Розділ 539 — Удар в серце! Хто винен?!

ААААЙЙ !

Якщо хтось коли-небудь казав вам, що отримати зачароване лезо через нутрощі — це приємно , дозвольте мені першому запевнити, що це не так! Біль миттєвий і потужний. Я відкидаю своє тіло вбік у відчайдушному перекаті, намагаючись дістати меч зі своїх нутрощів. На щастя, броньований воїн має сталеву рукоятку, і меч чітко висмикується, коли я ухиляюся. Підіб р авши ноги, я стрибаю назад і бачу таємничу постать, яка знову уважно стежить за мною. Ця ситуація не крута і я її не схвалюю! Як, в біса, він так швидко дістався до мене? Це щось особливе в мечі? Чи щось в само му воїні ?! Меч , безсумнівно , виглядає чудово, покритий блискучими рунічними літерами та всіяний вбудованими ядрами внизу леза. Б'юся об заклад, що він дорогий ...

Я напружую свої від чуття і запускаю цілющу залозу, щоб спробувати впоратися з внутрішніми травмами. Мої вихованці вже почали відступати, дотримуючись мого наказу, що має неприємний побічний ефект: я залишаюся сам , тому що відстаю від них. Це був його план? Я вливаю більше мани в зону гравітації, стискаючи енергію, щоб збільшити силу тяги.

[Крініс, мені потрібно , щоб його трохи відволікли . У тебе є щось для мене?]

[Майстер?! З вами все добре?!]

[ Не буде , якщо ти не зможе ш прикрити мене! Інвідія, ти також!]

Поки я розмовляю зі своїми двома вихованцями , я вже рухаюся, припускаючи, що вони мене підтримають . Якщо я залишуся тут ще на кілька секунд, мене оточать , незалежно від того, маю я зону гравітації, чи ні. Я спостерігаю за броньованою фігурою, наче мураха-яструб, починаю чи мчати назад до підкріплен ня і геть від Голгарі. Величезні елітні воїни вже обертаються до мене, а їхній лідер спостерігає за ними, вільно тримаючи в руці лезо. На щастя, перш ніж вони за махнулися, раптова темрява розквітає навколо мене, занурюючи і без того тьмяний тунель у повну темряву . У той же час спалахує моє відчуття мани, а навколо мене з’являються сфери концентрованої енергії. Крініс та Інвідія прийшли, щоб врятувати ситуацію, затьмаривши мене як візуально, так і для відчуття мани . Час ТІКАТИ !

У той момент, коли я усвідомлюю, що я прихований , мої ноги різко починають рухатися, і я кидаюся вперед, бажаючи створити хоч трохи дистанції від цих кам’яних людей . Наскільки б добрим не був Гранін, він явно не контролює ситуацію, і я більше не буду покладатися на доброту Голгарі. Коли я набираю швидкість , мої вусики мерехтять попередженням, і я трохи вивертаю своє тіло, коли рунічний клинок летить до мене з нелюдською швидкістю.

ХРУСТ !

Дідько ! Це так боляче!

Знову, з огидним розколом, це ненависне лезо проткнуло мій чудовий діамантовий панцир і пробило дірку в моїх органах! Мені ці органи ще потрібні ! Цей хлопець рухається так швидко, що в це складно повірити ! Як він взагалі зміг мене знайти? Звук?! Це не повинно бути можлив им ! Принаймні він припустився однієї помилки, а саме атакував мене ззаду.

БАМ! БАМ! БАМ!

Їж кислоту! Знаходячись в упор біля мене, у могутнього Голгарі немає іншого вибору, окрім як отримати шиплячу рідину прямо в груди, коли я знову відриваюся.

[Інвідія! Щит!]

