Розділ 270 — Повернення з патруля 1

«Цивілізовані раси» — це термін, який часто випадково використовують у науці, але багато людей залишаються неосвіченими щодо його справжнього значення та походження. Межі, які проводяться між расами, часто не є надто чіткими, «ці раси цивілізовані, отже, безпечні, а ці — ні». Так звані «цивілізовані» раси іноді настільки ж схильні до жадібності, насильства та недалекоглядних дій, як і істоти Підземелля, як багато разів підтвердила історія.

Інші просто не розуміють меж, проведених між тими расами, які існували до Появи Системи (їх часто називають « п ервонародженими»), і тими, що з’явилися після (дещо принизливо названі « н ова к ров»).

До Часу Р озриву мана почала проникати на поверхню, породжуючи магію та багато інших чудес. У той же час мана концентрувалася в певних місцях і в деяких речах, процес, який тільки прискор и вся, коли відкрилося П ідземелля, і поверхня наповнилася маною на рівнях, як их ніколи більше не бачили.

Ця ін’єкція мани назавжди змінила поверхню Пангери не лише через монстрів, що спустошили її поверхню, але й завдяки тому, що породила нові раси, такі як Гілкастоподібні , раса розумних деревоподібних істот, що з’явилися з одного дерева в диких полях півдня . Або братіани, водні істоти, що виник ну ли з озера Брата після того, як воно було затоплене маною під час Розриву , коли П ідземелля з’єдналося з озером.

Старші раси не завжди мирно зустрічали цих прибульців, і коли монстри Підземелля відступили, почалася нова хвиля конфлікту, коли с тара кров почала боротися з н овою. Згодом було встановлено мир і почалася співпраця. Зрештою, Система не визнає « ц ивілізовані р аси» монстрами, тому було б неприродно воювати один проти одного, принаймні так завжди проповідувала Церква Шляху. Іншим, таким як Софос , так не пощастило. Заклеймовані системою як монстри, їх спочатку відокремили , а потім на них почали полюва ти , що змусило їх приховати свої підземні поселення та вийти з контакту з тими, разом з ким вони боролися під час Розриву.

Уривок з «Роздум и про раси » вченого Фуандрі'лла з Каармодо.

-------------------------------------------------- --------------------------------------------------

Міррін була виснажена. Її тіло боліло від маківки до ніг, і у неї прикралася підозра, що один з пальців на її нозі зламаний. Психічна втома була ще гірш ою . Вона не спала вже три дні. Чому, в біса, вона дозволила вговорити себе на цю нісенітницю?

«Доннелан, нагадай мені, чому я дозволи ла тобі вмовити мене на цю нісенітницю?» — роздратовано запитала вона.

Її настільки ж виснажений, але на диво жвавий колега-легіонер повернувся до неї, і вона могла поклястися , що бачила , як світло божевілля танцювало в його очах.

«Після двох тижнів на Баст і оні ти хочеш провести нашу дорогоцінну відпустку на сон?! Я збираюся їсти і пити, поки мені не стане погано, а потім зроби ти це знову!» — заявив він і продовжував просуватися крізь натовп.

Міррін довелося визнати, що ця ідея звучала приваблив о . Те, що вона бачила, робила і що їй дали зрозуміти після її Х рещення, знищило її розуміння того, як влаштований світ.

Лише тепер вона зрозуміла, чим насправді була Лірія — недорозвинен ою та занедбан ою частин ою світу.

У них не було часу, щоб розпитати або засвоїти нові обставини, перш ніж їх кинули у виснажливе тренування . Командир особисто невтомно їх муштрував. Два дні практики в костюмах з живої скелі, відомих як броня безодн і , і їх одразу ж кинули в бойові патрулі. Через три дні після цього їх розділили та відправили до різних фортів, які були частиною Бастіону — мережі оборонних споруд, що блокувала місцеве Підземелля від нижніх рівнів.

«Час вам дізнатися, чим насправді тут займається Легіон», — грубо повідомив командир, і вони дійсно з’ясували . Він повів групу в тривалу екскурсію по Баст і ону, показуючи форти та висаджуючи легіонерів по дорозі .

