Розділ 271 — Повернення з патруля 2

«Тоді ми билися з тими мон ш трами, і вони були схожі на довбаних шомбі, я ка ш у тобі. Чим би я їх не бив , вони просто не шпинялишя . Нарешті я ш палив цю штуку так ш ильно, що вона впала, і тоді бридк ий жук вилазить з його ш пини і відповз ає !»

«Доннелан, мені здається , що з тебе досить. Я не можу зрозуміти, про що ти говориш».

« Все зі мною ДОБРЕ !»

« Нічого з тобою не добре , останні п'ятнадцять хвилин ти намагався випити з миски з горіхами !»

«... Може з мене дійшно до ш ить».

«Я дума ла , що ви, маги, маєте бути розумними. Тобі було досить годину тому , придурок. Ти більш п’яний, ніж алкоголік під час фестивалю. Б’юся об заклад, що ти навіть ходити не можеш ».

Очі Доннелана на мить гаснуть, поки він хитається з боку в бік, випробовуючи свою рівновагу.

«Ти прав а !» — заявив він. «Я не можу ходити».

Міррін роздратовано видихнула . Вона була рада приєднатися та випити кілька напоїв, але швидко зрозуміла, що спиртні напої, які варили тут, були на кілька рівнів сильнішими за будь-що , що вони пили на поверхні. Тож вона уповільнила споживання, насолоджувалася дружньою атмосферою та спостерігала за різноманітними расами та соціальними групами тут, у Рейл і , що змішувалися в межах бару .

Доннелан щойно впав і почав скаржи тись .

« Він дійде додому? » — запитав бармен, наближаючись.

Величезний самець Голгаріна всю ніч пильно стежив за своїми справами, але йому не доводилося ні перед ким демонструвати свій розмір, за що Міррін була дуже вдячна. Чоловік з і зростом більше двох метрів буквально виглядав так, наче його вирізали зі схилу гори, н аче він міг розчавити дві людські голови однією зі своїх масивних долонь.

Міррін чу ла , що Голгаріни насправді не були зроблені з каменю, а лише їхня шкіра була дуже щільною та в поєднанні з сіруватою текстурою створювала вигляд каменю.

«Я підставлю йому плече, — запевнила вона його, — з ним все буде добре ».

Бармен буркнув і потоптав до іншого боку бару, готовий обслужити ще одного клієнта, що був готовий продовжувати до глибокого ранку.

«Давай, Доннелан, вставай», — закликала Міррін, хапаючи друга за плече.

«Ей! Легше !» — пробурмотів він, хитаючись та підводячись на ноги.

Через годину Міррін вийшла з кімнати Доннелана в казармі, а з дверей вже доносилося хропіння . Ідіот хитався та спотикався на кожному кроці, не кажучи вже про кілька зупинок на шляху, щоб вирвати найгірший з і своїх напоїв, через що подорож тривала вчетверо довше, ніж мала. У той момент, коли вона кинула його на ліжко, він заснув , наче йому вимкнули світло .

«Велика ніч?» — тихий голос вийшов до неї з темного коридору.

Повернувшись ліворуч, вона побачила Т рибун у Аурілію, що наближа ла ся з офіцерських приміщень далі в цьому крилі бараків. Усі стажери Лірі ї , які нещодавно отримали підвищення, разом зі своїми офіцерами були розміщені разом в одному крилі казарми.

«Ах, — Міррін незграбно кашлянула, — більш а для одних , ніж для інших».

Аурілія засміялася. «Я не здивован а . Молодому Доннелану завжди було складно справлятися зі стресом. Враховуючи те, як багато змінилося для нього останнім часом, цього можна було очікувати».

« Що ж , як ви і сказали, наше життя перевернулося з ніг на голову. У нас навіть більше немає дому на поверхні », — трохи гірко зазначила Міррін. «Це не повинно нікого шокувати, що деякі люди не можуть впоратися».

Аурілія лише кивнула та підійшла до набагато молодшої жінки, поклавши руку їй на плече.

«Ми всі втратили свої домівки та сім’ї нагорі. Ми можемо лише сподіватися та молитися, що деякі з них вижили та втекли. Поки рівень мани не зменшиться, наш обов’язок — утримувати Баст і он і запобігати ще більшому руйнуванню».

Міррін скинула рук у офіцера та повернулася до неї прямо .

