Розділ 373 — Найсміливіший солдат!

« Так тобі !» Лірой заревів, коли її щелепи вбили ще одного ворога.

Кров і мана в її тілі тремтіли від хвилювання, коли перед її очима розгорталася битва. Мурахи боролися , славно боролися ! Уздовж стіни орда ринула та бігла вище, підводячи їх у зону досяжності смертоносних щелеп комах угорі.

«Ха-ха-ха! Помри за колонію!» — скрикнула вона, вгризаючись в іншу істоту.

Чи вона говорила ворогові померти за колонію, чи запрошувала себе та своїх родичів зробити це? Навіть вона не була впевнена, оскільки радість бою охопила всі її почуття. Вона, очевидно, поставила себе на передову. Якомога ближче до битви . Вона вважала, що інші припускали, з самого початку, що вона це зробить, тож чи справді це було зловживанням довіри, якщо вона дотрималася цього очікування?

Звільнена від таких турбот, як загальна стратегія, самозбереження чи будь-яке розуміння ситуації навколо неї, Лірой змогла прийняти своє палке бажання: боротися! Поставити своє життя на карту заради служіння родині! Який сенс берегти своє життя, якщо вона могла витратити його на порятунок хоча б одного зі своїх родичів ? Жодного! Радість витала в її серці і Лірой продовжувала кидатися вперед до небезпечної міри, балансуючи через край стіни, щоб вона могла дістати більше ворогів!

Генерал, що був поруч з цією частиною стіни, насторожено подивився на маніакального члена ради. Вона не могла не зітхати над примхами долі. Те, що її підрозділу буде доручено забезпечити безпеку Ліро й , не викликало у мурахи радості. Звичайно, вона виконає свій обов’язок, просто вона відчувала, що через апокаліптичну битву, з якою зіткнулася колонія, її роботу не потрібно було ще більше ускладнювати.

« Вийдіть вперед », — наказала вона.

Рухаючись як один, резервні солдати висунулися вперед, щоб підтримати мурах на краю стіни. Деякі з них хапалися за ноги мурах попереду, тоді як інші рухалися поруч з ними, щоб не допустити, щоб їх звалили. Лише хвилина минула, як орда вперше зіткнулася зі стіною. Ворог уже почав підніматися по верх стіни. Це було надто рано. Колонії потрібно було затягнути бій, мінімізуючи втрати.

Їм потрібно було триматися біля цієї стіни стільки, скільки вони могли.

« Тримай те стіну! — кричала вона, — за колонію! »

«ЗА КОЛОНІЮ!»

У цілковитій тиші солдати закричали, як один. Тисячі мурах , що рухалися скоординованим загоном, люто боролися на краю стіни.

Де, в біса, наша підтримка магів? Генерал не могла не хвилюватися, спостерігаючи, як її солдати б’ються під парасолькою її аури. Скільки часу вони планували чекати ? Якщо так триватиме і далі , ми почнемо втрачати солдатів.

Саме в цю мить позаду неї спалахнув гуркіт полум'я. Довгі вогняні стовпи з другої стіни за гуркотіли в небо. Немов розлючені дракони, вони піднялися , перш ніж схилитися. Палюча спека та тріск полум’я атакували мурах, коли чари проходили неподалік, але вся ця сила удару впала саме на ворога .

За десять метрів від краю стіни вогонь приземлився та вибухнув . Вогняна куля роздулася, і полум’я миттєво охопило сотні монстрів. Маги вогню почали атакувати !

Запах горілої біомаси та вереск монстрів пронизували повітря. Монстри скупчилися на землі, і тепер ця щільність знову заважала їм . Сотні під смажилися в одну мить. Полум'я вирувало достатньо гаряче, щоб обпалити вусики Ліроя, поки вона продовжувала звисати над краєм стіни.

« Так вам і треба !» Вона реготала на монстрів, що страждали під нею, байдужа до їхнього болю.

Будь-яка жалість у будь-якому випадку була б марна, оскільки монстри страждали недовго . Орда все ще здавалася безкінечною, а чудовиська лише сильніше просувалися вперед. Ті, хто піддався заклинанням , були знищені, і лише через кілька секунд ворог знову почав загрожувати стіні.

«Тобі укус ! І тобі укус ! Ти смієш боротися зі мною? Відчуй лезо моєї щелепи гніву!»

Бійня довела Ліро й до апогею. Її очі сяяли настільки інтенсивним бойовим духом, що її вороги цілком могли втрачати здоров’я , якщо дивилися надто уважно. Битва монстрів! Колонія бореться як один, щоб дати відсіч загарбникам! Це було п'янке відчуття .

У її вухах дзвеніли слова Найстаршого.

Жодної жертви без мети. Збереження життя є основним принципом процвітаючого суспільства. Лірой багато разів муштрували з цього питання, набагато більше, ніж її братів і сестер, але в гарячці навіть цього було недостатньо, щоб стримати її безмежний дух жертовності!

Коли велика мураха-солдат за кричала, викликаючи ворога, генерал, що стоя ла неподалік, поча ла помічати зміни, що відбуваються в ній . Це було майже так, наче вона вібрувала від чистої енергії. Генерал загостри ла свою увагу. Це буде скоро...

Знищивши ще одного ворога, Лірой більше не могла стримуватися. Вона відступила на кілька кроків і зупинилася на од ну мить , щоб зібратися з силами.

« ДИВІТЬСЯ НА МЕНЕ!» Вона закричала, ви ступаючи вперед на кілька кроків , плануючи стрибнути зі стіни.

У той чудовий момент, коли її ноги відірвалися від землі, а тіло почало злітати в повітря, Лірой відчула, наче бачить своє власне майбутнє. Вона впа де серед ворога і буде боротися усіма фібрами свого буття . Немов палаюче полум’я, що з’їдає паливо, вона яскраво спалахне, і вб’є багато чудовиськ. Проте зрештою вона буде подолана. Розтерзана ворогом, вона пом ре біля підніжжя стіни, віддавши своє життя за її захист.

Але настільки великою була б її жертва, настільки дорогою буде її смерть, що вона переверн е долю битви! Саме тут вона вряту є свою родину!

На жаль, цього не сталося. Через короткий проміжок часу Лірой відчула, як її ноги схопили потужні щелепи, і її рух вперед був припинений .

«Що?!» — вигукнула вона, — відпусти мене! Це все частина плану! »

Генерал зітхну ла .

«Це може бути частиною вашого плану, старійшино, але я отрима ла вказівку від генерала Слоун, що ми повинні не дати вам стрибнути зі стіни, як частин а її плану».

«Дідько, Слоан! — лютува ла Лірой. Я ще отримаю свій шанс! »