Розділ 513 — Втеча до свободи

Я піднімаюся, щоб виправитися, коли Інвідія падає в тунель на мою спину. На щастя, його над ви мірна вага не перетворюється на реальну вагу, інакше він міг би пробити тріщину в моєму панцирі.

[ В яку сторону ?] Я кажу Джиму.

[Гм... Гм... сюди!]

[Звучиш не надто впевнено.]

[Все буде добре!]

У думках хробака відчувається незвичайна нотка паніки і він звивається туди-сюди, перш ніж кинутися головою в стіну та прогризти її з неймовірною швидкістю. За кілька секунд все його тіло зник ну ло, і все, що мені залишилося зробити, це протиснутися в тунель, який він викопав.

[ Джим, п росто зберігай спокій. Все нормально!] Я намагаюся заспокоїти свого союзника .

Він хотів це зробити вже протягом тривалого часу, але тепер, коли ми дійшли до цього, він, здається, трохи нервує . Якщо він зможе стримувати себе достатньо довго, щоб ми могли дістатися до зовнішніх тунелів, у нас усе буде добре.

В иникає ще один розумовий удар, але значно слабший, ніж раніше, і за допомогою Інвіді ї я можу його зламати, перш ніж той вразить мене. Можливо, нам вдалося встановити достатню відстань між формувачами і собою, щоб ускладнити для них маніпулювання маною? Як би там не було, я цьому радий!

З демоном-вихованцем позаду мене , я починаю використовувати ману землі , щоб руйнувати тунель позаду нас, поки ми копаємо. Я н е хочу, щоб ц им допитлив им формувачам було надто легко стежили за вами. Я не сумніваюся, що вони можуть перенести бруд за допомогою магії землі, як і я, але кожна дрібниця допомагає. Я не впевнений, що зроблять формувачі , якщо вони спіймають нас знову, мабуть, нічого надто смертельного, хоча я б не хотів перевіряти це особисто . Зрештою, вони намагалися подрібнити моє соковите м’ясо відтоді, як почався дурний турнір.

Тепер рух йде трохи повільніше, оскільки ми далеко поза межами підготовлених Джимом мікротунелів. І все-таки, якби мені довелося мати когось на моєму боці, щоб жувати броньований камінь, то це був би Дж и м. Він рухається неймовірно швидко , використовуючи поєднання власної мани землі та потужної жувальної сили, щоб розбити камінь і з’їсти його.

Спочатку я не був упевнений, що відбувається зі скелею, і мені довелося запитати його.

[Ти справді їси камінь?]

[ Звичайно . Смакота !]

[Я відмовляюся вірити, що каміння смачне.]

[ Тобі ж гірше . Я т акож можу розщепити його на ману землі в своєму тілі.]

[ Т и можеш що ?!]

Виявляється, що поки він їсть, він може продовжувати використовувати свою земну магію. Чувак перетворився на машину для копання, щоб вирватися з-під контролю формувачів . Це високий рівень відданості завданню , і я це дуже поважаю. Ми вдвох переживаємо кілька напружених хвилин , поки прокладаємо тунель, постійно чекаючи, поки опуститься інш а п’ята і орда магічних кам’яних людей потовче наші обличчя.

Але... цього не сталося. Протягом наступних десяти хвилин Джим творить свою магію та ковтає камінь, а я рухаюсь за ним, руйнуючи прохід і напружено чекаючи атаки, яка так і не сталася .

[Ми повинні бути майже на місці !] Джим каже мені.

[Серйозно? Вони взагалі не стежили за нами!]

[Можливо, вони не настільки хочуть тримати нас ув’язненими ?]

[Вони тримали тебе під замком багато рок ів , Джим ! Ти справді думає ш , що вони дозволять нам так просто піти ?]

[Я можу лише сказати, що камінь стає м’якшим. Ми не повинні бути далеко від Підземелля. Я вважаю , що ми під ним , я почну піднімати кут копання .]

Чудово. Все, що мені залишилося зробити, це зустрітися з Крихіт кою , а потім попрямувати до Колонії. Прогрес моїх родичів сповільнився за останній день, що має сенс. Як що вони підійшли настільки близько, щоб дізнатися , що в цій частині Підземелля діє ціла імперія Голгарі, тоді вони б вчинили самогубство, якби не натиснули на гальма і не почали обмірковувати все трохи ретельніше. Тепер, коли вони відчувають, що я наближаюся до них (я сподіваюся), мені буде легко відновити зв’язок з сім’єю.

І Крініс! Сподіваюся, що ця маленьк а куля екзистенціального терору добре справлялася без мене . В она трохи нерв ова навіть в найкращі часи . Бути так довго на самоті, безсумнівно, трохи напружи ло її нерви.

[БУМ! Ми вийшли!] Джим вигукує від радості.

[Серйозно?!]

[ Пішли ! Я так довго чекав цієї миті! Пішли ви, формувачі ! Я вільний хробак!]

[ Джим, п осунь свою товсту дупу! Ми з Інвіді єю хочемо вийти!]

[Я отримаю цю свободу!]

[ Точно !]

[Добре, тримай мій панцир.]

Джим ковзає своїм тілом вперед, і я вибігаю, щоб вдихнути солодке вільне повітря. Нарешті! Мене ув’язнили лише на кілька тижнів, але цього було достатньо, щоб зрозуміти, що це відстій! Монстри народжені, щоб бути вільними! Ми зробили це! І це було до біса легко!

[Це пройшло набагато більш гладко , ніж я очікував] Я дивуюся вголос.

[Як ти міг сумніватися в моїх неймовірних силах?] Джим глузує, все ще звиваючись від радості.

[Зачекай секунду.]

Я використовую секунду , щоб перевірити наше оточення. Ми увірвалися в досить широкий тунель. Територія надзвичайно відкрита, немає жодного сміття чи каменю . Це виглядає майже так, наче зовнішня сторона тунелю була сформована навмисне . Насправді, неподалік від того місця, де ми пробилися крізь підлогу, знаходиться стіна з майстерним різьбленням.

[Гей, Джим, що з цією стіною? В она в иглядає дивно.]

[Я сліпий... Про що ти говориш?]

[У ній є всі ці... ямки , заглиблення та таке інше.]

[Що ти має ш на увазі?]

[Я маю на увазі... різьблення. Супер детальне різьблення.]

[ Різьблення чого ?]

[Голгарі? Мені здається ?]

Напевно нелегко вирізати людей з каменю на поверхні скелі.

[Ой. Тепер ці заглиблення світяться.]

[ В сенсі ?]

[ В сенсі ... світлом ?]

Пауза.

[ Це ж не вікна, правильно ?] запитує Джим явно напруженим тоном.

[Знаєш, що? Я думаю, що так і є . Вони ставлять їх як зони спостереження навколо воріт.]

[ ВОРІТ ?!]

[ Що ж, тепер вон и відкривається. Дуже вражаюча робота по каменю . Не знаю, як у тебе слух, але я точно чую крики.]

[НАМ ПОТРІБНО ТІКАТИ!]

[Я вже почав, дурний хробак. Наступного разу може ти не будеш прокладати нам тунель до міста Голгарі?!]

[ Я НІЧОГО НЕ МОЖУ ВДІЯТИ, Я СЛІПИЙ !]