«І коли саме це буде? Відколи ми прийшли сюди, ми постійно боремося. За останні два місяці я вби ла більше монстрів, ніж за все своє життя до цього моменту . Навіть зараз солдати у фортах б’ються. Чи змінює це будь-що ?

« Так, змінює », — підтвердила Аурілія без жодного сумніву в її голосі. «Кожен монстр, якого ми вбиваємо, — це загроза, яку було усунено, кожен день, який ми тримаємо Баст і он, має значення».

«Але чому? Чому так важливо, щоб ця частина Підземелля була закрита? Це норма для Легіону? Ми створювали подібні бар’єри деінде?»

Аурілія на мить заплющила очі, а потім розплющила їх і подивилася прямо на молодшого легіонера. Міррін завжди була сильною. Вона не лише чудово сприйняла навчання Легіон у , але й продемонструвала рідкісну емоційну силу. Вона була скелею у своїй тренувальній групі, і багато людей , які м огли зазнати невдачі, пройшли завдяки їй , спираючись на її підтримку.

Багато в чому вона нагадувала Аурілі ї саму себе, коли вона була молодшою. Це легіонер, що зай де далеко. Напевно, далі, ніж змогла вона сама.

« Що ти знає ш про Древніх ? » З апитала вона .

Міррін за кліпала очима від раптової зміни теми.

«Небагато? Ви маєте на увазі людей до Розриву?»

«Ні», — похитала головою Аурілія, — я говорю про п ерших древніх монстрів.

Очі Міррін звузилися, і, побачивши це, Аурілія не змогла втриматися від сміху.

« Це все чутки , чи не так? Перші монстри, що повстали під час Розриву та зламали світ. Просто легенда. Церква Шляху наполегливо працювала, щоб змусити людей забути ці старі історії, і певною мірою з поважної причини » .

Офіцер оберну ла ся, щоб покласти руку на стіну казарми, відчувши твердість каменю. «Є члени Легіону, які спустилися в ш остий шар сотні років тому, єдині не-монструозні істоти, які коли-небудь спускалися так далеко. Ти це знала ? Це мало не звело їх з розуму, але вони повернулися і розповіли нам речі , які ми не наважувалися ігнорувати ».

« Що вони побачили? » — прошепотіла Міррін.

Те, що хтось зміг спуститися так далеко, було поза її уявою. Мана там була б настільки густою, що в ній можна було б практично плавати. Що за чудовиська там живуть?

«У старих текстах описано дев’ятнадцять Древніх . Дев’ятнадцять. Легіонери, які спустилися так глибоко , повернулися з підтвердженням трьох з них. Це в еличезні істоти бездонної сили , б ільш е схожі на богів, ніж на монстрів. Коли вони повернулися, Легіон спрямував усі свої ресурси, щоб розкрити їхні секрети, дізнатися все, що ми могли про цих істот. З часом ми виявили те, чого не очікували».

Аурілія забрала руку від стіни та витерла пісок на своїй руці .

«Система хоче ще одного Древнього . Наскільки нам відомо, їх завжди було дев’ятнадцять, але іноді спускаються могутні монстри. Ми не впевнені як , і що станеться, коли вони туди потраплять, але ми не хочемо це з'ясувати.

«Гарралош», - сказала Міррін.

Аурілія кивнула. « Цей товст ий Крок а давно відчув поклик . Провидці Підземелля можуть якось відчути це , коли Підземелля простягає руку і кличе монстра. Коли пролунав поклик , Легіон мобілізувався, щоб заблокувати цей регіон. Нам не вдалося вбити Гарралоша, вона хитра і міцна, наче цвяхи, але ми успішно завадили їй спуститися».

Міррін похитала головою, намагаючись зрозуміти цю нову інформацію. Одна думка не да ва ла їй спокою, і їй довелося запитати.

«Що такого в цих Древніх? Якщо вони й існують, то не з’являлися тисячі років. Чи справді це має значення, якщо до них у глибинах приєднається інший монстр?»

«Можливо й ні, — відповіла старша жінка, — є деякі люди , які думають так , як і ти , що це не має великого значення, але є інші, які вірять, що коли їх кількість буде повна, вони знову піднімуться і спровокують друг ий Розрив. Є деякі, хто вивчає стародавні письмена, які кажуть, що Пангера буде знищена руками двадцяти монстрів. Хто може сказати, що є правдивим , а що ні?