Розділ 462 — Розповіді легіонерів

Штаб-квартира Легіону в незалежному підземному місті-державі Райлі була місцем, де Моррелія ніколи не була. Вона глибоко в першому шарі , на самому кордоні між шарами, це було небезпечним місцем, куди лише дуже могутні могли ступати в невеликій кількості. Її власна маленька команда найманців, звичайно, ніколи не занурювалася так низько, вирішуючи відточувати свої навички в тих просторах, яких вони могли досяг ну ти. Порівняно з її власною невеликою командою та їх відчайдушною боротьбою за полювання та спуск у Підземелля, екстравагантність влади та багатства, що демонструються в Райлі , змусила її зітхнути від роздратування. Увесь той час, який вона тут проводила, працюючи сама, намагаючись боротися, не покладаючись ні на кого, Легіон мав тут цілу фортецю, щоб збирати та починати спуски . Вона ще й бу ла підключен а через функціонуюч і ворота ! І це була лише маленька частина великого та жвавого міста, що розкинулося під нею.

Їй довелося запитати себе, чи дарма вона витратила весь цей час. Втеча від Легіону, коли її брат загинув, чи був це правильний вибір? Вона була настільки збентежена, охоплена горем і не могла повірити, що її брат, завжди настільки здібний і сильний, настільки соціальний і обережний, міг зазнати невдачі і померти. Обличчя її батька, коли він сказав це їй, було блідим, а його голос ледь-ледь тремтів — єдина ознака слабкості, яку вона коли-небудь бачила від нього. Можливо, саме це більше за все потрясло її. Вона не боялася померти в битві з Підземеллям, вона ризикувала смертю щоразу, коли ступала під землю, але їй було прикро бачити та відчувати, що ця смерть буде означати для тих, хто залишився позаду.

« Це дивовижно, чи не так? »

Моррелія здригнулася від несподіваного голосу. Якимось чином Т і ту су вдалося підкрастися до неї, поки вона думала. Вона вилаялася собі під ніс. Як настільки велика людина рухалася так беззвучно! Які саме навички він тренував? Вона обернулася, коли знайома постать командира вий шла поруч з нею та сперлася на кам’яний вал вздовж зовнішньої стіни фортеці , що відкривав вид на місто.

«Коли я вперше прибув сюди, я не міг повірити, що таке можливо. Так багато різних людей збираються разом, щоб створити місто в Підземеллі». Тітус похитав головою при цій згадці. «Що тут все було так процвітаюче, так безпечн о . Я не розумів цього… Звичайно, потім я дізнався , що на Пангері багато таких місць. Багато з них набагато більші та величніші, ніж Райлі ».

«Наскільки вони глибок о ?» — запитала Моррелія, здивувавши батька.

«Міста? Залежить від міста . Здебільшого глибина залежить від людей, які їх заснували. Такі незалежні міста, як це, зазвичай знаходяться в першому та другому шарі. Є одне в третьому, про яке я знаю. Я сам там не був, але знаю, що Легіон присутній у цьому районі».

« Справді? Третій? » — здивувалася Моррелія. Третій шар мав бути негостинним місцем вогню та попелу, навряд чи тим місцем, де б варто було очікува т и побачити когось живого. «Почекай секундочку, — задумалася вона на мить, — це означає, що є міста ще глибш е ? Несамостійні?»

Тітус усміхнувся своїй дочці. Від одних лише розмов про глибини Підземелля її очі спалахували жагою битви та пригод. Він не міг не згадати свою власну молодість, він був майже таким самим, прагнучи просуватися далі, тренуватися більше, підвищувати рівень і долати всі виклики. Цей вогонь загнав його глибоко, настільки глибоко, як тільки спускалася будь-яка людина. Він хотів пережити все це знову з обома своїми дітьми, смерть його старшого сина була жорстоким ударом, але був шанс, що Моррелія може повернутися. Він встояв перед спокусою ще раз підштовхнути її приєднатися. Він знав її менталітет, той був надто близький до його власного. Якщо сильно під штовхнути її, вона лише втече. Вона була вперта, наче цеглина, випечена з каменю, що утворився в ядрі іншої цеглини.

