Розділ 433 — Широкі відкриті простори

Простір переді мною справді заслуговує такої назви. Він неймовірно велик ий . Як в біса такий простір може існувати під землею? Ця планета взагалі стабільна? Я починаю нервувати через землю під своїми ногами. Усе це можливо з маною, будь спокійним , Ентоні. Магічна планета магічно стабільна, незважаючи на те, що вона порожня, як шматок швейцарського сиру.

Мої очі не можуть проникнути в густу тіньову ману переді мною, видимість у кращому випадку лише двадцять метрів. Проте мо їм відчуття м мани я можу простежити вени, що наповнюють стіни, поки вони піднімаються, піднімаються, піднімаються над моєю головою і опускаються так само під моїми ногами. Простір між ними просто здається... порожнім.

[Добре. Ми знайшли наш перший простір . Давайте спустимося вниз і подивимося, що ми з можемо побачити. Тут має бути більше, ніж це .]

З Крініс верхи на моїй спині та з Крихіт кою , що рухається поруч зі мною, ми починаємо спускатися по стіні. Схил тут крутий , і мої збільшені розміри не полегшують мені життя. Мені дійсно потрібно продовжувати вдосконалювати свої навички хватки , якщо я хочу мати можливість і далі лазити таким чином. Я твердо рішучий. Настав час повернутися до лазіння по стелі чи принаймні по стіні, наскільки я можу. Тепер, коли я став важчим, навички розвиваються швидше, тож, сподіваюся, що я побачу певний прогрес вже досить швидко.

Спускаємося вниз. Камінь і скеля крижані під моїми кігтями, так само, як і повітря навколо нас. Комахи не дуже люблять холод, відомо, що мурахи взимку впадають у сплячку, цілі колонії засинають та бовтаються у своїх гніздах, чекаючи повернення тепла. Я мушу визнати, що відчуваю млявість, що закрадається в кінцівки , проте моя воля сильна, і я борюся. Щоб уповільнити цю мураху, знадобиться більше, ніж просто холод.

Божечки ! Що це я відчуваю? У відкритому просторі над головою я відчуваю велетенську форму життя, що звивається в повітрі. Ні, зачекай , крутиться . Вона пливе ? Серйозно? Мана монстр а щільна і потужна, в тілі цього звіра точно знаходиться міцне ядро. Не те щоб у мене була велика спокуса боротися з ним чи щось подібне , я навіть не бачу його ! Він повертається, наче величезна змія чи витягнутий кит, перш ніж швидко мчить, зникаючи на межі мого сприйняття.

Якби в мене були легені, я б напружено видихнув. Йой ! Це ще той монстр! Що ж, тут має бути більше ворогів , оскільки істота не може еволюціонувати до такого розміру, не харчуючись чимось. І великою купою цього чогось ! Сподіваюся, що ми зможемо уникнути того, що б це не було, поки не дізнаємось трохи більше.

[Крініс, ти добре роздиви ла ся цю істоту?]

[Так, майстер. Вона виглядал а потужно .]

Крихітка негайно повертає голову до нас, перш ніж підняти її вгору. Він вдивляється в темряву, але швидко розчаровується, його вуха смикаються, а роздратування наростає.

[Ти все одно не можеш з ним боротися, придурок! Він практично літає, ти не може ш до нього дотягнутися!]

Він гарчить, розчаровано опустивши вуха.

[ Одного разу я просто «забуду» зцілити тебе ,] погрожу ю я йому.

Широка посмішка наповнює його обличчя, і він ефектно показує мен і свої руки, не звертаючи уваги на мій гнів. Я не можу не посміятися над його витівками. На нього складно злитися.

[Чудовисько було дуже великим і сильним , а ле це ще не все . Я відчу ла у ньому потужну магію.]

[ Тінь ? Чи отрута?]

[Ні, це була с мерть.]

[ Що ж, дідько .]

Істоти, орієнтовані на смерть, просто... ні. Кролик вже був достатньо жахливий , я не хочу мати справу з яким о сь неживим морським левіафаном темряви! Жодна частина цього не звучить добре! Але я не хочу повертатися назад. З якими труднощами ми не зітнемося , ми впораємося. Що за мураха ухиляється від складної роботи?

Не звертаючи уваги на те, що зараз я уникаю своєї роботи в колонії, ми продовжуємо спускатися вниз, і після ще тридцяти хвилин лазіння по стіні, що змушує мене судоми тися , я помічаю, що стіна починає вигинатися до більш горизонтального рівня. Також я відчуваю великі перешкоди, що піднімаються знизу. Коли ми підходимо ближче, я бачу, що це величезні версії крихітних коралів і рослинності, які ми могли побачити в тунелях зовні. Ближчий огляд показує, що ці корали піднімаються майже на сто метрів у відкрите повітря, піднімаючись з темного ґрунту простору, який нарешті стає видно.

Розмах цього місця справді змушує голову боліти . Мені здається , що воно може бути до кілометра, а може навіть більше заввишки . Складно сказати, я не можу ні бачити, ні відчувати так далеко, але якщо припустити, що ми увійшли в простір приблизно на півдорозі, то кілометр звучить приблизно правильно. Це звучить божевільно, але я збираюся придушити свою земну логіку. Це Пангера, тут є магія, заради Бога. Який велетенський еволюціонуючий монстр -мураха може сказати, що це було б неможливо?

Коли ми досягаємо дна, перед нами відкривається дивовижна картина. Густ е та висок е листя коливається під рух вітру чи течії. Величезні корали височіють вище за дерева та утворюють вигадливий лабіринт з заплутаних каменів, у якому неможливо орієнтуватися. Це наче риф для титанів, але замість буйства яскравих фарб палітра плоска та сіра. Листя темне, майже чорне, а корали приглушено-білі, наче вибілені. Тут і там я можу помітити життя, монстрів, що шугають у прогалини, ласують рослинами чи одне одним. А десь угорі плаває левіафан, можливо, з іншими створіннями, які сприймають цей світ тіні як величезний океан.

Гаразд, Ентоні, пора напружитися . Давай діяти . Я згинаю кожну зі своїх шести ніг і стукаю тілом, намагаючись послабити будь-які перегини в тілі . Перевірка мозку. Схоже , що всі мізки виконують завдання та наполегливо працюють. Центральний підмозок контролює цілющу конструкцію, лівий підмозок зцілює К рихітку, правий підмозок практикує зовнішню маніпуляцію ман и . Головний розум перевіряє інших. Чудово. Витривалість на хорошому рівні , навички готові до бою , ядро заповнене, залоза мани наповнена . Ми готов і .

Нарешті ми потрапимо на мисливське угіддя, яке є близьким до нашого рівня. Більше ніяких надокучливих штрафів або скорочень кількості біомаси! Коли я думаю про підвищення рівня навичок і мутації, які чекають на нас, мій рот починає нестримно скреготіти. Моя жага до пригод невгамовна! Мій апетит до рівнів ніколи не вгамується!

[Крихіт ка ? Крініс? Ви готові?]

У відповідь Крихітка лише киває і посміхається. Крініс піднімається з моєї спини та починає повзти вперед, спираючись на свої щупальця.

[ Майстре , я пропоную дозволити мені піти перш ою, тут я більше підходжу для ролі розвідника.]

[ Що ж, я мушу визнати, що ти прав а . Веди , Крініс , лише переконайтеся, що ти не забирає ш всю здобич собі!]

[Я б не мрія ла про це, майстре !]

[Я впевнений в цьому .]