Розділ 338 — Третя засідка Частина 5

Ми продовжували виманювати монстрів протягом п’яти хвилин, відтягуючи їх усе далі й далі від основної частини орди. Наш план щодо цієї стратегії залежав від кількох речей: що Гарралош і маг -ящірка не захочуть переслідувати нас, перша через потребу зберегти ману в своєму ядрі, а друг ий через те, що Каармодо, здавалося, не бажа в залишати свого полоненого Крок а на самоті .

Друга річ, яку ми хотіли визначити та на яку поклада л ися, полягала в тому, що який би контроль не мали два лідери над ордою слабших монстрів, мала бути межа. У якийсь момент монстри повинні почати відновлювати свій дикий характер і вирватися на свободу, або, можливо, вони повернуться і відступлять назад до основної частини орди.

Нам потрібно було зрозуміти цю поведінку, і однією з цілей цієї засідки було визначити саме це.

« Чи бачили ми якісь ознаки того, що раби-маги стежили за нами? » Я запитав у Жвавої .

«Ні!» вона відповіла цілком впевнено .

Гах. Сподіваюся, що Вілліс цим займеться .

Ми продовжували бігти, а орда бігла нам по п’ятах, і зрештою я почав виявляти сліди тепла на деревах. Ми дійшли до місця засідки! Тепер ми побачимо , що монстри виріш ать зробити.

З різким прискоренням я мчу вперед, щоб наздогнати розвідників, які все ще біжать попереду нас. Посередині зграї я знаходжу Вілл іс і відчуваю невелике полегшення. Я не хотів втратити члена двадцятки таким дурним чином . Колонія інвестувала в них максимально можливу суму, і вони повинні продовжувати повертати її принаймні наступні сто років!

«Вілл і с! Ми хоч уявляємо, в якому стані орда за нами?!» Я кричав їй, поки ми бігли.

«Ні, с тарший. Нам просто доведеться сподіватися , що інші контролюють ситуац і ю».

Сподіватися , а? Досить справедливо. Все вже пішло коту під хвіст і я не збирався ризикувати погіршити ситуацію, зробивши щось божевільне без інформації. Ми бігли ще три хвилини, перш ніж монстри позаду нас почали гальмувати. Ми обстріляли їх кислотою, дозволили їм підійти якомога ближче, не даючи їм доторкнутися до нас, практично похитуючи нашими комерційними зонами перед їхніми обличчями, але ми дійшли до моменту, коли монстри припинили погоню, розвернулися та почали повертатися до орд и .

Нарешті !

«Ми досяг ну ли межі контролю! Вони повертаються!» — крикнув я.

«Ми не знаємо цього напевно, — попереди ла Вілліс , зупиняючись поряд зі мною, — можливо, їм наказали повернутися, і відстань набагато більша . Ми не бачили жодних ознак нападів монстрів один на одного, вони все ще, здається, твердо контролюють себе».

Дідько , хороші аргументи .

« Ти дуже розумно говориш , Вілліс . Я знав, що виростити вас всіх було хорошою ідеєю».

К омплімент, здавалося, вибив лідера розвідників з ладу, змусивши її замовчати . Зацікавившись, я обернувся, щоб уважніше оглянути її. Це ще одна ситуація як з Крініс ? Невже Вілл і с слабк а на похвалу? Я потикав її вусики . « Ей, як там справи ?» Я покликав .

Розвідниця насторожено струснулася .

«Я… я не звик нула чути від вас позитивні відгуки, Найс тарший».

Що?! Я постійно роблю компліменти! Вона говорить про тренування , через яке я їх провів ? Тепер я хвилююся, що всі двадцять страждають якимось посттравматичним розладом через мої старанні інструкції після їх народження.

Я повернувся до монстрів, що відступали, рухаючись так , що люди вважали б повільним бігом. Вони повинні бути втомленими після всього цього бігу.

« Отже, ми далі діємо по плану ? » Я запитав.

Вілліс кивну ла .

«У нас немає інформації, яка б вимагала від нас змінити наші дії», — підтвердила вона.

Жвава , її загін, Вілліс , розвідники, що залишилися, і я , згрупувалися і почали йти за звірами, що відступали . Поки ми йшли, я відчував сліди тепла в деревах, що спускалися вниз і падали позаду нас або рухалися до флангів.

Щоб уникнути передбачуваності, солдати були сховані в листі та гілках дерев над головою, а не в тунелях. Темні кольори, з яких складався наш панцир, робили так , що їх було складно помітили в темряві, а ретельна чистота мурашок означала, що від них було дуже мало запаху, тому вони ретельно контролювали свої феромонні залози.