«Підземелля має багато таємниць. У четвертому та п’ятому шарах є великі міста. У п’ятому шарі існує ціла імперія. На летючих островах».

«Звідки під землею летючі острови?!» Моррелія була вражена.

«Ха!» Командир видав щирий сміх, перш ніж стримати себе. Він кинув швидкий погляд на вали навколо них, щоб переконатися, що його ніхто не бачить. Його репутація не впаде через те, що він трохи посміявся . Він озирнувся на Моррелію, а вона дивилася на нього, не вірячи. «Ніхто ніколи не вірить мені про остров и », — посміхнувся він.

Голова Моррелії пішла обертом. Інформація про глибоке Підземелля була настільки рідк існою в Лірії, що такі теми просто не обговорювалися. Кожен, хто мав подібну інформацію, зберігав її при собі та використовував на благо своєї організації. Навіть Легіон не поділився б нею з простими новобранцями. Було надзвичайно дивно, що Тітус настільки балакучий про Підземелля. Він мовчав про нього ще з дитинства, скільки б вона не благала, він не казав ні слова. Її очі трохи звузилися.

« Що ти задумав , старий? »

Очі Т і т уса широко невинно розплющилися.

«Хто? Я? Ти звинувачує ш мене в інтризі?»

Моррелія зітхнула.

«Я знаю, що ти робиш. Ти справді настільки сильно хочеш, щоб я знову приєдна ла ся до Легіону? Зазиваєш до мого почуття пригод?»

Очі командира блищали.

« Саме так », — охоче зізнався він. Тепер, коли його було викрито , він не відступав . «Не лише для мене, а й для твоєї матері. Нам нелегко жити окремо від наших дітей. Ми хотіли поділитися цим з вами, але не змушували вас. Натомість ми були в захваті , к оли ти і твій брат стрімголов кинулися в Легіон . Те, що сталося було трагедією, але те, що ти пішла , викликало у мене відчуття, наче я втратив обох своїх дітей, а не одного».

Це були небезпечні теми, речі, про які вони ніколи не говорили. Всередині Моррелії сплескували емоції, і речі, які вона придушувала роками, виринули на поверхню.

«І чи може ш ти нарешті сказати мені, що сталося? Я знаю, що ти був там. Я знаю, що ти знає ш ! Ти знає ш , як це було складно , не знати, як загинула твоя родина?!»

«Він загинув під час занурення. Це було офіційне повідомлення Легіону. У тебе є підстави сумніватися в цьому?» Тітус заперечив.

Йому це було боляче. Йому це було так боляче, наче йому виривають груди, але він не дозволив, щоб це відобразилося на його обличчі.

«Звичайно, що я сумніваюся! Невже ти справді думаєш, що він зазнав би поразки в першому шарі ?! Він був надто сильним. І ти був там. Як він міг померти!? Як будь-хто з них міг померти?!»

Це була причина, чому Моррелія покинула Легіон і втекла від свого батька. Вона просто не могла повірити в те, що їй казали про смерть брата. Це просто не здавалося можливим. Це навіть не здавалося правдоподібним.

Тітус глибоко вдихнув і видихнув повітря з легенів. Він бачив біль в очах своєї дитини, і це випробувало його, як ніколи. Як би складно це не було, він завжди брав на плечі тягар і виконував свій обов’язок. Чого б йому це не коштувало, він піде до кінця. Він міг лише сподіватися, що його донь ці вистачить сили.

«Якщо ти хочеш знати, — повільно промовив він, поки Моррелія чіпляла ся за кожне його слово, — тоді ти повинна знову приєднатися до Легіону».

Вона дивилася на нього з холодною напруженістю, що тріскотіла в повітрі. Це був перший випадок, коли Т і т ус відхилився від офіційної лінії навіть на міліметр . Це була єдина поступка, яку вона отримала, і це було підтвердженням того, що їй не сказали всієї правди. Це було все , що вона отримала . Вона отримала б відповіді, які так довго шукала, якби знову зареєструвалася. Вона повернулася обличчям до батька та віддала при вітання Легіону, приклавши кулак до серця.

« Заходжу на службу , командир е ».

Тітус кивнув і відповів їй жестом.

« З поверненням, курсант » .