Розділ 32 — Шукати, але не знайти

Вогняна куля вилітає з мого поля зору, наче метеор, але мені не доводиться дивуватися, що сталося. Негайно величезний поштовх розгойд ує землю та супроводжується потужним вибухом, освітлюючи територію яскравим спалахом світла.

Рев і крик монстрів унизу одразу наповнює повітря. Цей вибух, мабуть, поранив чимало істот і розізлив набагато більше. Я бачу, як четверо людей посміхаються один одному, розмахую чи зброєю , та починають просуватися вниз пагорбом до озера, поза моїм полем зору.

Заклинатель залишається на пагорбі. Мені здається, що це жінка ? Мені важко точно сказати, можливо мої очі ще занадто слабкі , щоб розрізнити ці деталі. Вона починає готувати нові заклинання, не зовсім такого розміру, як раніше, створюючи палаючі списи з повітря та посилаючи їх у монстрів унизу.

Дивно спостерігати, як спокій озера порушується таким чином.

Я маю на увазі, я не повинен дивуватися, правильно ?

Уявивши, що люди натрапили на цінний ресурс, чи поділилися б вони ним? Якби вони мали силу забрати та монополізувати його , чи залишили б вони його та дозволили використовувати іншим ? Я не думаю, що вони так поступили б . Вони влаштовували б засідки і вбивали б тих, хто приходив. Вони будували б паркани та стіни, щоб не допустити інших. Вони зберігають усе, що можуть, і нарощують свою силу, щоб за б и рати і зберігати ще більше.

Монстри у цьому місці, дуже дурні. Якщо ми подивимося на їх статистику в системі, я можу уявити, що більшість тих , яких я бачив, володіють хитрістю менше десяти. Їх можна запросто обдурити та за манити в пастку.

Чомусь вони навіть не думають контролювати ресурс, яким є озеро мани. Вони навіть не воюють біля нього , гарантуючи, що як вони самі та к і інші можуть отримати вигоду. З людської точки зору це безглуздо.

Не кажучи вже про те, чим взагалі є монстри для людей? Лише ресурси, лише досвід. Якби я народився людиною, я б робив саме те, що вони роблять, хіба ні ? Я б атакував монстрів і отримував бали досвіду , брав би їхні ядра, щоб продавати та святкувати.

Але я не народився людиною в цьому світі.

Я народився чимось іншим.

Монстр ом .

І чомусь, побачивши як ці люди порушують спокій озера…

Це м ене чомусь дратує.

Я не надто думаю, я просто повертаюся, прицілююсь і стріляю.

БАМ .

Шипляча кислота розлітається в повітрі прямо на жінку-маг а . Я поцілив прямо в її потилицю.

Сплеск!

Кислота потрапляє на певний бар’єр, поширюючись його поверхнею, показуючи сферичний, невидимий шар , що покриває мага та захищає її від пошкоджень.

Зляканий маг повертається, намагаючись знайти джерело цього несподіваного нападу, але я знову зарився в рослинність, повністю схований від очей.

Я нервую, що вона зможе виявити мене за допомогою заклинання кристала, як охоронці у верхній печері, але, уважно вдивляючись у місцевість, вона повертає свою увагу до битви, що відбувається внизу.

БАМ .

Знову в повітрі пролітає кислота, бризкаючи на бар’єр. Я чую, як кислота шипить, намагаючись прогризти цей шар захисту.

Маг люто повертається і випускає струмінь вогню зі своєї руки, обпалюючи область позаду себе , створюючи полум’я навколо, наче вогнемет, щоб спалити будь-яке укриття поблизу неї.

Я не настільки близько .

І все-таки пекуче полум’я щипає мої вусики, які ще заживають. Л орд Гендальф, наскільки ж це спекотно !

Я навіть не впевнений, чого я хочу досяг ну ти цим втручанням...

Я просто хотів, щоб вона припинила бомбардувати монстрів внизу.

Ну що ж, схоже, що місія успішна . Що ти збираєшся робити тепер, Ентоні ?

Маг спостерігає за палаючими уламками лісу відразу за нею, намагаючись визначити джерело цих неприємних кислотних атак.