Ще через хвилину позаду широкою дугою стояли сотні солдатів з цілителями та кількома магами. Віктор з’яви лас я з темряви праворуч від мене, змусивши мене трохи підстрибнути.

« Дідько , Віктор! Навіщо взагалі до мене підкрадатися?!»

«Я намагаюся залишатися непомітною ».

«Нас тут ходять буквально сотні, який сенс підкрадатися?!»

«Ніколи не можна бути надто обережним и ».

Я б закотив очі, якби фізично міг це зробити .

«В же час атакувати? » Я запитав .

« Так », — підтвердила вона.

Нарешті!

Наказ був широко розповсюджений, і не знадобилося багато часу, щоб нетерплячі мурахи зайняли позицію для першого удару. Монстри були лише за двадцять метрів, і, незважаючи на дерева, що закривали їм лінію видимості, їх все одно можна було помітити, куди б ти не гляну в .

Тоді :

БАМ ! БАМ ! БАМ ! БАМ !

Черговий кислотний шквал! Цього разу від сотень солдатів, які терпляче чекали, поки їхні брати-розвідники ризику ва ли відтягнути цих монстрів подалі від основної орди. Їхні сестри померли, щоб дати їм цю можливість, і вони не збиралися її втрачати!

Кислота розлетілася по повітрю та попала по відступаючих монстрах, розпалюючи їхні тіла, щойно вона падала . Монстри з ревом повернулися ще раз і кинулися на злісних мурах, що насмілилися їх атакувати !

І м урахи.... в ідступили.

Гвехехех.

Ми відступили, як єдине ціле, з точністю зберігаючи дугу, як здатні лише комахи, вистрілюючи кислотою всю дорогу, щоб ще більше розлютити монстрів. Коли ми дійшли до точки, де монстри повернули минулого разу, вони знову зупинилися і почали відступати назад, до дороги.

Чудово.

«Це, схоже , підтверджує радіус контролю , — сказа ла Віктор з задоволенням, — вступити в бій !»

«ЗА КОЛОНІЮ!»

З феромонних залоз сотень розлючених мурашок здійнявся крик, і ми кинулися вперед, щоб своїми щелепами розрізати ворога і викупатися в їх іхорі!

Мої щелепи працювали, наче поршні, розрізаючи та шматуючи , поки я працював над тренуванням своїх навичок укусу до четвертого рангу та використанням нижньої щелепи на ненависно му противнику . Багатоніжки, вовки , кролики, ящірки, дивні павуки — ніхто не міг протистояти нашому гніву. Декілька разів я бачив більших монстрів, ведмедів, огрів- л евів, яких збивали з ніг десятк и мурах, обливаючи їх кислотою, тягнучи за ноги та відрізаючи кінцівки щелепами .

Потім пролунав наказ .

« Відступайте! » — заревів мураха, і наказ швидко передали по лінії. В ідеальн ій синхроні зації солдати відступили, розвернулися і побігли, відриваючись від раптово збентежених монстрів, що залишилися за ними.

Однак несподіванка тривала лише мить, а потім розлючені звірі кинулися, ревучи від люті! Тільки щоб уповільнити сь, зупинитися, повернутись і почати йти назад .

Якби я був здатний на це, я б зараз широко посміхався.

Тепер ми можемо заманювати і боротися з цими монстрами скільки захочемо ! Який би контроль над цими монстрами не здійснювався, він явно має серйозні обмеження, і ми збираємося зловживати цим фактом.

Називайте мене Джон Дір, тому що я збираюся зайнятися фермерством ! (Перекладач: Джон Дір це ім’я і компанія сільськогосподарських машин, яку він заснував)

[ Крихітка , Крініс, ви може те виходити .]

До цього моменту я тримав своїх двох вихованців подалі від лінії вогню. Вони були розташовані разом з засідками в лісі, приховані від очей і утримувані в резерві.

[Дякую, майстер]

[ХРААААААААА!]

Я здригнувся, коли Крихітка промчав повз мене, щоб кинутися на монстрів, злісно перемелюючи їх кулаками в пасту. Решта солдатів, здавалося, були натхненні видовищем і знову кинулися в атаку, біжучи на ворога з новою силою. Я бачив, як за кількома пораненими доглядали цілителі, що використовували свої цілющі магічні залози, щоб повернути солдатів до бойового стану. Одужавши, солдати підскакували на ноги та кидалися назад в бій, бажаючи продовжувати завдавати шкоди.

Що ж , мені теж краще повернутися туди!