхом він піде далі?» — пробурмотіла вона собі під ніс.

Було багато шляхів вперед, і всі вони були замкнені, хоча вона й не очікувала, що це щось дасть.

«Якщо здогадуватися, то гілка праворуч», — сказав Туза.

Вони спостерігали, як мураха, повагавшись на мить, стрибнула праворуч, здавалося б, не звертаючи уваги на м’ясисті язики, що вистрибнули зі стіни та вп’ялися в її панцир.

Двоє Кратів поспішали, щоб не відставати, використовуючи приховані тріщини та тонкі проходи, які їхнє плем'я прокладало в цих тунелях протягом тисячоліть.

«Звідки ти дізнався?»

Туза збентежено пробурмотів.

«Я не знав, але схоже, що мураха вже деякий час рухається в цьому напрямку. Я маю на увазі, прямує до шляху слизу».

Воно… воно рухалося туди?!

«Чому ти раніше нічого не сказав?!» — заревіла вона, кидаючись на меншого слимака та глибоко занурюючи пальці йому в плоть. «Якщо він досягне шляху… ти знаєш, що він там може зробити?!»

«Я не був певен!» — відчайдушно захищався Туза. «Звідки воно взагалі може знати про існування шляху, не кажучи вже про те, де його знайти? Тут ще не було жодної мурахи».

Це було неможливо, і все ж… Вона відпустила Тузу та кинулася наздоганяти мураху. Мураха не завжди правильно повертала, стикаючись з гілкою на стежці, але здебільшого йшла правильно. Хвилини минали, і всі сумніви зникли. Вона не мала уявлення, як чи чому, але мураха поступово просувалася до шляху слизу.

«Негайно надішліть звістку до Слизового Грунту», — наказала вона Тузі. «Нехай наші найкращі та найшвидші розвідники доставлять її. Їм потрібно негайно надіслати нам допомогу».

«Хіба це не буде добре?» — спитав Туза. «Сліззл живе в мулистому шляху. Він розбереться з мурахою, якщо ми не зможемо».

Флазл стрималася від того, щоб не з'їсти свого підлеглого, здавалося, вже вдвадцяте за день. «Просто зачекай ще трохи, — сказала вона собі, — ти зможеш з'їсти його пізніше, тільки не зараз».

«Ми не можемо впоратися з цією проклятою істотою!» — зазначила вона, вказуючи на мураху, яка блукала крізь яму з токсичними спорами, поки десятки Кратів заливали її кислотою та зловісною магією. «Якщо нічого не зміниться, вона дійде до своєї цілі, а якщо Сліззл не зможе її перемогти, що тоді?»

«Тоді… мені краще попросити цих розвідників рушити», — ковтнув Туза, здригаючись від своїх пекучих червоних очей, що пильно дивилися на нього з верхівок своїх стебел.

«Древній хоче, щоб ця істота померла, тож давай переконаємося в цьому», — сказала вона. «Ми не можемо дозволити собі зазнати невдачі».

Коли Туза зісковзнув, щоб зібрати інших слимаків і донести звістку до Крат'латів, вона знову звернула свою увагу на вивчення мурахи. Має бути якась слабкість, мусить бути. Ніщо не було захищене від зараження п'ятого шару, це був незмінний факт. Зрештою, якщо щось повністю захищене справді можна було створити, чому цього не сталося протягом усієї історії аж до цього моменту? Це було неприродно!

Ні, мураха справді страждала від зараження п'ятого шару, але якимось чином змогла подолати його, витримати. Вона явно мала неймовірно високу швидкість зцілення; будь-які травми, які вони їй завдавали, зникали за лічені секунди, а її панцир регенерувався, поки вона спостерігала за нею.

Що вона думала раніше? Чим більше вони атакували, тим швидше воно, здавалося, гоїлося? Наскільки вона могла судити, це була правда. Зі збільшенням їхньої активності швидкість загоєння, здавалося, лише пришвидшувалася.

Її осяяла думка.

«Припиніть свої атаки! Поширте інформацію!» — пробурмотіла вона.

Спочатку Крати під її командуванням дивилися на неї так, ніби вона збожеволіла, але вона лише пильно дивилася на них, поки вони не послухалися.

Вони все одно нічого не досягали, тож все одно могли б перевірити, чи її теорія правильна. Усі атаки Кратів на монстра припинилися, що значно зменшило вогонь, який він зазнавав.

Тепер їм залишалося лише чекати і… Флаззл завмерла на місці, шокована.

Мураха повернула голову та подивилася прямо на неї. Вона клацнула щелепами раз, два — гучні пронизливі звуки пронизували тунелі, мов глузливий сміх. Потім вона розвернулася й продовжила свій шлях.

Зрозуміти це зараз вже занадто, казав він їй.

Лють вибухнула в її жилах. Будь-яке знання було добрим знанням, кожен його шматочок міг би стати тим, що дозволить їм вбити цю істоту. Придушивши гнів, вона кинулася за нею.

Якщо поступове пошкодження та зараження не працювали, то їм просто довелося б подолати все одразу.