У глибині душі Міррін завжди відчувала, що вона була жорсткою, наче вона була зроблена з чогось твердого . Не настільки , як командир, очевидно, але все одно жорстк ою . Проте л егіонери, яких вона зустріла у своєму форті, були такими до біса міцними, що вона вважала, що їм навіть не потрібна була бездонна броня, монстри поламали б собі зуби , якби спробували їх вкусити.

Після прибуття вона доповіла своєму новому Центуріону, сивому ветерану на ім’я Таннар, і була вражена віком цього чоловіка. Якби йому було на день менше шістдесяти, вона була б шокована. Він був х удий і настільки сухий , що можна було побачити сухожилля на його шиї . Проте Таннар дуже швидко усунув з її розуму будь-які занепокоєння щодо його віку.

Чоловік боровся , наче розлючений ведмідь, і звучав так само . Його легіонери слухали кожне слово, що виходило з його вуст, і Міррін швидко навчи ла ся робити те саме. Цей чоловік був у бізнесі вбивства монстрів, і його бізнес йшов добре .

Занадто добре.

Якщо хвиля вище була жорстокою, то тут, у другому шарі, було ще гірше. Кожному форту було доручено закрити один тунель, не даючи монстрам піднятися або спуститися. Легіонери, не маючи достатньо статків і матеріально-технічн ого забезпечення , щодня безперервно годинами боролися . Коли вони більше не могли рухатися , їх відправляли відпочити, доки вони не відновлювали цю можливість , а потім їх знову повер тали в саму гущу подій.

Міррін навіть не зняла свій костюм жодного разу за весь час, поки була там.

Їй також довелося побачити деякі інші заходи, як их Легіон був змушений вжити, щоб стримувати лінію.

Вона скривилася.

« У вашому форті були якісь нерегуляр и ? » В она запитала.

Він на мить зупинився, проштовхнувшись крізь натовп, перш ніж знову піднятися.

«Я бачу там бар, пішли », — похмуро пробурмотів він, тягнучи її через вулицю.

Вони двоє від сунули завісу, що висіла на передній частині закладу . Я к і більш і ст ь будівель у Рейлі, вона була сформована з каменю, створюючи темну та прохолодну атмосферу всередині. Яскраві камені, усіяні стінами та дахом, забезпечу вали м’яке освітлення, що відкривало людну зону бару зі столиками та кабінками позаду.

За барною стійкою стояла масивна постать, Голгарін, один з кам'яних людей. Його товсті руки рухалися з дивовижною витонченістю, поки він наливав напої та приносив келихи для своїх клієнтів. Ледве зупинившись, щоб побачити все це , Доннелан швидко підійшов до бару та постукав монетою, щоб привернути увагу власника, що кивнув їм, закінчивши обслуговувати поточного клієнта.

«Схоже, що тепер ми знаємо, для чого були ті в’язні, га ? » М аг вимушено засміявся, граючи сь з монетою в пальцях.

«Що?» — запитала Міррін, спираючись об кам’яну стійку поруч з ним.

«В’язні», — повторив він, дивлячись на неї. Коли вона продовжувала тупо дивитися у відповідь, він продовжив: «Пам’ятаєш? Коли ми прийшли сюди, до Р ейлі , Легіон привів з нами купу вбивць і злочинців? Як ти дума ла , звідки взялися нерегуляр и ?»

Її очі розширилися від розуміння. « Ах ».

Доннелан буркнув. « Саме так , ах ».

Коли масивний бармен підійшов до Доннелана, він замовив дві склянки « чогось поміцніше» та заплатив чоловікові.

Поки величезна фігура зі шкірою, схожою на тверду скелю, виливала напої, Міррін не була впевнена, що відчуває до н ерегулярних. Вони, звичайно, допомагали в боях. Вони н е настільки сильн і , як справжній легіонер, але сильніш і , ніж більшість звичайних людей. Тепер вона знала, звідки вони взялися, але вона не знала, правильно це чи ні.

Злочинців засудили до страти, і в більшості випадків вони пом и р а ли, принаймні як люди. Вона бачила нерегулярних, бачила, як вони їдять. Вона точно не наз вала б їх людьми. Це природна реакція на те , як інша людина їсть біомасу.