Розділ 321 — Військова рада, частина 1

« З поверненням, Найстарший » Вікторіант , підліткова королева, привітала мене.

Почувши її голос, інші повернули свої вусики до мене, сигналізуючи, що їхня увага прикута до мене, коли я п р оповз по стіні на підлогу в центрі кімнати. Я помітив, що тут було кілька солдатів, щоб не дати монстрам, що породжуються, напасти на нас , щоб могла відбу ти ся рада.

«Як добре бути вдома», — сказав я їм, коли влаштувався на місці, спостерігаючи за першим поколінням мого великого експерименту. Двадцять майже не змінилися за мою відсутність, можливо, кілька мутацій тут і там, але жоден з них не зробив наступного кроку та не досяг нув еволюції. Я припускаю, що вони не хотіли забирати ресурси, необхідні для зростання населення колонії.

Це було те, що я міг поважати. Двадцят ка не використовували свою позицію для власної вигоди, вони думали лише про те, що краще для колонії в цілому. Це бу ла така безкорислив ість , яку я вважав нормальн ою в колонії. Робітники, К оролева, кожен член думали лише про те, щоб зробити внесок у колектив, а не про покращення своїх власних можливостей.

Гадаю, як єдиний справжній «немураха» в колонії , я був єдиним винятком з цього правила. Було б малоймовірним, щоб будь-який працівник отримав стільки ресурсів, які отримав я . Величезне багатство біомаси, яку я спожив, ядра, які я поглинув, і досвід, який я заробив, більшість робітників пожертвували б більшу частину цього колонії. Я припускаю, що в певному сенсі це зробило мене егоїст ичним членом колонії, але водночас це дозволило мені зробити внесок у свою нову сім’ю способами, що були б неможливі, якби я не досяг нув такого високого рівня, як ого досяг нув , і до того ж так швидко, як я це зробив .

Це щось , що я повинен буду розглянути в майбутньому. У нас не було ресурсів і, ймовірно, ніколи не буде, щоб виростити всіх мурашок у колонії так само, як я вирощував своїх вихованців і інвестував у себе. Максимально збільшені ядра та біомаса, особливі ядра, щоб вийти за межі можливостей і підштовхнути еволюційний потенціал до межі. Це було просто неможливо, коли ми говори мо про дві сотні монстрів, що народжуються кожен день. Мої мінімальні стандарти повинні бути дотримані, кожен працівник створить ядро, а не розвиватиметься по ослабленому, тупиковому шляху , і кожному працівнику буде надана можливість зміцнити своє ядро перед еволюцією. Але мені варто подумати, чи варто було б о бирати людей для виняткового підкріплення.

Це не здавалося мені справедливим, але я також не міг скинути з рахунків цю можливість. Зрештою, я лише одна особина, у яку вкладено більше ресурсів, ніж в середньому, і я зміг повністю змінити долю колонії, змінивши наш вид. Хто може сказати , що інша мураха з такими ж ресурсами не могла б зробити те саме завдяки неймовірній майстерності в бою, магічним дослідженням, чи ремеслу?

Наразі я не збирався вносити жодних змін у свою політику вирощування дитинчат, але мені доведеться продовжувати думати над цим, якщо ми переживемо цю кризу.

« Що ж , — почав я, — розвідка на північ була... цікавою».

Я намагався зберігати спокійний тон, але двадцятеро чітко щось помітили, а вусики кожного учасника низько опустилися від моїх слів.

«Чи не хоті ли б в и розповісти про це «цікаве», с тарший?» — запита ла розвідник Вілл іс , майже наче готуючись до удару.

«Слухай, я хочу сказати наперед, що це не моя вина!» Я сказав, захищаючись: «Якщо що, я добре виконав роботу як розвідник, визначивши головну загрозу!»

Коли я згадав про велику загрозу, вусики опустилися ще нижче, майже торкаючись підлоги, оскільки я підтвердив їхні найгірші побоювання.

«Наскільки велика це загроза?» — втомлено запитав генерал Слоун, намагаючись зосередитися на проблемі.

«Розміром з динозавра?» невпевнено відповів я . З якою шкалою розмірів вони працюють для вимірювання загрози?

Я по бачив, як серед мурашок, що зібралися, прокотилася якась плутанина, і зрозумів, що вони не мають уявлення про те, що таке динозавр, чи якого він розміру.

« Що ж, я зміг визначити природу руйнувань, що відбуваються на півночі, а також знайти джерело дивної поведінки монстр ів та рейдів, які були направлені до нас через Підземелля».

