Розділ 267 — Поглинання ядра

Рідкісне ядро лежить на землі переді мною, і я розумію, що настав час братися за роботу. Незважаючи на те, що я відчував дивне відчуття радості, змушуючи пташенят поглинати особливе ядро, цей процес неймовірно болючий. Я вже наповнив своє ядро і поглинув ще одне особливе. Якщо я поглину це рідкісне ядро, чи зможу я його втримати?

Чи моє ядро просто вибухне і розірве мене зсередини?

Хох.

Що ж, починаємо.

Глибоко вдихнувши, я обережно простягаю вусики та торкаюся ними холодної поверхні ядра.

[Виявлено сумісне рідкісне ядро. Бажаєте зміцнити своє ядро чи відновити монстра?]

Я точно не хочу відтворювати цього Крока як одного зі своїх вихованців, у мене надто багато поганих спогадів про них, щоб навіть думати про це.

Була-не-була. Дай мені цього соку з ядра!

Щойно я даю свою розумову згоду, щільно упаковані енергії, що містяться в схожій на дорогоцінний камінь сфері, починають втікати в мене, кружляючи по всьому тілу, перш ніж осісти в моєму ядрі, додаючи свою силу до моєї власної.

І відразу починається біль.

Я звик нув до невиразно розтягнутого відчуття мого збільшеного ядра настільки, що воно мене припинило турбувати. Я не впевнений, чи це було лише тому, що я звик нув до болю, чи моє тіло пристосувалося до розширеного розміру ядра. Зрештою це не має значення, оскільки коли величезна енергія всередині рідкісного ядра вливається в мене моє ядро починає рости і біль від цього миттєвий і потужний .

Моє тіло не створене для того, щоб поглинати ядро такого розміру!

Дідько, як жалить! Божечки! З великої Б!

Ц е відчуття наче роздут ий шлун ок , який насправді не є шлунком, а каменем, утвореним зі згущених містичних енергій. Біль навіть не локалізується навколо мого ядра! На відміну від минулого разу, він випромінюється назовні, тріскаючись по моїх нервах до кінцівок і відскакуючи від моїх них , щоб повернутися до мого ядра ще гірше, ніж раніше.

Як чудово!

У повній агонії все, про що я можу думати, — це терпіти, як тільки можу. Не знаю чому, але ідея негайно припинити і просто здатися не спадає мені на думку. Мені це в житті не потрібно. Я багато вистраждав за своє нове існування, можливо, хтось інший міг би взяти цей тягар замість мене. Я зробив для колонії більше, ніж будь-хто інший, окрім самої Королеви.

І не те щоб я хотів бути всемогутнім монстром, володарем усього, що він бачить. Я не надто прагну особистої влади, я не надто амбітний, я надто ледачий для цього!

І все ж я стискаю щелепи та тримаюся.

Можливо, це через те, що двадцять пташенят були такими стоїчними та самовідданими у своєму ставленні. Можливо, це було визнання Королевою того, що я зробив, створивши стільки змін, щоб допомогти колонії зробити крок вперед. Можливо, я просто дурень. Я поки не виключив цього варіанту.

Якою б не була причина, я тримаюся.

Мені боляче, але я тримаюся.

Я в агонії, але я тримаюся.

Я відчуваю, наче моє тіло і розум розбиваються на тисячі частин, але я тримаюся. Як би дивно це не звучало, я відчув ясність у ті моменти. Наче біль, що виходить з моєї душі, коли він зростає, знищує безлад і сумніви, які зазвичай панують у моєму розумі.

Я відчуваю себе чистим фізично. Я відчуваю себе чистим духовно.

Я це витримаю. Я виживу. Є речі, які є більш нестерпними, ніж це. Тепер у мене є сім’я, якої я ніколи раніше не мав. Я не дозволю їм страждати. Я не дозволю їм боротися. У глибині душі я готовий взяти на себе тягар, щоб допомогти їм.

Це ядро потрібно використати, і найкраще його використаю я. З будь-якої причини, у колонії немає нікого настільки ж розвиненого, як я. Поки що вона залежить від мене.

І тому я тримаюся.