Регенераційна рідина з моєї цілющої залози все ще розливається по моєму тілу від першого удару, і м оє здоров’я повільно відновлюється, поки я набираю відстань. Через дві секунди між Голгарі та мною утворюється міцний бар’єр, що забезпечує мені певний рівень захисту. Добре, що він не відрубав мені ноги! З якоїсь причини він, здавалося, вважав, що його атаки будуть смертельними одним ударом, тому він не бачив потреби знерухом лювати мене. Дійсно , не схоже, що я можу захиститися від цих ударів, вони надто швидкі і сильні навіть для моїх гіперприскорених рефлексів. Хоча я ніколи не думав, що це можливо.

Я мчу тридцять метрів тунелем і знову приєднуюся до своїх вихованців. Я відчуваю, як Колонія кишить у своїх прихованих кімнатах навколо мене, даруючи мені потужне відчуття комфорту. Навіть якщо я не можу стримати їх сам, ми можемо стримати їх разом. Дідько , у мене болять кишки. Я спостерігаю, як темрява згасає, відкриваючи Голгарі, що організовують свою групу та знову починають рухатися до нас. Позаду Гранін, Торрін та Корун йдуть зі своїми людьми з похмурими виразами на обличчях .

Якби я мав здогада ти ся, я б сказав , що вони не хотіли, щоб це закінчилося кривавим кінцем, так само, як і я. Ці троє дуже допомогли мені в минулому, і я не можу точно сказати, що вони не постраждають , якщо тут почнеться тотальна битва. У той же час я знаю, що для мене та Колонії все буде не надто добре , якщо вони вирішать боротися по-справжньому. Ця фігура, закута в сталь, є ключ овою . Він тут явно лідер. Схоже , що моя кислота мало на нього вплинула, його броня здається настільки ж відполірованою, як і раніше. Не схоже, що кислота навіть змогла належним чином прилипнути і просто злущилася. Будь ласка, не кажіть мені, що це якийсь зачарований обладунок!?

Бійка все ще можлива, але я спробую спочатку інший спосіб.

« Сім’я, виходьте ! Час про демонструвати силу!»

Я кличу мурах , схованих навколо нас, і вони негайно починають показувати себе . Ф ормувачі ядер виступають першими, а їхні тіньові вихованці вислизають з укриття та зливаються з темрявою навколо них. Потім йдуть солдати, розвідники, маги, цілителі та генерали. Сотні мурах виповзають зі стін і підлоги, поки не покривають усі поверхні, утворюючи живу стіну панцирів і щелеп, що протистоїть лише п’ятнадцяти Голгарі. Гвехехех. Ніхто не може краще показати силу в чисельності, ніж мурахи !

Дехто може очікувати, що мені буде соромно за таку чисельну перевагу. Такі люди ідіоти ! Абсолютно всі! Крім того, вони погано пахнуть! Мурахам потріб на кількість , щоб вигра ва ти, такі кількості цілком природні. Слава колонії !

Я повинен віддати Голгарі належне , вони залишаються з кам'яними (хе) обличчями, коли стикаються з цією страхітливою картиною . Коли ми не показуємо жодних ознак просування, вони сповільнюються, зупиняються і стають перед нами зі зброєю в руках. Між двома сторонами виникає протистояння. Дві сили розділені лише дюжиною метрів, і потенціал вибухового насильства витає в повітрі. Навколо нас тисне холодна та гнітюча темрява другого шару , і жодна фігура не хоче зрушити з місця, щоб раптом не розпалити конфлікт.

Саме в цю напружену атмосферу мені потрібно буде вставити свою харизму .

З повільною обережністю я сплітаю розумовий міст і простягаю його до броньованого Голгарі. Я не хочу нікого налякати, тому тримаю міцний контроль над мостом і роблю легкий контакт . Заклинання м’яко лягає на нього, і я обережно відкриваю з’єднання . Дідько , я міг би розрізати це повітря вусиком , воно настільки напружене . Тут потрібно бути дуже обережним.

[ Як справи, кам’яний ?] Потрібно почати з чогось простого .