Розділ 380 — Боротьба за життя

«Я переживу це , пані Енід?» — слізно благав хлопець.

Енід поглянула на жахливу рану в кишках , яку отримав солдат, і на її обличчі за сяяла заспокійлива посмішка.

« З тобою все буде добре, солдате, — заспокоювала вона його, витираючи брудною ганчіркою піт з його обличчя. — Цілителі дійдуть до тебе , щойно зможуть.

Страх закипів в очах молод ого воїн а і він схопився за неї. Він не переживе це . Чорна кров сочилася з рани в його кишках. Кіготь чудовиська, здогадалася вона. Вона почувалася безпорадною, але продовжувала втішати приреченого хлопця, поки витікала його кров.

Вона багато чого бачила у своєму житті, подорожувати караванами це не завжди безпечно. Іноді, коли її чоловік піддавався її докучанням, вона навіть мала змогу приєднатися до нього під час кількох спусків . Небезпека була реальною, і багато разів вона боялася за своє життя.

Але ніщо не могло підготувати її до цього. Навіть зараз вона чула їх. Рев, крики та брязкіт сталі лунали по галявині зі стіни. Людська стіна, розташована збоку від оборони мура х , витримала, але ціна була дуже високою. Медичний намет мав безперервний потік поранених з моменту початку бою, і без будь-яких практиків магії зцілення вони нічого не могли зробити для тих, хто мав серйозні рани, окрім перев’язування та очищення. Зробивши це, поранені не могли нічого робити, окрім як нудитися на імпровізованих ліжках поряд зі зростаючим натовпом своїх товаришів-воїнів.

Енід також була на стіні під час бо ю . Ненадовго, звичайно. Вона знала, що буде лише заважати , коли бій стане запеклим , однак вона не могла встояти перед потребою побачити бій та принаймні на трохи , розділити ризик на який підуть її односельці.

Це видовище буде мучити її до кінця життя.

Як би жахливо все не було біля людської стіни, монстри, які були їхніми сусідами, воювали у набагато більш жорстокій битв і . Бій монстрів проти монстрів був жахливим. Істот роздирали на шматки та знищ ува ли на місці, поранених топтали або відтягували. Нападаюча орда так вила та верещала, що аж у вухах дзвеніло від болю, але мурахи боролися в моторошній тиші.

Лише за мовою їхнього тіла можна було відчути їхні емоції, а це було майже неможливо навіть в найкращі часи. Лише коли вийшла К оролева, Енід змогла чітко відчути їхній страх. Щойно це велетенське чудовисько дало знати про себе і кинулося на фронт, мурахи о скаженіли. Проте н е гнівом чи ненавистю , Енід була в цьому впевнена. Вони відчували страх. Коли блискавка впала на їхню К оролеву, тисячі монстрів о шаленіли.

У той момент Енід злякалася. Вона боялася того, що сталося б, якби Королева впала від удару блискавки і її розірвали нападники. Що було б з мурахами, які залишилися? Що б вони зробили в своєму горі та гніві? Вона здригнулася, подумавши про це.

«Мері, — тихо покликала Е нід медсестру, що стояла неподалік, — чи не могл а б ти принести мені іншу тканину, будь ласка? Цьому молодому чоловікові потрібно очистити рани».

Молода дівчина якусь мить по дивилася на страждаючого юнака, а потім знову глянула на обличчя Енід і тихо кивнула. Хлопець міцніше вхопив її за руку.

«В и знає те , чи з моїм братом все гаразд? » — тяжко питав він.

«Я його тут не бачила, — заспокоїла вона його, — я впевнена, що він досі воює ».

Він розслабився на сво єму ліжку .

«Я бачив, як він боровся поруч зі звіром», — вимовив він з прямою усмішкою на обличчі. «Він завжди поважав її ».

Енід не змогла не пирхнути, почувши прізвисько Моррел ії . Вона не знала, коли вони почали називати її «звіром», але вона точно не хотіла бути поблизу , коли молодий берсерк про нього дізнається . Наскільки відомо Енід, Моррелія весь час стояла на стіні та боро лася, наче маніяк. З її безрозсудним стилем з двома клинками було б дивом, якби вона не зазнала до цього часу серйозних ран.

Якби ж тільки у них були цілителі! Навіть за звичайного аптекаря Енід із задоволенням відрізала б собі ліву руку!

Зрештою Енід почала відчувати відчай. А якщо попри все, що вони зробили, цього все одно бу де недостатньо ? Як і молодий хлопець, якому не могло бути більше п’ятнадцяти, вона відчувала, як її наді я повільно помирає . Вона ніколи не дозволила б цьому відобразитися на своєму обличчі чи в поведінці, але вона боялася. Не за себе, а своїх людей . Вони заслуговували набагато кращого, ніж це.

У цей момент вона відчула, як в медич ному намет і почався шум . Хвиля енергії пролетіла в повітрі. Напруга, хвилювання і страх, усе разом.

« Пані Енід! Мері кинулася назад, забувши про тканину.

« В чому справа, дитино?» — стурбовано запитала Енід.

«Вони прийшли! Вони прийшли нас рятувати!»

« Хто !?»

В ідповісти на запитання не зайняло багато часу . Сидячи на землі, Енід по бачила, як люди відходять в бік, намагаючись звільнити простір, щоб щось пройшло вперед . Вона ахнула, коли перший з них з’явився в її полі зору.

Коли дюжина жахливих мура х проштовхнулася до медичного намету, здригнулися вусики та зацокали нижні щелепи. Без жодного слова чи знаку вони розділилися та почали ходити по намету, кожен прямуючи до різних поранених. Один підійшов до Енід і опустив свої вусики на вмираючого хлопця. Коли цілюща мана почала текти по вусиках і потрапляти в хлопця , Енід більше не могла стримувати сліз. Коли життя повернулося на його обличчя, надія знову зацвіла в ній.

Вона не знала, звідки взялася ця дивна колонія, але в ту мить мусила визнати, що Бейн, можливо, в чомусь був правий . Як вони могли не бути посланими небом ?