Розділ 344 — Планувати складно

Наша місія божественна. Передан а крізь століття від наших предків, яким пощастило почути слова великого. Завершити коло, завершити розпочату, але так і не завершену справу. Тільки тоді можна відкрити шлях до вищого існування.

Що таке цей світ з його нескінченними випробуваннями та чудовиськами, як не чистилище? Це не те місце, де ми повинні бути. Це не те місце, де будь-хто повинен бути . Лише в один момент історії наш владика міг достукатися до нас та просвітити нас правдою. Нашому суспільству розповіли багато таємниць, які ми записали в Книгу Червоної Правди.

Після того початкового спілкування ми не отримували жодних повідомлень від нашого майстра, але повідомлення були передані через посередників, і ми знаємо, що прогрес був досягнутий.

Дев'ятнадцять - мало. Потрібно двадцять. Є ті, хто має потенціал, ми їх бачили, знайшли їх . Якщо ми зможемо виростити одного , підняти його до необхідної вершини, тоді коло замкнеться і шлях відкриється.

Ми є скрізь, у всіх націях і серед усіх народів. Це лише питання часу.

З твор у про Червону Правду, автор невідомий.

-------------------------------------------------- ---------

Вікто р було складно .

Коли вона вперше перетворилася на генерала, вона думала, що це буде просто. Незважаючи на всі уроки, які с тарший виклав їй та її родичам про тактику, про збереження життя, її інстинкти були ясними. Мурахи боролися так, як вони боролися завжди: перемагаючи завдяки чисельн ій перева зі та уникаючи всього, на що це не працювало.

Навіть з її підвищеним інтелектом їй не здавалося, що в цьому загальному плані є будь-які прогалини . Коли Найстарш ий напол іг на тому, щоб кожній мура с і, кожному солдату та робітнику було надано максимальну можливість вижити, вона слухала, але не розуміла, що це буде означати .

Н е мож на кидати мурах у бійку, доки вона не закінчиться , і кожного з цих мурашок потрібно якнайкраще зберегти . Не мож на було обирати тактику виснаження, коли тобі доручено зберегти життя солдатів будь-якою ціною.

І те, що найбільше хвилювало, що найбільше напружувало Віктор, це те, що вона почала дбати. Вона вже бачила це в інших, найбільше у Віллі с . Кожна мурашка в колонії з радістю померла б заради сім’ї, але тепер вони досяг ну ли точки, коли більше не бажали жертвувати один одним. Такий рівень турботи та емоцій здав ав ся їх чужим і дивним, але вона боялася, що це лише питання часу, поки це пошириться по всій колонії.

Збільшення когнітивних функцій принесло багато благословень виду, але це також означало зміну поведінки та ставлення. Віктор просто хоті ла , щоб вони могли засвоїти ці уроки без кризи, що навис ає над їхніми головами.

« Як а ситуація на фронті ? — звернулася вона до одного зі своїх помічників і запитала.

Велика мураха-солдат трохи похитала тілом, налякана тим, що опинилася в присутності одно ї зі своїх старших.

«Так, генерале! За останні п’ять хвилин надійшло повідомлення від розвідників! Слуги Каармодо з’явилися на передовій і почали атакувати заклинаннями наші бойов і сил и . Ми неодноразово отримували звіти про те, що помічники з’являлися з нізвідки , розвідники підозрюють, що діє якась ровинута магія».

Віктор здригну ла с ь . Вони хвилювалися через це.

« Втрати? » — за питала вона, не бажаючи чути відповіді.

«Чотири групи були знищені до оголошення загального відступу».

Віктор зітхну ла . Це означало, що двадцять мурах були вбиті, швидше за все, миттєво. Коли кожен солдат мав такий потенціал, померти було неймовірною марною тратою, це була справжня ганьба. Їхня кількість незабаром поповниться, насправді лише двадцять втрат означали, що їх кількість навіть зросте, коли прибуде наступна хвиля солдатів, але Віктор більше не могла думати про це як про заміну мертвих. Їх не можна було замінити.

Найс тарший почав щось дивне в колонії, і Віктор могла лише сподіватися, що він знає , що роб ить .

«Мені потрібно поговорити з Вілліс , ти знаєш, де вона?» — запита ла Віктор її помічницю.

«Я нічого не чула, генерал. В останньому звіті, який я отрима ла , лідер розвідників прямува ла до фронту».

Віктор вилаялась . Вілліс дедалі частіше намагалася взяти справу у свої руки. Це означало, що операції розвідників, як правило, проходили гладко, але це також означало, що Віктор ніколи не могла знайти її , коли їй це було потрібно.

«Я піду її знай ду . Ти залишайся тут і потім повідомиш мені про будь-які події, коли я повернуся».

«Так, мем!» солдат віддала честь одним вусиком .

Віктор виповз ла зі своєї кімнати з все більш детальн ою картою місцевості та орди на ній. Ворог досяг не цієї передової бази протягом наступних двадцяти чотирьох годин, мурахи на той час вже покину ть її. Згідно з прогнозами, тоді орді знадоби ть ся два дні, щоб зробити останній поштовх до гнізда.

Віктор могла лише сподіватися, що на той час підготовка в гнізді буде закінчен а . Копальні групи з фронту вже були відправлені назад до гнізда, розставляючи пастки та копаючи тунелі для засідок. Незабаром ця робота буде завершена, і вони зможуть повернутися до основної колонії, щоб допомогти там будувати.

Поки Віктор повз ла тунелями, солдати та робітники не поступалися їй дорогою, це не був мурашиний шлях. Вони просто переповзали один одного і говорили своїми феромонними залозами.

«Продовжуйте наполегливо працювати, генерале!»

« Ніякого відпочинку , генерале! »

«Майже час, щоб ми почали серйозно до цього ставитися, чи не так, генерале?»

Віктор усміхну лася сама собі. Принаймні деякі речі в колонії не змінилися, вони стали лише ще більш поширеними. Ці мурахи з радістю за працювали б себе до смерті, якби могли . Власне, це їй нагадало.

«Не забувайте про обов’язкові перерви!» — крикнула вона, щоб усі в тунелі почули.

Пролунав хор стогонів і прокльонів, що лоскотали її вусики , змушуючи її голосно сміятися. Вони все ще були мурахами, що б не змінювалося .