Розділ 1795 — Нестримний штурм

Безсмертні. Що можна сказати про броньованих мурах, чого ще не було сказано? Ковадло, об яке вороги мурах не можуть не розбитися, але водночас і могутній молот, що пробиває будь-яку оборонну лінію перед ними. Кожен з них — потужний, високорозвинений монстр сам по собі, а коли їх об'єднати в єдину колону та загорнути в майстерно виготовлену та потужно зачаровану сталь, вони справді непереможні.

Легенда свідчить, що ніхто з них не загинув у бою, що я особисто відкинув як нісенітницю пропаганди, коли вперше почув. Зіткнувшись з ними в бою, я більше не впевнений.

По-перше, мурахи не використовують цю секретну зброю легковажно чи без підготовки. Їхні командири повністю усвідомлюють, що Безсмертні можуть і не можуть робити, і ніколи не розгортають їх там, де їхня фірмова тактика не буде ефективною. Якщо місцевість надто підступна, якщо магічного та артилерійського вогню забагато, так що важкі ударні війська загрузнуть, не досягнувши ворожих ліній, тоді їх не використовують.

Але коли умови сприятливі, коли ви вважаєте, що ваш захист надійний, а ваші лінії добре встановлені, земля під вашими ногами почне трястися. Тепер я знаю, що відступ — єдине рішення, коли цей момент настане. Я багато разів стояв і бився з ними, і ніколи не бачив, щоб хтось із них загинув.

Як би добре я не вкопався, вони пробивалися, немов стиснутий кулак розгніваного бога. Безкорисливі, безстрашні, можливо, божевільні, немає нічого, на що Безсмертні не кинулися б. Так само немає нічого, чого б вони не зламали.

- Уривок з особистих нотаток генерала Макноулза з Імперії Атреум

«ЖИВИ! ПОМРИ! ЖИВИ ЗНОВУ!» — заревіла Лірой, усе її тіло було сповнене енергії, а ядро палало, немов мініатюрне сонце.

«МИ ЖИВЕМО! МИ ПОМРЕМО! МИ ЗНОВУ ЖИВЕМО!» — заревіли у відповідь Безсмертні, їхні ноги гуснули об землю, коли вони кинулися вперед.

«ЖЕРТВА БЕЗ КІНЦЯ!»

«ЖЕРТВА БЕЗ КІНЦЯ!»

ХРУСТ!

Перший монстр, який спробував їм протистояти, миттєво зник у хмарі туману, розплющений і розтоптаний під ногами, поки броньована колона продовжувала набирати обертів. Кілька хвилин тому Колонія виконала один зі своїх улюблених трюків і випустила густу хмару очищеної мани в цей тунель, відігнавши порчу та знищивши мерзоту, яка його мучила. Здебільшого.

Шалені та ослаблені, місцеві монстри кинулися до Безсмертних, щойно побачили наближення мурах, що влаштувало Ліроя аж до землі.

Краби, облиті слизом, піднялися вгору та спробували протистояти мурахам. Вони вибухнули, обрушуючись на хмару слизу та уламків мушель.

Равлики та слимаки відригували кислоту та капали слиз, верещачи від ненависті. Безсмертні пробігли крізь них, навіть не сповільнившись.

Ріки слизу та товсті смуги мулу перегороджували їм дорогу, блокуючи шлях уперед. Чи здригнулися Безсмертні? Чи обернулися вони? Чи помітили вони?

Ні! Вони просто бігли, кожна з яких була прикута сестрою попереду, позаду та з обох боків. Насправді вони не бачили, куди йдуть і що їм заважає, та цього й не потрібно було. Вони довіряли лише своїм сестрам і знанню, що все, що вони зустрінуть на своєму шляху, врешті-решт їх вб'є, і що це буде славно.

І ось, річки слизу, які здавалися поганою мішенню для колони атакуючих мурах, були знищені, а інерції та маси Безсмертних було більш ніж достатньо, щоб звернути хід течії. Товсті павутини мулу були розірвані та розчищені без проблем, але атака все ще тривала.

На чолі колони Лірой була сповнена хвилювання та радості. З силою своїх сестер позаду вона могла б відірвати ноги від землі, і її все одно понесло б уперед, така була їхня швидкість і сила. По правді кажучи, вона давно забула про план, впевнена, що Безсмертні колись знайдуть свою законну долю на цьому шляху, можливо, по той бік тієї стіни.

Не було сенсу намагатися повернути ривок Безсмертних, це просто не так працювало, тому Лірой радісно приготувалася, трохи нахилившись, щоб приховати бік голови, і врізалася в стіну, з нетерпінням чекаючи на неминуче забуття. Але воно не прийшло. М'ясна та м'яка, стіна піддалася, розриваючись, поки Безсмертні не проривалися крізь неї. Вкриті шматками плоті та палаючи кислотою, Безсмертні продовжували свій шлях, раді виявивши, що тунель за ними заповнений монстрами та зараженою маною, що неймовірно збільшувало рівень небезпеки.

Коли ривок нарешті вичерпався, вони прорвали п'ять стін і розчистили кілометри тунелю. Виснажені, з руїнами обладунків, пробитими та зламаними панцирами, з розплавленими великими частинами тіл, Безсмертні блаженні та славетні падали в темну безодню.

Знаючи, що їхній час настав, грибкові паразити, що існували в кожному з Безсмертних, почали збирати їхні спори, вбираючи енергію, регенеруючи та збираючи своїх носіїв разом. Волокна були розтягнуті, щоб повернути металу форму, прикріпити ноги та іноді голову, відновлюючи зруйновані органи та м'язи. Невдовзі зомбі-гриби були готові підібрати своїх носіїв та провести їх назад по сліду руйнування, який вони залишили після себе, у безпеку Колонії та очищеної мани.

Вони повернули своїх господарів до Коридорів Безсмертя, доставивши кожну мураху до її особистої кімнати, і там вони лягли, задоволені тим, що їхні господарі були врятовані і житимуть в інший день.