У моєму всесвіті немає нічого, окрім болю та кулі зібраної енергії, що лежить на бруді переді мною. Передача енергії льодовиково повільна, або, принаймні, мені так здається. Це ядро повинно мати десь в десять разів більше енергії, ніж особливе ядро. Незалежно від того, скільки я б не терпів , мені здається, що я зовсім не наблизився до того, щоб закінчити його поглинання!

Більше болю. Я терплю.

Я тримаюся, поки мої думки не зни к ають нанівець і мій зір не темніє.

ХА!

Я встав!

Дідько, все болить!

Коли настороженість повертається до моєї свідомості, я підводжусь на ноги, щоб побачити, що все моє тіло скрипить від агонії. Ай! Це так, наче кожна клітина мого тіла вирушила в спортзал з усім ентузіазмом, який вони могли витримати. Жодна частина мене не припиняє випромінювати потужн е невдоволення своїми теперішніми обставинами.

І моє ядро.

Божечки, моє ядро.

Я наче проковтнув камінь, який несе в собі образу, і тепер він сидить у центрі мого тіла і просто не вміщається. Я такий ситий! Найгірше те, що я все ще бачу рідкісне ядро на землі перед собою. Мабуть, я втратив свідомість від болю, перш ніж встиг завершити процес поглинання.

Можливо, це й добре. Я справді не відчуваю, що зараз зможу витримати більше. Я дійсно відчуваю, наче я на межі серйозної шкоди. Я сподіваюся, що через деякий час скутість і біль зникнуть достатньо , що б я міг поглинути решту, прямо перед тим, як еволюціонувати.

Обережно, оскільки кожен рух посилає нові сигнали болю, що стрімко пронизують мої нерви, я відкочую ядро в один куток і ховаю його разом з рештою свого запасу.

Схоже, що робітники все ще перебувають у процесі еволюції. Це добре. Мені потрібно трохи відпочинку та відновлення, але перед цим я сказав собі, що відвідаю село, щоб переконатися, що зміни в колонії не спричинять конфлікт чи непорозуміння.

Тож, наче старий дідусь з важким артритом і трьома вивихнутими стегнами, я пробираюся до центральної шахти гнізда. Незважаючи на мій стан, я не можу не помічати змін, які вже відбуваються в колонії.

Перше і найочевидніше – це залишені сліди феромонів. Коли раніше це були дуже прості повідомлення: «їжа тут», «виводок потребує догляду», «допоможіть копати», тепер вони стали набагато складнішими. Шукаючи своїми вусиками в повітрі, я отримую хвилю розмов, які ставалися останнім часом, і довгих описів стежок, які були позначені кілька разів.

Перш а , на як у я натрапляю, каже: «Привіт! Виводок в цій стороні, потрібна допомога з прибиранням і годуванням. Нинішній рівень їжі достатній, але очікується різке зростання попиту».

Далі: «Привіт-привіт! Мені сказали, що незабаром попит на їжу зросте! Як це захоплююче! Йди цією стежкою, щоб приєднатися до полювання на поверхні. Обов’язково полюй в команді! Групи по п’ять осіб, Залишайся живим!»

Я можу зрозуміти, що остання це Жвава, яка, очевидно, продовжує вдосконалювати свої лідерські навички.

Загалом повідомлення дружні та ділові. Такі речі, як «В цю сторону для копання, зберігайте ґрунт свіжим!» або « В иводкові кімнати в цій стороні! Завжди потрібна додаткова допомога, останнім часом багато виводку! :)»

Як, у біса, вони винайшли смайлики з ароматів за такий короткий період часу?!

Навіть поки я повільно вибираюся з гнізда, я отримую багато привітань і побажань.

«Привіт. Так тримати!»

«Привіт. Працюй!»

«Будь здоровим, друже, інакше ти не зможеш працювати!»

Я розумію... вам всім подобається працювати! Принаймні вони не говорять про безглузду втрату свого життя. Я підозрюю, що наступного разу, коли колонія буде піддана атаці, це може повернутися. Що ж, побачимо.

Поки що я навшпиньки підходжу до людського села, щоб побачити, як там у них справи.