Від цих слів всі двадцятеро оживилися. Поки що це було добре.

«На жаль, відповідальна істота — велетенський монстр-крокодил, і вона йде до нас, щоб вбити всіх нас разом з людським селом».

І тепер вони знову їх о пустили.

«Вони також ведуть орду з тисяч монстрів і могутнього ящера- мага з його власними чаклунами».

Якби розвідник Берк опустився ще нижче, він би розтанув на підлозі.

«Які наші шанси уникнути небезпеки?» Заговори ла мураха-цілитель Френсіс. «Чи є шанс, що ми зможемо відвернути цю загрозу на людське село або відступити в Підземелля?»

Я похитав вусиками. «Я так не вважаю . Ящірка здатна виявляти магію і, мабуть, знала, що ми тут, ще до того, як я пішов на розвідку. Тепер, коли вони йдуть сюди, я вважаю , що вони будуть поллювати і на нас. Оскільки вони можуть якось контролювати монстрів П ідземелля, переміщення туди було б надто небезпечним для нас . Наш найкращий варіант - протистояти разом з людьми і спробувати відбити їх».

«Це буде складно , — пробурмотів солдат Брендант, — ми лише зараз починаємо розвиватися. Активне полювання за межами дій Жвавої та її групи почалося лише два дні тому. Відтоді Королева працює на повну потужність, але ці працівники стануть повністю дорослими та готовими до дії лише через тиждень».

«У нас є трохи менше тижня, щоб підготуватися, — повідомив я їм, — вони рухаються досить повільно та йдуть довгим шляхом . Я не можу точно сказати чому, але я бачив їх власними очима перед поверненням».

« Що ж, це принаймні щось», — пробурмоті в Берк і перев ів очі на Вілл іс , що кивну ла і пішла з кімнати.

Я смикнув вусиком , зацікавлений у обміні, і Берк допові ла мені: «Вілл і с пішла організ ову вати наш розвідувальний полк, нам знадобляться більше стежок далі на північ, і можливість слідку вати за ордою, якщо ми зможемо отримати таку можливість ».

«Будьте обережні, — попередив я, — ця магічна ящірка — не жарт».

«Ми будемо обережні», — запевни ла вона мене.

Хм. Я вважаю, що якомога більш постійний потік інформації буде чудовим першим кроком.

«Нам доведеться боротися з ними , — заявив я раді, — і ми не можемо дозволити собі чекати, доки вони до нас доберуться, перш ніж ми почнемо завдавати шкоди. Нам потрібно почати відсікати їх у міру їхнього просування. Х тось має думки щодо того , як ми можемо це зробити?»

Генерали та солдати на мить помахали вусиками , обмірковуючи наші варіанти, перш ніж Лірой заговорив.

«Я пропоную очолити передовий підрозділ до...»

«Відмовлено», — сказав я.

«Ви не да ли мені закінчити! » — відповів ображений солдат.

« Г аразд, тоді кажи далі », — зітхнув я.

«Як я вже казав. Я очолюю передовий загін, щоб вступити в бій з ворогом і загинути у славетній битві, жертвуючи собою, щоб виграти більше часу для колонії на підготовку. Моя душа буде боротися , щоб стримати ворога!»

ТВАК !

Я вдарив мураху по голові за дурниц ю , як у вона сказала .

К лятий Лірой... Набери ся розуму!

«Будь-які серйозні пропозиції?»

Тунгстант однією ногою потира ла нижню щелепу, міркуючи вголос. «Ми повинні обмежитися тактикою « бий і біжи », якій навчив нас старший під час тренувань. Має бути можлив им атакувати за допомогою тунелів, пасток і попередньо побудованих захисних мереж, які ми потім можемо покинути та втекти. Кобальт і я вже приготували кілька іде й в цьому напрямку».

«Чи є у нас мурахи, які можуть завдавати шкоди з великої відстані?» Я запитав. Усі працівники, як і я, народилися з кислотними залозами, але радіус був не найкращим .

Берк розповів мені: «У розвідників є спеціальна група з мутаціями радіусу дії та шкоди на їхніх кислотних залозах. Ми експериментуємо зі способами, за допомогою яких розвідники можуть сприяти веденню бойових дій, і використання їх як артилері ї на відкритих територіях є однією з концепцій , які ми розвиваємо ».

Дійсно, хоча це було легко забути, р озвідники були одним з трьох відгалужень базового клас солдата і тому були сильнішими за більшість інших мурах . Було б помилкою вважати їх лише силами для розвідки, і не для бою також .

«Фантасти чно . Що ще ми можемо зробити?»