Розділ 224 — Дитина бунтар

Бейн знайшов новоприбульців під деревом на межі села. Біженці, що рятувалися від руйнування королівства на півночі, прибували майже щодня. Іноді невеликими групами по три-чотири, іноді цілими сім'ями, зазвичай це фермери, що тікають зі своїх домівок . Двічі вони отримували більшу кількість, понад п’ятдесят людей за раз, ці люди покидали своє місто та рухалися разом заради безпеки.

Тепер тут було майже дві тисячі людей, а з часом прибуде ще більше. Енід падала з ніг, намагаючись забезпечити всім житло, одягнути та нагодувати, але вона добре працювала. Її високий рівень у класі купця забезпечував , що організація провізії та видобуток ресурсів відбувалися природно, наче дихання.

Бейн усміхнувся, подумавши про це. Було таке відчуття, наче всі з’являлися саме тоді , коли були найбільше потрібні. Будівельники та теслі прибули два дні тому, саме вчасно, щоб застосувати свої навички та рівень для будівництв а більш постійного житла. Коли у них закінчилися матеріали, наступного дня прибув коваль, його обладнання було покладено на візок, який тягнув виснажений кінь під наглядом його молодого учня.

Священик зібрав людей і цілу годину виголошував хвалу, вигукував і здіймав такий галас, що коваль міг би розвернути візок і піти, якби Енід не з’явилася та не закрила Бейну рота.

Він похитав головою, згадавши про це, підходячи до нової групи мандрівників. Він іноді захоплювався, він знав це. Пристрасть і віра, що палали в ньому, були настільки сильними, що йому було складно їх стрим ува ти. Великий, божественне чудо, з’явився, щоб вести людей у час випробувань.

Як він міг про це НЕ говорити?!

Навіть зараз у коваля закінчувалися матеріали, які він міг розплавити та перетворити на цвяхи. Багато металевих осей вагонів було принесено в жертву для зведення житла. Не встигли виникнути потреби, як члени громади виступили вперед і почали пошуки в сусідньому лісі. Бейн вірив, що знайде неподалік руду. Він відчував це своїми кістками. Допомога якось прийде.

«Ласкаво просимо до нашої скромної святині, — тепло привітав він їх, — будь ласка, будьте спокійні, ви тут в безпеці і серед друзів».

Перед ним сиділи п'ятеро вдягнених людей. Енід сказала йому, що в цій групі є щось дивне, і при першому огляді Бейн мусив погодитися.

Це навіть було не те, як вони напівсиділи та напівприсідали в тіні дерева, відпочиваючи, але напоготові. Справа також не в тому, що вони носили шкіряні обладунки і мали клинки на стегнах. Це були їхні очі, жорсткі, холодні та, можливо, трохи злі. Вони були через щось роздратовані , але Бейн не мав уявлення через що.

Але це його не зупинило. Щоб стерти спокійну посмішку з його обличчя, знадобилося б набагато більше, ніж пильний погляд.

Через мить четверо незнайомців звернулися до одного з них. Сильна жінка коротко кивнула та підвелася. Бейн повернув свій миролюбний вираз обличчя до цієї людини, мабуть, лідера цієї групи, і розгледів її риси.

Вона виглядала сильною. Навіть більше , потужною. Плечі у неї були широкі, руки товсті, а щелепа виглядала так, наче нею можна різати хліб. Сильна мозоляста рука піднялася та лягла на руків’я її клинка, а другу вона простягнула до священика на знак привітання.

«Я Моррелія. Моя група боролася з монстрами в цій місцевості протягом кількох місяців. Ми побачили дим за кілька кілометрів на захід звідси та прийшли дослідити», — вона показує рукою в бік метушливих людей у селі, «Я не сподівалася побачити... Це? Що сталося на півночі?»

Посмішка нарешті трохи спала з обличчя Бейна. Вони не чули про біду, про королівство в попелі, втоптане в бруд під ногами монстрів Підземелля.

Глибоко вдихнувши, він почав їм розповідати. Їхні обличчя бліді , а очі широко розширені від шоку, поки він описує їм жах, що стався.

«... Ми тут усі біженці, пані Моррелія. Я привів сюди людей свого села, і в наступні тижні прибули також інші з тією ж історією. Це складні часи».

Моррелія потирає рукою чоло, все ще намагаючись зрозуміти почуте.

«Монстри на поверхні? Вони атакують з Підземелля? Це не має сенсу! Мій батько... а що з Легіоном? Вони точно не дозвол или б цьому статися! Що з ними сталося?»

Бейн міг лише похитати головою. «Я поняття не маю, пані Моррелія. Я лише скромний проповідник, що пішов слідами наших рятівників на чолі з Великим. Тут ми знайшли тимчасове безпечне місце».

Збентежена леді, яка, як Бейн помітив , була досить молода, на мить повертається до своїх людей, і ті знизують плечами.

«Спаситель? Великий? У вас тут є якийсь лідер? Лорд чи леді з потужним класом? » запитує вона, повертаючись до священика.

