Розділ 547 — Серце Легіону Частина 3

Навіть зараз, через місяць після прибуття у велику фортецю Легіону, Міррін все ще не могла повірити своїм очам в тому, що по бачила. Разом з Доннеланом вона пішла за своїм командиром, коли вони вийшли з віддаленого бараку, де розмістили її та її товаришів-біженців з Лірії. Коли командир штовхнув двері та увійшов, яскраве світло спалахнуло в її очах і вона підняла руку, щоб трохи полегшити свій зір . Після кількох днів поспіль в бараці , зовні було надто світло , щоб вона могла це витримати .

Це було майже наче вийти на поверхню. Над головою був справді величезний простір, набагато більший, ніж навіть Райлі . Численні потужні кристали наповнювали стелю, заливаючи світлом величезний простір. Весь простір було організовано як неприступн у фортец ю , стіни та вежі стояли концентричними кільцями, що радіально розходяться назовні від центру, кожна будівля була спроектована так, щоб бути максимально обороноздатною, а також сприяти загальному плануванню. Вдалині вона бачила центральну вежу, що горою піднімалася з-під землі. Повністю викувана з червоного заліза, неможлива вежа домінувала над усім простором, забарвлюючи горизонт у криваво-червоний колір разом з її вісьмома «сестрами» . Вежі-сестри утворили велике кільце навколо центральної колони, здіймаючись на величезну висоту та стоячи на сторожі фортеці залізними списами незламної волі.

Якими б вражаючими не були зовнішні вежі, сотні метрів заввишки та ідеально прямі, вони були нічим для легіонерів з Лірії , вони тьмяніли на задньому плані порівняно з центральним фортом. Він з легкістю домінував над усім величезним простором. Задумливий титан іржаво-червоного металу, що піднімався з підлоги простору до стелі висотою понад два кілометри. Побудована шарами, вежа ставала все тоншою, коли піднімалася, а кожна нова секція була захищена власною стіною та обороною. Навіть з такої відстані вони могли розрізнити величезні облогові машини, що всі юва ли стіни. Ця величезна структура була самим серцем Глибинного Л егіону, де найвищі його члени приймали рішення, які мали виконувати їхні легіонери по всій Пангері.

Б уло складно не почати уяв ляти , які таємниці містилися в ній , які знання були там приховані з моменту заснування Легіону. Якби десь існували заборонені технології та методи, то це було б там, в Червоній Г орі.

« Я ніколи не була в Горі » — пробурмотіла Міррін Доннелану, — « а ти? »

Його очі були прикуті до загрозливої фортеці.

«Звичайно ні, — прохрипів він у відповідь, — ти думаєш, що вони пускають туди будь-кого?»

Вона помітила, що її друг був надзвичайно блідим і пітнів, поки вони йшли.

«Ти виглядаєш так, наче по бачив привида. Що з тобою? Червона Г ора настільки тебе лякає?»

Її вона точно лякала . Це жахлива гора з металу! Хто колись чув про щось настільки божевільне?!

« Ти розумієш, куди ми збираємося піти і кого зустріти , правильно ? » — прошипів Доннелан.

Міррін розширила очі.

«Дружин у командира? Я ніколи не зустріча ла ся з нею, вона покинула Лірію раніше, ніж я ма ла нагоду її зустріти . Ти коли-небудь її бачи в ?»

« Я не про це , — сказав він, — «Її титул. Консул. Ми йдемо до Консула!»

Міррін дозволила собі на мить обдумати це .

«Солодка сталь дому!» Вона раптом голосно вигукнула .

Чоботи командира з гуркотом зупинилися на дорозі, і він повернувся до них з кривим виразом обличчя.

«Я чую кожне слово, яке ви кажете ».

Міррін і Доннелан почервоніли від збентеження, але командир лише відмахнувся.

« Йдіть поряд зі мною, і ми поговоримо по дорозі . Ми ж не хочемо, щоб ви сороми ли ся перед Мінервою, правильно ?»

« Звичайно ні, командире! » Міррін різко віддала честь .

« Ми б і не мріяли про це, сер! » Доннелан ідеально повторив її рух.

Тітус витріщився на них.

« Р озслабтеся трохи, — сказав він їм, — ви змушуєте навіть мене нервувати, а я одружений на цій жінці».

Він розвернувся та продовжив рухатися , коли вони вдвох наздогнали його.

«Слухай те , звичайно, Мінерва може бути одним з найвищих членів Легіону на Пангері , а ле вона не настільки жахлива, як люди думають».

« Не знаю, командире ,» — насторожено сказав Доннелан, — Аурілія виглядала більш ніж трохи наляканою » .

« Що ж , звичайно, — визнав він, — але це поодинокий випадок, ось побачиш».

Двоє молодих легіонерів не дуже заспокоїлися, але в них не було іншого вибору, окрім як піти за своїм ватажком, який йшов далі до гори, що постійно зростала вдалині. Вулиці фортеці були побудовані за строгим стандартом інженерів Легіону. Прямі, пласкі та широкі кам’яні стежки дозволяли невеликий потік транспорту, і цього було вдосталь. Легіонери в обладунках перевоз или товари до складів або доставл яли припаси до незліченних казарм по всьому простору або переміщу вали ся до воріт телепортації для своїх завдань . З такою кількістю солдатів і адміністративного персоналу в одному місці фортеця містила стільки ж цивільних, як і будь-яке інше місто, але ніщо тут не могло відволікти від військової мети фортеці.

Альбертон, майстер знань , безперервно розповідав про це місце, коли вони прибули використовуючи телепортаційні ворота, наповнюючи голову кожного легіонера, який ніколи тут не був, історією центра влади Глибинного Легіону.

Це місце ніколи не було завойовано, навіть під час Катаклізму, як вона дізналася. Цей простір був знайдений і завойований першим Легіоном у перші роки Розриву, і в міру того, як конфлікт тривав, вони добуд ову вали його до теперішнього стану та використовували як плацдарм і центральний організаційний пункт для всіх військов их зусил ь . Його місцезнаходження було суворо збереженою таємницею, Міррін навіть не знала, у яких шарах вони були, хоча через надзвичайно щільну ману в повітрі вона боялася, що може здогадатися.

« Ви вже були в кузнях? Біля підніжжя списів » , — Тітус махнув рукою в бік великих веж, що пронизували небо, — там виготовляють найкращу зброю, яку може запропонувати Глибинний Легіон, у тому числі мою сокиру».

Міррін відчула, як її серце забилося хвилювання м від цієї новини. Вона давно милувалася сокирою командира , зброєю неймовірної сили. Вона хотіла б побачити, де вона була зроблен а , але її ентузіазм швидко згас нув . Чим ближче вони підходили до височезної гори, тим більше її розміри нависали над ними і тим більше їхні серця здригалися. Її р озмір, розмах і сила були приголомшливими. Лише командир ніяк не реагував , його крок ставав легшим і ширшим , чим ближче вони до неї наближалися.