Однак я не збираюся показувати своє чарівне обличчя!

Маг помітно роздратована через те, що не зна йшла того, що шукала, але її увагу знову привертає битва внизу.

Її союзники, ймовірно, покладаються на її підтримку, поки борються з монстрами, і вона не може дозволити собі відвер та ти свою увагу.

Тепер, коли вона знову повернулася до мене спиною, я витрач а ю трохи часу, щоб змінити положення, вириваючись зі свого укриття, щоб трохи відійти. Я пірнаю серед коріння сусіднього дерева та повертаюся, щоб знову поглянути на свою ціль.

Вона знову заклинає блискучі вогняні списи та посилає їх у різні цілі внизу. Списи починаються як куля щільного вогню, перш ніж мчать вперед, прискорюючись, поки не ста ю ть схожими на довгий спис чистого тепла.

Коли вона знову збирається їх ки нути , я прицілююсь і стріляю.

[ Покращений К ислотний Постріл досяг нув рівня 2]

П риємно!

З цієї дальної дистанції моя точність менш досконал а , але більшість кислоти все одно попадає по цьому невидимому бар’єру, з’їдаючи захист маг а .

Але я не очікував того , що станеться далі.

З чутним звуком знищення бар’єр зникає, і кислота, що вкривала поверхню, миттєво падає , а невелика її частина потрапляє прямо на мага.

Вона вигукує від люті, коли кислота починає в’їдати ся в її мантію, і миттєво припиняє заклинання, намагаючись скинути шкідливу кислоту та захистити себе від подальших пошкоджень.

Насправді я взагалі не очікував, що зможу завдати шкоди цьому магу, тому побачити, як моя кислота виконує свою смертоносну роботу проти людини, шокувало мене дещо більше, ніж я очікував.

Без підтримки магічного бомбардування згори, я очікую , що іншим чотирьом бійцям унизу буде складніше .

Моя головна мета була досягнута, оскільки маг припинила заклинати , тому я вирішив спробувати підкрастися , щоб побачити, що відбувається біля озера.

Обережно р ухаючись, я виходжу зі своєї схованки та крадусь по широкій дузі, переконавшись, що я на достатній відстані від мага та шляху, яким підуть її союзники, я обхожу пагорб і повертаюся назад до схилу озер а .

Те, що я бачу, це сцена спустошення.

Десятки монстрів уже були вбиті на краю води, деякі явно намагалися кинутися на пагорб, але були вбиті чотирма союзниками маг а , нічого не досягнувши.

Монстр и на цьому боці озера були вже розгромлен і. Т і, що були готов і атакувати та битися, мертві, тоді як більш скромні істоти вдалися до втечі при першій нагоді .

Поки люди перебирають тіла, я бачу, як вони використовують довгі ножі, прив’язані до своїх ніг, щоб розрізати істот і шукати їхні ядра, проклинаючи, коли їхні пошуки не вдаються, або весело посміхаю чи с ь , кладучи в кишені сяючий матеріал, схожий на самоцвіт.

Маг спустилася з пагорба до своїх союзників, поки вони смі яли ся, і розлючено заговорила, показуючи в бік пагорба, ймовірно пояснюючи мої підступні атаки, внаслідок яких вона обпеклася кислотою.

Один з них , особливо великий на вигляд воїн, дістає щось схоже на якусь пляшку чи флягу з сумки на стегні та передає своєму пораненому союзнику, після чого та з вдячністю приймає її та негайно випиває вміст .

Цілюще зілля?

Після того, як вони завершили збирання ядер, п’ятеро з них об’єдналися та пройшли через пагорб, їхні силуети розпливлися в невідомості, поки вони віддал я лися, а потім зовсім зник ну ли з очей .

Край озера та відстань перед пагорб ом всіяні мертвими тілами , і лише я сам стою і відчуваю оніміння.

Я ка саме мораль повинна бути у цьо му світ і у к олишн ьої людині та нинішньо го монстр а ?

І все ж , тут є багатство біомаси, і жоден монстр не схвалить, щоб воно зник ну л о . Я спочатку поїм, а потім буду думати .