Розділ 304 — Звук неминучого

Це гарчання було настільки низьким і потужним, що я відчув, як тріпот ить мій екзоскелет . Що, в ім’я вічно люблячої К оролеви мурах, відбувається?!

Крихітка, Крініс і я завмерли на місці, коли почули той неземний гуркіт, усе ще зафіксовані в моменті нашого тріумфу над полеглим ворогом. Крока Команд и р нерухомо лежить піді мною, а його шия розірвана на частини під моїм и укусами , і я дозволяю мані зникнути з моїх щелеп . Моррелія стоїть збоку від монстра, обидва її леза заткнуті до руків’я в його боки, поки вона виходить зі своєї шаленої люті.

Її обличчя виглядає червоним і виснаженим , поки вона глибоко вдихає повітря в легені, після чого світло гніву та жаги крові зникає з її очей, і до неї повертається ясність думок. Вона подивилася на переможеного Крока Команд и ра, наче здивована побачи т и його. Н а її обличчі з’явилося збентеження, і вона повільно похитала головою зліва направо.

Грооооооооо !

Знову той низький звук пролуна в здалеку і наче струснув саму землю під нашими ногами. Єдиним присутнім у цей момент, який не виглядав стурбованим через цей розвиток подій, був Крихітка, що виглядав задоволеним, дивлячись на свого переможеного ворога.

Поспіхом перевіряючи своє ядро, я бачу, що у мене в резервуарі все ще є 50% ємності. Бій був набагато коротшим і різкішим, ніж я очікував, швидше за все через те, що Крок а не міг повністю використ овувати сво ї здатн о ст і через бажання зберегти ману. Я не повинен скидати з рахунків можливість того, що у Крока вже було надзвичайно мало мани, що може пояснити відносно низьку кількість вогню, який він виплюнув на нас.

Якщо я правильно пам’ятаю, перший Крок а Команд и р, з яким ми боролися , спалив значну частину болотного простору, навіть не намагаючись. Я не сумніваюся, що цей звір міг би завдати подібного рівня спустошення, якби того захотів. Це, звичайно, якщо він в середині Підземелля . Але тут, нагорі? Хто знає .

Задоволений тим, що у мене навряд чи закінчиться мана в короткостроковому майбутньому, я починаю працювати над відновленням розумового мосту до Моррелії, який я втратив під час бою. Мені все одно потрібно бути обережним щодо мани. У бою я використав значну частину гравітаційної мани, і я відчуваю, як залоза витягує ману з мого ядра, щоб поповнити свій запас. Зазвичай це не проблема, ядро поповнюється набагато швидше, ніж залоза може його вичерп ува ти, особливо коли я можу застряг ну ти ногами в якусь вену П ідземелля , проте з овні моє ядро недостатньо швидко поглинає ману, щоб підтримувати мене за ідеальних обставин, не кажучи вже під додатков им тиском на нього. Мені потрібно буде повернутися до нашої міні-бази в П ідземелл і , щоб поповнити резервуар, перш ніж ми підемо далі. Краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.

[У чому проблема, Моррелія? Ти виглядає ш трохи розгублен ою ?]

[ Ти чу в це гарчання?] запитала вона трохи невиразно.

[ Т ак? Звичайно. Я відчув, наче перед моїм панцир ом поставили величезну колонку . Надто багато низьких тонів . У тебе є ідеї щодо того , що може бути причиною цього?]

Замість відповіді на моє запитання Моррелія поставила інше.

[ Ти знає ш , який це вид монстра?] запитала вона, вказуючи на нашу жертву.

[Так. Командир Гарралош. Од ин зі старших дітей самої Гарралош. Це вже другий раз, коли ми перемагаємо такого ] Я трохи похвалився, навіть поки мої вусики махають туди-сюди, намагаючись відчути джерело страхітливого шуму.

[ Ти коли-небудь її бачи в ?] Моррелія ледь чутно запитала: [Гарралош, я маю на увазі . ]

Здивований запитанням, я повернувся всім тілом до Моррелії.

[ Ні, а ти бачила? ] запитав я недовірливо.

ГГГРРРРРОООООООООО !!!!

Знову це зміщення кісток!? Що це , в біса, таке?

[Мені здається, що ми, можливо, скоро її побачимо ] пробурмотіла Моррелія.

Почекай-но секунду. Це звук гарчання ГАРРАЛОШ?! Я вважав, що це жахливий підземний поштовх чи щось подібне ! Ні в якому раз і. М онстр не може створювати такий звук ?!

[ Ти впевнен а ?!] Я наполіг .

Вона повернулася до мене.

[Хочеш дізнатися?]

[Абсолютно н і !]

Я крикнув накази Крихітці та Крініс.

[Ми тікаємо звідси з усіх сил ! Я хочу взяти кілька шматочків цього чудового Крока , а потім ми забираємося звідси !]

Моррелія не потрудилася чекати на нас та поверну лась , щоб бігти, щойно зрозуміла, що ми робимо, і помчала на максимальній швидкості рухатися назад стежкою, якою ми сюди прийшли .

Крихітка та Крініс кинулися в дію, а я допоміг у досить огидному завданні розрізування біомаси . Весь Крока був занадто важким для нас, щоб нести, але чи могли ми залиш и ти позаду сотні балів біомаси, просто так лежат и в бруді?!

Ми можемо бути дурними, але принаймні ми дурні через жадібність!

[ Ріж так, як ніколи раніше не різала, Крініс! Ми повинні були тікати звідси п'ять хвилин тому!] Я заревів.

[Що таке хвилина?!] Криніс закричала .

[ Просто поспіши !]

Насправді нам знадобилося всього дві хвилини, щоб закінчити розділення двох рук, над якими Крініс працюва ла під час бою, і однієї з ніг, яку Крихітка негайно підхопив, і ми побігли звідти!

[ Давайте ! Давайте! Швидше рухайте ногами! ] Я заревів на Крихітку, поки він намагався бігти, тримаючи під руками свій вантаж. Крініс впала мені на спину, коли ми закінчили розрізання , і втягнулася до своєї компактної версії для переміщення .

Пробігаючи повз дерева на повній швидкості , ми мчали якнайшвидше, щоб віддалитися від поля бою. Внутрішня частина мого панцира заливалася потом від думки про те, що велика матуся Гарралош зараз з’явиться з -з а горизонт у і миттєво спалить нас усіх до смерті.

Жахливі картини шестиголових крокодилів з дев’ятьма хвостами заповнюють мій розум, і незабаром я зосереджую свою увагу на горизонті позаду нас, чекаючи, чи наблизиться наша загибель!

[Давай Крихітка, біжи швидше! З’їж руку чи ще щось, прискор юй темп!]

Радий почути мій наказ , Крихітка продовжує тікати, набиваючи обличчя, поки ми втікаємо від тіні матері всіх крокодилів.