Розділ 1783 — Незручне зіткнення

Бій між двома могутніми монстрами має бути епічним та захопливим! Що це за безглуздий бій? Не бажаючи заплутатися в істоті, що наближається до мене, я відскочив назад, але згадав, що абсурдно потужний та токсичний слиз поширився, покриваючи всю ширину тунелю позаду мене. Люто булькаючи, він все ще плавить усе, до чого торкається, і наповнює повітря їдким смородом, який щипає мої вусики. Тож, мабуть, я не збираюся відступати таким чином.

Якби мої ноги були в кращому стані, я б просто пробіг повз цю штуку і залишив би її в пилу, але зараз цього не станеться.

Паршиві Крати! Завжди намагаються бути кмітливими. Вони все ще десь там, спостерігають, як все це піде, безсумнівно, сподіваючись, що мене з'їсть цей дивний монстр. Що ж, цього не станеться! У мене все ще активна гравітація. Що ж, я скористаюся нею, щоб піднятися і злетіти в безпечне місце!

Коли я почав саме це робити, то помітив, що істота, здається, відчула густу ману, що висить над моєю головою, і теж потягнулася до неї. Гей! Ні! Тссс! Тссс!

На щастя, я можу керувати Колодязем Гравітації за бажанням, тож можу розмахнути ним і піднятися. Я не особливо швидкий у повітрі, але й мій опонент теж, тому це не здається великою проблемою. Я відходжу вбік і намагаюся обійти монстра під кутом, а не над кислотою і ближче до Кратів. Знаючи свою вдачу, ця штука буде певним чином несприйнятлива до неї, хоча вона миттєво розтопить усе, що я туди покладу. Типово.

Як я й думав, дивний, губчастий, вкритий щупальцями монстр недостатньо швидкий, щоб наздогнати мене, коли я вислизаю з його досяжності та починаю описувати широке коло навколо нього. Ха! Ось тобі й візьми, мобільний імітатор водоростей! Якщо від тебе так легко втекти, навіщо мені взагалі з тобою боротися?

Якщо це була ідея Кратів щодо запасного плану, то вони помиляються. Це навіть не проблема.

І саме в цей момент я усвідомлюю, що ось-ось станеться щось погане. Коли справа доходить до підступних болів у грудній клітці, Крати ніколи не здаються, це єдине, в чому вони хороші. По-друге, ця істота — високорангова сила в шарі, в якому надзвичайно складно вижити. Від неї не так легко втекти.

Щойно мені спадає на думку ця ідея, я вириваю енергію з Колодязя, швидко витрачаючи її, щоб кинутися геть тунелем, поки мої думки шалено крутяться. Через півсекунди мої вусики спалахують попередженням, і я повністю відпускаю Колодязь, дозволяючи собі впасти на землю.

Зрозуміло, що втекти від цієї істоти не так просто! Вона високорозвинена, а це означає неймовірно багато полювання та боїв.

Трохи вище того місця, де я був мить тому, виринає бульбашка чорного мулу, а за секунду з неї з'являються хвилясті блідо-зелені вії, що б'ють по простору, який я щойно займав. Не знайшовши мене, вони продовжують розширюватися назовні, відчуваючи моє ядро, прагнучи поглинути його дорогоцінну енергію.

Божечки!

Відштовхуючись, я відсунувся вбік, а мої думки пішли колом, коли я підірвав бульбашку Подихом Дракона, сподіваючись випарувати її. Я… мав невеликий успіх, завдавши трохи шкоди, але недостатньо, щоб подолати ліс щупалець, що з’являються, щоб зустріти моє полум’я та поглинути ману всередині.

Тож ця штука може викликати навколо себе… бульбашковий портал? Чудово! Просто чудово! Мені справді потрібно припинити недооцінювати її лише тому, що вона здається повільною. Безсумнівно, у неї в рукаві є ще більше хитрощів, які досі не були розкриті. Я маю бути обережним, обережно вести бій.

Мушу сказати, однак, що така бойова стратегія відверто дратує! Невже вона справді намагається викликати у мене голод до мани? Гадаю, саме це вона й намагається зробити — виснажити всю ману з мого ядра, залишивши мене задихатися на землі, нездатним рухатися, нездатним боротися і мученим жахливим болем. Ймовірно, потім вона мене з'їсть.

Це… так гидко! Боягузливо, підло і до того ж відверто страшно! Боже мій, якби тільки я сам про це подумав. Це дійсно позбавляє ризику битися в Підземеллі, якщо можна перетворити будь-якого супротивника на нерухому краплю. Що ж, немає сенсу плакати через змарновану еволюційну енергію, мені потрібно придумати рішення.

Остерігаючись, щоб не викликати ще одну бульбашку будь-якої миті, я тримаю вагу низько та ковзаю з боку в бік, не пришвидшуючи свою швидкість, але постійно рухаючись. Якщо вона знову спробує заманити мене в пастку, я хочу бути мобільним та готовим вибратися з неприємностей. А поки що істота продовжує хитатися до мене, прагнучи скоротити відстань.

Я не дуже хочу підходити ближче, але мені потрібно зробити хоч щось. Вирішивши випробувати удачу, я розкриваю свої щелепи та готуюся випустити на волю посиленого Руйнувача Зірок.

Використання сили Вівтаря перетворює цю атаку з руйнівної на комічно катастрофічну. Навіть не підходячи близько, я зможу завдати величезної шкоди. Однак, ніби істота відчула, що я задумав, прямо наді мною вискочила чорна бульбашка, змушуючи мої вусики ревіти.

Ух!

Перервавши укус, я перекочуюся набік і починаю виконувати рузні рухи, трохи віддаляючись, коли вії знову з'являються, намагаючись вчепитися в мене. Сам монстр продовжує свій хиткий рух у мій бік, випромінюючи потужну, самовдоволену енергію.

Це було швидко, надто швидко. Я ледве встиг розкрити щелепи, як ця бульбашка вже сформувалася. Невже істота здогадалася, що я збираюся зробити? Чи має вона такі ж прогностичні здібності, як і я?

Чим більше я борюся з нею, тим більше я її ненавиджу.