Його усмішка повністю повертається, наповнюючи цим гостям їхні дірки для очей. Немає нічого, про що він хотів би говорити більше, ніж це!

«Так! Великий і наші рятівники! З самого Підземелля вони повстали серед нас і не заподіяли нам шкоди! Натомість вони захистили нас та врятували місто Лірія перед його подальшим падінням, а потім привели нас сюди в безпечне місце. Ми були б мертві без них, тому ми дякуємо!» — палко вигукує він.

«Дякуємо!» сусідні селяни повторюють його вигук і піднімають руки до мурашника вдалині.

Широко розкривши очі, Моррелія дивиться на раптово надзвичайно оживленого священика та селян і назад.

Що тут коїться? Вона дивується.

«Хто такий Великий? А ваші рятівники? Якась команда з Підземелля?»

«Ні!» — вигукує Бейн, сповнений подиву до цього дива. Він нахиляється до своєї аудиторії, а його обличчя знаходиться лише в декількох сантиметрах від неї, поки його очі горять вірою.

«Вони монстри!»

Кулак у шкіряній рукавичці попадає йому в ніс, перш ніж він встигає вимовити навіть ще одне слово.

----------------------------------

Подальший ближній бій був коротким і, на щастя, без смертей. Коли люди побачили, що їхній улюблений священик стікає кров'ю, біженці були розлючені. Сповнені гнів ом , вони накинулися на п'ятьох незнайомців і божевільно атакували руками та ногами. Новоприбульці не відступили, а їхні вміння проявили себе в повній мірі, поки вони відбивалися від розлюченого натовпу кулаками та навичками рухів, доки на місце події не прибула Енід і не зупинила криком всіх присутніх.

«Як ви можете бути впевнені, що ви в безпеці від них?» — уже не вперше запитала Моррелія.

Енід знову зітхнула. Ці люди були виснажливими, і в неї був повний список справ, довгий як її рука, які потрібно було виконати. Натомість вона була тут, намагаючись говорити з одною з найбільш впертих людей, яких вона коли-небудь зустрічала.

Вона підняла руки з грубого дерев’яного столу перед собою, щоб потерти скроні та спробувати заспокоїти свій головний біль. Вони сиділи в одній з небагатьох завершених будівель, яку використовували Енід та її помічники, щоб працювати.

«Ми тут у безпеці. Мурахи захищали нас вже багато разів. Я здивована , що ви не наштовхнулися на них, якщо були там», — Енід показала в напрямку лісу, «вони тижнями входять та виходять вбивати монстрів на поверхні».

Молода жінка перед нею незручно ворухнулася.

«Ми помітили, що тиск з боку монстрів на поверхні останнім часом зменшився. Ми думали, що, можливо, нарешті вплинули на їх кількість».

«Ви намагалися зменшити тут кількість монстрів? Лише вас п’ятеро?» — недовірливо запитала Енід.

Моррелія повернула голову набік. «Боротьба з монстрами — це щось типу сімейної справи, і я до біса добре вмію це робити, — вона знову звернула свій наполегливий погляд на Енід, — і я їм не довіряю. Монстри П ідземелля — вбивці, і завжди були такими. Ви хочете, щоб я повірила, що колонія мура х-монстрів є мирною?

Енід охоче кивнула. «І все ж це правда. Їхнє гніздо знаходиться прямо там. Ви можете побачити його з краю села. Ми неушкоджені. Мало того, монстри надали селу деревину та матеріали, щоб допомогти нам побудувати житло. Я була свідком того, як один з них бореться, щоб відбити загарбників з Лірії. Я ГОВОРИЛА з їхнім лідером, використовуючи магію розуму.

Якщо раніше Моррелія була вражена , то тепер вона була шокована .

«Ви розмовляли... З МОНСТРОМ?! Вас могли зачарувати! Якщо він може використовувати магію розуму, він міг спотворити ваші думки!» — вигукнула вона.

«Я дуже впевнена, що це не так», — рішуче заперечила Енід.

Молодша жінка витріщилася, не вірячи в те, що чує.

«Вони монстри, — сказала вона, — вони вбивають людей. Вони завжди вбивають людей. Як можна їм довіряти?»

Енід лише похитала головою. «Вони довели свою надійність, тож ми їм довіряємо, — рішуче сказала вона, — поки ви тут, ви повинні поважати місцеві правила. Якщо ви перетнете кордон і на вас нападуть мурахи, а ви захищатимете себе, жителі села не надто радісно сприймуть будь-які втрати серед їхніх захисників. Якщо ви не можете прийняти це, я пропоную вам піти.

«А як щодо цієї мурахи-вождя? Чи можу я з ним поговорити?» — раптом запитала Моррелія.

«Він пішов у Підземелля на деякий час, — насторожено відповіла Енід, — я точно не знаю, коли він повернеться. Він не дуже балакучий, але ви можете спробувати з ним зустрітися».

Воїн сперлась однією рукою на рукоятку свого меча.

«Я так і зроблю».