Розділ 517 — Переслідування

Ми встигаємо знову втекти, цього разу з незграбн им тілом Крихітки, що тупцює за нами. Приємно знову мати потужну присутність великого хлопця в групі. Іноді проблема просто потребує добрячого удару, і хоча Крихітка може мати свої недоліки, цього він, безперечно, має з надлишком .

З точки зору швидкості, він все ще не може встигати за мною, але він принаймні швидш ий , ніж раніше. Дивно те, що він використовує свої крила, коли отримує простір. Вони розкриваються з його спини і розтягуються набагато ширше, ніж я вважав можливим, перш ніж штовхнути вниз з величезною силою, даючи велетенській мавпі трохи підйому, що призводить до сплеску швидкості. Це досить вражаюче, коли це відбувається, що стається не часто в цих більш вузьких тунелях.

[То що сталося з Коруном?]

[Харрр?]

[Хіба він не повинен був бути з тобою ?]

Я розумів, що Корун виведе Крихітку на полювання в тунелях; не те щоб він міг просто випустити Крихітку на волю в Підземелл я без нагляду за ним.

[ Арр . Назад .]

[Він повернувся?]

[Гнн.] Кивок.

дивно...

[Він сказав чому?]

Похитування головою. Га . Можливо, він отримав повідомлення від Граніна, яке повідомляло йому, що я здійсню втечу? А може, він просто знав весь цей час? Гадаю, зараз це не має значення, оскільки нам вдалося зустрітися і втекти. Те, що було раніше, не має особливого значення. Краще зосередитися на тому, щоб випередити Голгарі та повернутися в обійми родини. Я йду, Колонія! Чекайте мене!

Я все ще відчуваю їх, як вони вливають у мене енергію через Вестибюль, даючи паливо, що штовха є мене вперед . У радіусі дії стільки мурах, що я все ще не втомився, незважаючи на те, що мені довелося стільки бігати. Джиму, тим часом, складно . Він просто не створений для далеких подорожей.

[Ти в порядку, Джиме?]

[... все добре.... здається ... скільки ще?]

[Недовго. Ще десять хвилин, я думаю!]

[О ні ...]

[ Давай, перекормлений черв’як ! Ти був надто м’який занадто довго. Час загартуватися!]

Він не потрудився відповісти, а натомість лише зосередився на тому, щоб трохи швидше звиватися, ковзаючи вперед. Повернення до перехрестя не займе багато часу, і цього разу ми відходимо від форпосту та прямуємо до все кращого сигналу від членів колонії поблизу. Наш прогрес сповільнюється, оскільки нам доводиться мати справу з монстрами, які оселилися в тунелі, але це не має особливого впливу. Маючи Крихітку разом з нами ми з легкістю вбиваємо цих істот нижчого рангу , відкидаємо їх убік і рухаємося далі, навіть не напружуючись . Єдине, що затримує нас , це те, що мені доводиться переконувати Крихітку не зупинятися щоб по їсти.

[ Пішли !]

[Гаррр?!?!] Він висловлює своє збентеження та обурення до наказу залишити їжу.

[ За нами біжать Голгарі! Знає ш , ці кам'яні люди! Ти хочеш, щоб тебе знову спіймали? Я точно ні!]

[Хрраааа...] Він пригнічено зітхає і швидко хапає шматок біомаси, щоб з’їсти його, поки він біжить.

[ Ну хоч так !]

Незважаючи на те, що ми рухаємося так швидко, як тільки можемо, я не можу не відчувати дедалі більшого страху, що нас спіймають. На мою думку, ідеальним результатом було б втекти назад до Колонії, не побачивши жодного Голгарі. Якщо вони наздоженуть нас і нам доведеться боротися , то є серйозний шанс того , що мені доведеться поранити або вбивати їх, оскільки я точно не хочу, щоб вони забрали мене назад. Якщо вони в кінцевому підсумку втратять воїнів у процесі мого вистежування, то ді це, ймовірно, запалить багаття, яке я б волів залишити не запаленим. Чим більше ресурсів вони витрачають на те, щоб вистежити мене, тим вищий шанс, що вони натраплять на колонію, а потім спробують її знищити.

Мати цілу імперію велетенських кам’яних людей, які посилають війська, щоб розгромити мою родину, було б не ідеальн им . Якби це сталося... Боже, я навіть не знаю, що потрібно було б зробити? Переселити колонію? Відбиватися? Спуститися глибше в Підземелля? Піднятися вище? Хто взагалі знає?!

Зосередься, Ентоні! Думай про теперішнє , чоловіче! Давай якомога швидше перенесемо мій великий товстий живіт у безпечне місце, і тоді мені не доведеться про це хвилюватися!

На жаль, так не виходить . Після п’яти хвилин відчайдушного бігу та боротьби вони нарешті нас наздоганяють . Першою ознакою є поколювання в моїх вусиках , яке попереджає мене про небезпеку, що насувається. Рефлекторно я відстрибую в бік і...

БУМ !

Я ледь ухиляюся від фігури, що падає згори з силою цілої будівлі.

[Продовжуйте бігти!] Я кричу Джиму та вихованцям , перш ніж повернутись і побачити, як хтось встає серед пилу і каменю.

Це воїн Голгарі , якого досить легко відрізнити за величезним мечем і привабливою кам’яною шкірою . Коли світло грає над рудою, що вкриває його тіла , вон а блищить, наче веселка. Це ще один дебіл, що обрав свою шкіру для естетичних цілей, а не для захисту? Я з’єдную розумовий міст між нами, щоб спробувати отримати якусь перевагу.

[Привіт, блискітка . Чудово виглядаєш .]

Хех . Хороший початок. Воїн не відповідає, запускаючи ще одну атаку, що повертає його величезний клинок по колу, перш ніж він врізається в мене, вибухаючи світлом меча, який відлітає від краю та розсікає камінь між нами. Попереджений своїм передчуттям, я здатний ухилитися вбік і атакувати щелепами.

КЛАЦ !

Він відступає назад; на його обличчі пану є жахлива зосередженість.

[Не треба так поспішати, блискітк а . Вони хочуть, щоб я залишився живий, чи не так? Де твої друзі? Усі знають, що ви, воїни, нічого не можете зробити без двох друзів, які дивляться та плескають в долоні .]

«АААААХХХ!» Він реве, готуючи свою наступну атаку .

Може я зачепив болючий нерв ? Його удар настільки передбачуваний , що мені навіть не потрібні мої мутації, щоб ухилитися. Вистрибуючи, я обов’язково залишаю подарунок.

БАМ! БАМ! БАМ! БАМ!

Кислотний дощ ллється на в оїна, зосереджуючись на його ногах. Кислота шипить на камінь і починає склеюватися, заважаючи йому рухатися. У той же час я запускаю пакет магії розуму, який мій підмозок приготував через міст. Це не те ж саме, що нищівні психічні атаки, які формувачі застосували проти мене, але цього достатньо, щоб змусити цього в оїна похитнутися на секунду, поки я тікаю .

[ Побачимось, дурню !]

Гвехехех. Поки я біжу, я продовжую кидати кислоту широкими бризками, які не лише влучають у в оїна, але й розбризкуються по землі, шиплячи на скелях позаду мене. Якби я залишився, я міг би перемогти того в оїна, але з Голгарі завжди варто пам’ятати, що вони працюють у командах по три особи . Якщо ти знай шов од ного , два інших точно не за горами. Вони, мабуть, розійшлися , щоб охопити більше території, але тепер, коли вони побачили мене, ця територія незабаром заповниться в оїнами та формувачами .

Перш ніж це станеться, потрібно пройти якомога більше території, пора тікати .