Розділ 400 — Результат, Бенкет

Поки Гарралош лежить, задихаючись від болю, а її аура майже зник ну ла, я отримую зцілення від команди поспішно викликаних мурах. Хоча битва виснажила їх до межі , їм вдалося вичавити достатньо цілющої мани, щоб я міг просунути ноги під тіло та знову підвестися.

« Найстарший ». — говорить Віктор, коли вона наближається справа від мене. «Все закінчилося? Як ви вважаєте , Гарралош ще може боротися ?»

«Я не знаю. Я піду і розберуся. Поверни колонію в безпечне місце. Якщо Крока- з вірі повернуться, у нас можуть бути проблеми».

Я бачу, як вона на мить вагається.

«Ви впевнені? Ми можемо надіслати групу солдатів».

Я напевно виглядаю абсолютно жахливо . Чесно кажучи, я так і почуваюсь . Цілителі зробили все, що могли, але навіть тоді я ледве тримаюся разом одним шматком . Тріщини та дірки в моєму панцирі закриваються, і мої органи знову знаходяться всередині мого тіла, що є перемогою. Хоча біль все ще неймовірний, і, чесно кажучи, я відчайдушно хочу подрімати , я не буду ризикувати ніким іншим, після того, що сталося з Грант.

«Я сам піду. Відійдіть ».

З цими словами я починаю піднімати ноги одну за одною і йти до свого поваленого ворога. Навіть майже мертва, Гарралош все ще має могутній вигляд, її величезна статура затьмарює мою , коли я наближаюся. Повне божевілля тепер зник ну ло з її очей. Замість люті вони наповнені болем і мукою. Що й не дивно. Гравітаційна бомба витяг ну ла з неї величезний шматок тіла . Від лівого плеча до середини тіла, частина її була ідеально вирізана в місці, де її торкнулася сфера заклинання. Що неймовірно, вона змогла запобігти затягненню решти свого тіла всередину , хоча вона була так близько до неї . Схоже, що б ути настільки фізично потужною має свої плюси.

Здригання проходить через неї, поки її нерви палають від агонії. В она б так не закінчила, якби не погналася за кількома сотнями вцілілих і за мною. Сотні років боїв у Підземеллі закінчуються цим . Я не можу знайти в собі жодної симпатії, взагалі не можу знайти багато емоцій, якщо чесно. Я просто втомився.

Мої мізки під смажені, але я все одно напружую їх та створюю магічну конструкцію розуму, повільно наближаючись. Це потребує часу. І для того, щоб досяг ну ти відкритої шиї Гарралош, і для того, щоб утворити розумовий міст між нами двома. Я відчуваю, як щось тягне мене вперед. Вестибюль К олективної В олі шепоче до мене , наповнюючи мене життям, повертаючи енергію в моє тіло. Тисяча крихітних голосів спонукають мене до однієї дії. Не те щоб це мало значення. Я б все одно це зробив.

Коли я підходжу, я бачу, як її погляд стежить за мною, ледве сфокусований.

[Це могло піти для тебе набагато краще,] зауважую я майже мертвому крокодилу.

[... Моє, м оє ... ]

Вона намагається говорити, поки я наближаюся до неї, а мої нижні щелепи широко розкриваються. Тепер вона одна, її діти покинули її, і навіть Каармодо, здається, відступи в від неї .

[... Моє ... Ім’я .... Моє ... Ім’я ...]

[Її звали Грант.]

КЛАЦ !

[Ви вбили унікального монстра «Гарралош» рівня 132]

[Ви отримали досвід.]

[Ви досяг ну ли рівня 2, отримано один бал навичок.]

[Ви досяг ну ли рівня 3, отримано один бал навичок.]

[Ви досяг ну ли рівня 4...]

Я дозволив голосу системи згаснути в моїй голові , поки повітря виходило з Гарралош, наче з міхів . Через мить все було зроблено, і вона лежить нерухомо. Після життя, повного безглуздого насильства, тепер вона просто б іомаса. Ні більше, ні менше. І якщо я не помиляюся, досить велика кількість біомаси. Насправді тут тисячі монстрів, що чекають на збір б іомаси... для очищення території знадобиться багато часу .

Я трохи зупиняюся, щоб спробувати сприйняти цю ситуацію . Мені було цікаво, як я буду почуватись в цей момент, існувати в цьому місці, але я не можу це пояснити. Мабуть, я відчуваю полегшення. Дідько , я втомився. Я так довго спав , а ле вже знову втоми в ся. Робітники висміють мене за якщо я зараз почну відпочивати!

