Розділ 1779 — Я знайшов... щось!

Я практично відчуваю, як слимаки панікують, коли я продовжую повертати в одному напрямку з кожною гілкою тунелю.

Гве-хе-хе-хе. Ви нічого не можете з цим вдіяти, слимаки! Я слідую за брудом, і в цьому випадку бруд ніколи не бреше! Він може бути огидним і жахливо смертельним, але він чесний у цьому!

Чим далі я просуваюся, тим густіші та швидші жили бруду пронизують губчасті, м'ясисті стіни. Б'юся об заклад, щодня тут проносяться мільярди й мільярди літрів бруду. Можливо, навіть щогодини. Це не єдине місце збору, де сходяться вени, але це одне з них, і я впевнений, що знайду там велике поселення Кратів.

Які одразу відчують мій гнів!

Один зі слимаків, що йшли за мною, здається, помітив, що моє зцілення посилюється, чим більше вони мене били, — це гостре спостереження, але вже надто пізно. Мережа регенерації охолоджується, і справжній потік цілющої рідини протікає по моєму тілу. Вона починає трохи спадати, але до того часу, як це стане проблемою, я вже досягну місця призначення, безсумнівно.

Це насправді свідчить про те, наскільки смертоносне середовище тут, внизу. Якби не мережа регенерації, я б просто не зміг виробити достатньо цілющої рідини, щоб вижити. Саме середовище неймовірно кисле, роз'їдає мій панцир і ноги, гризе мої суглоби до абсурдного ступеня. Цілюща рідина пронизує моє тіло, наче рідкий лід, розсіюючись по м'язах, сухожиллях, панцирі та ногах, відновлюючи пошкодження майже одразу після їх виникнення.

З огляду на величезний обсяг пошкоджень, які я отримую від слимаків і монстрів зверху, я отримав достатньо покарання, щоб вбити себе кілька вже разів з моменту потрапляння в ці легені.

Ніколи не думав, що буду дякувати Теораззну за щось, але, святий боже, мережа регенерації... е-е... досить хороша.

На щастя, в радіусі дії Вестибюля є достатньо мурах, щоб припинити відчувати втому, що, очевидно, є тим, що може зробити таке зцілення можливим.

Зараз я почуваюся абсолютно чудово, ситий і готовий танцювати.

В чому мені пощастило, бо я, здається, знайшов те, що шукав.

Я помічаю, що переді мною з'єднуються кілька справді товстих трубок, кожна з яких абсолютно розпирається та пульсує від величезного об'єму бруду, що рухається крізь них. Ці штуки масивні, кожна з них має двадцять метрів у діаметрі, з'єднуються в одну мега-трубу. Через трубу проштовхується стільки липкої маси, що я чую це – оглушливий, огидний рев слизу та бруду, який змушує мої вусики сіпатися від сили вібрацій.

Це означає, що якщо я піднімуся цим шляхом, то маю вийти з легень приблизно в тому ж місці, що й ця величезна труба.

Встромляючи ноги в хвору, губчасту плоть стінок, я починаю тягнути себе вгору, але мені неймовірно важко це зробити. Занадто губчаста, щоб належним чином витримувати мою вагу, навіть якби вони були здоровими, пориста плоть просто розривається, коли я намагаюся докласти будь-якої сили, тому я вдаюся до використання ще одного Гравітаційного Колодязя та піднімаюся таким чином.

Не те щоб я заперечував проти величного витання в повітрі, я просто не хочу використовувати більше сил, ніж потрібно. Хоча у мене є величезні резерви, і Джерело Вічного Потоку може їх відновити, я зараз далеко від безпеки і вважаю, що економія ресурсів — це розумний крок.

Як тільки я злетів і почав підйом, я підтягнув ноги під свій панцир і розпочав кропіткий процес навігації по тунелю, що залишився. Скажу одне про політ за допомогою гравітації: він не такий вже й маневрений.

Крати продовжують виляти позаду, стежачи за мною, але більше не намагаються атакувати, що, мабуть, їх розлючує. Я насолоджуюся стражданнями, які, як я уявляю, вони переживають, і не відчуваю за це сорому.

Як я й думав, тунелю залишилося небагато, і нарешті, як не дивно, я звільнився від легень. Слава Богу! Я цілу вічність бігав у цьому лабіринті смерті.

Коли я виринаю, то опиняюся у великому, широкому тунелі, які я звик бачити на верхніх рівнях п'ятого шару. Завширшки кілометр або більше та заввишки сотні метрів, це величезний печерний простір, який, коли я перевіряю свою карту тунелю, здається, знаходиться прямо під проклятими озерами, що раніше блокували мій рух. Як і очікувалося, ці озера були заповнені Кратами, які використовували свої безмежні запаси слизу з легень! Безсумнівно, саме звідти вони брали величезну кількість слизу, яким намагалися затопити сусідню фортецю.

Є одна важлива річ, яка відрізняє цей тунель від тих, що я бачив вище, і це не лише набагато вищий рівень щільності мани та, як наслідок, збільшення токсичності та загальної гидоти, але й масивна артерія, повна мерзенного бруду, що піднімається крізь підлогу тунелю та в стіну, яку досить важко не помітити.

Інша річ, яку важко не помітити, це велике скупчення Кратів, які думають, що вони приховані за якимись, ймовірно, складними ілюзіями. Я можу чітко їх бачити, що добре, але я також можу бачити жахливу магію, яку вони використовували і яку їм вдалося хитро приховати від моїх почуттів до цього моменту, що виглядає як мега-сфера загибелі справді величезних розмірів.

Пастка. З цими слимаками завжди є пастка!