Розділ 325 — Приналежність

Потрібен був час, щоб свербіж пройшов, як це було завжди. Коли я нарешті відновив повний контроль над своїм тілом, я піднявся з підлоги, стер з себе пил, почистив вусики та спробував почати рухатися, наче нічого не сталося.

Солдати, що спостерігали за кімнатою, явно уникали диви т ися на мене, поки я поліз на стіну та піднявся до кімнати К оролеви. Тут в се продовжувал ася робота , як і завжди, хмара метушливих робітників кидалася туди-сюди, а вічно терпляча К оролева стояла нерухомо та непорушно серед цього хаосу.

Вона не еволюціонувала.

«З часом я еволюціоную, дитино», — заперечила Королева ще до того, як я навіть почав говорити, з легкістю передбачивши моє запитання.

«Що вас затримує ?» Я жалібно спитав: «Більшість мурах щасливі, що мають шанс еволюціонувати та одразу починають ».

Можливо, я був трохи егоїстом, я справді хотів побачити, яку форму надасть ї й еволюція.

Королева подивилася на мене згори своїми оч ами, схожими на басейни без жодної брижі, і сказала: «Це рішення є важливішим за інші, і завдяки твоєму ... подарунку », вона вказала на рідкісне ядро перед собою, « У мене є багато варіантів для роздумів, я шукаю правильний стан розуму і намагаюся визначити правильний шлях для себе та для колонії».

Повільн о і впевнено, га ? Це н е те ставлення, з яким я надто знайомий, але я можу зрозуміти його мудрість . Королева мала рацію в тому сенсі, що для більшості мурах їхня еволюція не впливала на долю колонії так, як це робила еволюція К оролев и . Вона була центральною фігурою в цій сім’ї, навколо якої оберталася решта колонії , наче як есь турботлив е , заспокійлив е ядро .

Не кажучи вже про те, що вона була найвпливовішою особою в колонії, за винятком, можливо, мене. Якби вона була готова до еволюції з рідкісним ядром, на що б вона була здатна, коли б закінчила? Які соковиті варіанти вона відкриє? Які потужні залози були доступні особі з такою еволюційною енергією на кінчиках кігтів?

Я зітхнув.

Мені доведеться почекати, щоб дізнатися. Королева сприйняла цю еволюцію дуже серйозно, як і повинна була.

«Хтось з двадцяти розповідав вам про те, що відбувається зверху?» — спитав я дещо налякано.

Я не хотів вдаватися в подробиці, коли вперше прийшов . М ене вже вдарили через рідкісне ядро, яке я приніс, і хто знає, чи залишився б у мене інакше мій блискучий, нерозбитий екзоскелет на голові. Я гадав, що хтось з двадцяти розповість їй, а я зайду трохи пізніше, коли жар пройде .

«Ц ей безлад не є твоєю виною , дитино, — сказала вона мені, — ти допом і г родині, донісши до нас новин у про цю загрозу».

За блиском в очах К оролеви я зрозумів, що вона розгледіла мій план, щоб уникнути покарання , але вона була достатньо люб’язною, щоб дати зрозуміти, що в цьому випадку вона вважає, що я його не заслуговую.

«Дякую, мамо», — відповів я.

ТВАК !

Оооо, несподіваний удар в момент ніжності !

Того разу вона мене дійсно спіймала ...

«Спробуй не тримати такі критичні деталі при собі після того, як ти просиш мене зробити щось настільки важливе, як еволюція , дитино, — порадила мені мати, — мені потрібно знати такі речі , щоб прийняти найкраще рішення для колонії».

Я потер хвору голову та кивнув. Це було справедливо, я на це заслужив. Підштовхуючи її до еволюції, а потім приховуючи деталі кризи, що наближалася до колонії, я ставив власний страх отримати покарання вище інтересів колонії. Це е гоїстичн о .

Мені дове деться позбутися цієї звички, щоб не розчарувати свою родину.

Я рушив, щоб вислизнути з кімнати К оролеви, залишивши мою гідність недоторканою, і коли я вийшов, голос К оролеви пролунав позаду мене.

«Удачі, дитино, ми розраховуємо на твій успіх».

Від її слів мене охопила раптова емоція, і я подвоїв швидкість свого кроку. Н е в силах відповісти на це почуття, я втік від нього.

Я не знав, що сказати, і як це висловити. Я не звик, щоб на мене так розраховували. Я не звик, щоб мені так довіряли. Щоб люди, про яких я дбаю та яким довіряю, піклувалися та довіряли мені у відповідь.

Моя сім’я в минулому житті, якщо вони взагалі заслуговували на слово «сім’я», ніколи не давал и мені цього, вони ніколи не прий ма ли мене так, як мене прийняли тут, і точно ніколи не залучали і не довіряли мені.

Я не любив згадувати своє минуле життя, раніше я відчував те , що відчуваю і зараз, що багатьом людям було гірше, ніж мені , а ле мені здається трохи божевільним, що мені довелося переродитися монструозну мурах у , щоб нарешті відчути це почуття... приналежності.

ГАХ!

Я не можу впоратися з цими емоціями! Мені потрібно спрямувати їх на щось конструктивне, наприклад, вбивати моїх ворогів і бенкетувати їхньою біомасою! Нова Крініс пішла зі мною , а її маленькі щупальця чіплялися за мою спину, поки я рухався стінами.

[Поспішай, Крихітко!] Я кликнув до великої мавпи, змушуючи його прокинутись .

Він повільно прокидався, поки я вийшов з кімнати, але тепер у мене закінчився терпець щодо нього. Їсти, спати та боротися – це все, що його хвилювало.

[Ми збираємося битися, до речі] Я сказав .

[Ооо!] Я почув у відповідь вражений вигук, і за мить я побачив велетенську мавпу, що дерлася тунелями, а його товсті пальці чіплялися за опори в стінах, поки він піднімався.

Настав час відвідати село, а потім вирушити на передову. Нам потрібно якнайшвидше почати відколювати шматки від орд и !