До речі, колонія почала збиратися навколо. Ті, хто вже виринув, ті, хто залишився за стінами, навіть ті, формувачі ядер та їхні вихованці , що сховалися під землею, — усі виринають і прямують до мертвого титана.

За мить майже вся колонія збирається навколо мене. Королева все ще спочиває в Підземеллі, звісно, під захистом і охороною пильн их солдатів . Я не сумніваюся, що доглядачі виводку роблять свою справу, але майже всі інші , схоже, тут .

Починається важка т иша і нерухомість . Небагато істот можуть так мовчазно спостерігати, як це може зробити величезний натовп мурах. Вони не рухаються, не говорять. Вони фізично не можуть моргнути. Немає навіть краплі феромону в повітрі. Чого вони хочуть? Промов у ?

Що б я взагалі сказав? Ох, я відчуваю стрес. Я не знаю, як впоратися з таким рівнем уваги. Якби хтось міг дати мені орієнтир? Як у сь інструкці ю ? Ні ? Подумай трохи , Ентоні! Якби ти бу в велетенським монстром-мурахою, який щойно здобув довгоочікувану перемогу, що б ти хоті в сказати ? Почекай секунду. Я і є величезний монстр-мураха, який щойно здобув довгоочікувану перемогу! Просто скажи їм усе, що у мене на думці, і все буде добре!

Почали !

«А х , привіт».

Гарний початок! Все йде гладко .

«Сьогодні, завдяки зусиллям кожного члена, колонія вийшла переможцем у нашій битві проти Гарралош та її дітей. Мати Кроків мертва, її діти розпорошені, а орда розбита».

Я швидко оглядаю свою аудиторію, щоб оцінити ї х реакцію. Це зовсім не допомагає, бо її немає. Тисячі порожніх мурашиних облич дивляться на мене. У них навіть вусики не смикаються. Атмосфера абсолютно нерухома . Після хаосу і лиха, що тут сталися, ця тиша дивна майже потойбічна.

«Ми... Е-е...» Я трохи розгубився , я можу це визнати, продовжуй рухатися вперед! «Сьогодні ми втратили багатьох членів родини. Важливо, щоб їхня боротьба не була забута. Вони не були бездушними істотами, які служили бездумно, такою була орда. Наші загиблі служили своїй родині всіма силами і віддавали все , що вони мали, з власної волі ».

Коли в оля колонії проникає в мене, я стаю сильнішим і впевненішим, а мої феромони сягають далеко і широко.

«Я хочу, щоб ви всі це пам'ятали. Ось такою сім'єю я хочу, щоб ми були. Це правильно, це по-мурашиному , відда т и для колонії своє все ».

Я відчуваю мерехтіння згоди в їхніх очах, коли я це кажу. Це природно. Колонія повинна бути над усім іншим . Але я ще не закінчив. Лише цього недостатньо.

« І пам’ятайте , якщо ви це зробите , тоді к олонія теж віддасть вам своє все взамін ».

Хм. Я втратив їх на цьому. Я не думаю, що вони розуміють, що я маю на увазі. Не важливо . Я їх навчу, і вони з часом зрозуміють .

«Ми сьогодні перемогли. Не забувайте це ! За колонію!»

«ЗА КОЛОНІЮ!»

Їхня реакція настільки потужна , що в мене вусики здригаються на секунду, коли хвиля «голосів» разом вражає мене. І це продовжується далі, і далі, і далі .

«ЗА КОЛОНІЮ! ЗА КОЛОНІЮ!»

Лише коли я високо піднімаю вусики, це припиняється .

«Потрібно виконати величезний обсяг роботи. Припиніть розслаблятися! Ця б іомаса народить десять тисяч нових братів і сестер! Не втрачайте її даремно!»

Після цього натовп розійшовся. Раптом кожна мураха почала рухатися в різному напрямку, і за кілька секунд , здавалося б з нізвідки, усюди утворилися команди, що розрізали біомасу та сліди робітників, що тягнути ї ї . Куди б я не глянув, поле битви кишить мурахами, битва, здавалося б, забута, і всі зосереджен і на своїй справі.

Окрім за мною . Тіло Гарралош лежить нерухом е і недоторкане.

[Крихітка, Крініс. Ви двоє мені тут потрібні. Я ніяк не зможу з’їсти все сам .]