Розділ 593 — Зустріч знову

На щастя, цей незручний момент вирішується найкращим чином, коли обидва гуманоїди падають на землю, втративши свідомість. Родичі навколо мене реагують загальним замішанням, перш ніж знизати своїми колективними вусиками і схопити двох в’язнів, щоб від н е с ти їх назад до К олонії для допиту. Я втручаюся, щоб переконатися, що ми забираємо їхні запаси назад із собою, чим займаються кілька солдатів і розвідників. Я вважаю , що ці двоє захочуть трохи одягу, коли прокинуться.

Загін з тридцяти осіб повертається до гнізда, а решта з нас продовжує робити зачистку. Монстри у цих тунелях щільно скупчені, і навіть з нашими мурахами- магами , які об’єдналися, щоб знищувати небезпечні корали, павутину, водорості та інші смертельні речі, які заповнюють простір тут, у другому шарі, це потребує часу.

Мені знадобилося багато часу, але я нарешті почав розуміти це місце. Тут з авжди дуже холодно, що не ідеально для нас, мурах. Є багато видів мурах, які взимку впадають в сплячку, ми зовсім не любителі низьких температур. Магія вогню дає деяке полегшення, мурахи збиваються навколо полум’я, яке постійно горить навколо магів, коли їм потрібно трохи тепла. Крім холоду, темрява – друга проблема. Вона гнітюч а , і кожна мураха, яка спускалася сюди, була попереджена тренувати своє чуття мани, незалежно від того, наскільки поганим и бу ли їхні розумов і показники . Покладатися на наш абсолютно жахливий природний зір було б рецептом для цілковитої катастрофи!

Я знаю, що деякі члени Колонії експериментували з різними мутаціями зору. Замість того, щоб робити те, що робив я , і просто мутувати до як ості грубою силою, щоб спробувати повернути щось схоже на людський рівень фокусування зі складного ока, вони перейшли на інфрачервоне випромінювання, або гіперчутливе виявлення руху, або вібраційний зір.

Майже всі з них звучать крутіше, ніж те, що обрав я . Нездатність бачити була справжнім стресом для мене після того, як я з’явився в Підземеллі! Мені потрібен був цей комфорт!

Провівши ще півдня спускаючись глибше в Підземелл я , спустошуючи тунелі та розширюючи нашу карту, я вирішив відступити та від тягнути Жваву назад до гнізда. Ми отримали значну вигоду з точки зору досвіду та біомаси, мені навіть вдалося змусити секретний загін підвищити рівні , що є прихованим бонусом, але ми не змогли виявити жодних ознак майбутнього вторгнення, окрім єдиної зустрічі , і я не хочу заходити набагато далі від решти родини на випадок, якщо вторгнення прокрадеться повз нас.

Отже, ми повертаємось назад . Нам потріб но трохи часу , щоб повернутися власними кроками, ми пройшли довгий шлях, але після майже дня підйому ми повертаємося додому до гнізда.

« Що це т и носиш?» Я кажу до Ліро й .

«Панцир».

«Але чому?»

«Щоб він залишав мене жив ою ».

«Я розумію... п росто... Я маю на увазі, це спрацювало?»

«Надзвичайно добре».

Вона звучить жалюгідно, визнаючи це.

«І тепер у нас є група, яка їх носить ?»

« Зараз нас п’ятеро » .

Це буквально тонни кованого металу, щоб зробити стільки броні...

« Отже це загін « Ліро й» ? Твоя команда? Як ви називаєтесь ?»

«Я не хоті ла , щоб у нас було ім’я», — підстраховується Лірой.

« Але ж все одно хтось щось придумав , правильно ? Я натискаю на неї: « Очевидно , що команда, в яку вкладено стільки ресурсів, повинна мати ім’я. Рада любить називати речі».

Останнім часом вони, здається, одержимі цим.

« Мож ливо , хтось таке і зробив ... » — бурмоче Лірой.

« Давай вже, Лірой, — вимагаю я, — це не може бути настільки погано».

«... Безсмертні».

« Йой . Це жорстоко, Лірой», — я намагаюся втішити її . Я знаю, що ідея мати імунітет до смерті була б для неї жахливою .

«Ви справді маєте це на увазі, Найс тарший? » вона оживляється.

«Ні. Я сподіваюся, що ти проживеш тисячу років, перш ніж нарешті помреш під час обвалу тунелю чи чогось подібн ого . Припини бути дурнем ». Я роблю їй зауваження. «Ти вже не дитинча, тобі потрібно жити і працювати».

«Мабуть , так», — каже вона, але я бачу, що вона не має ентузіазму .

«Поглянь на світлу сторону, — послаблююсь я, — тепер, коли у тебе є ця броня та група, з якою можна працювати, зростає ймовірність того , що генерали будуть використовувати тебе на передовій у майбутніх битвах. Ти опинишся прямо в гущі небезпек и , де бої найгарячіші! Звучить не так погано, правильно ?»

«Мабуть, ні...» Я бачу, як шестерінки обертаються в її голові. Не може такого бути , що генерали надішлють її без будь-якого плану повернення її назад , але я можу дозволити їй трохи помріяти. Дідько, я надто м'який! »

« До речі, Найс тарший, ви мали незабаром відвідати Ковалянта , вона дуже радіє цьому.

У феромонах Ліро й є натяк на погане самопочуття, коли вона згадує це ім’я, але я не впізнаю його.

«Хто це?» Я запитую.

«Ковалянт, це майстер, що придума ла цю ідею», — вона стукає об свій шолом одним вусиком , щоб підкреслити.

«Т и хоче ш сказати, що це не Тунгстант і не Кобальт придумали це? » Я щиро шокований.

«Ні, вони ненавиділи цю ідею. Ц я божевільн а бу ла одержим а нею, і тепер я застряг в цій броні ».

З ахоплююче!

«Я обов’язково завітаю до неї!» Я кажу Ліро й , коли вона повертається, щоб піти. Вона махає мені втомлен им вусиком , і я продовжую свій шлях углиб гнізда.

Воно абсолютно вирує від активності. Тут ще більш зайнято , ніж раніше, численні шари феромонних слідів покривали все новими ароматами. Тут були б удівельні бригади для гнізд номер два та три, шляхи транспортування та зберігання ресурсів, навіть чайна кімната !

Почекай . Чайна кімната?! Я повинен це побачити. Подумавши про це , я повертаю зі своєї дороги в бік зали ради і біжу, рухаючись стежкою навколо багатьох поворотів, доки не підходжу до району на околиці гнізда. Тут тунелі тонші і вузькі ші , я ледь в них вмістився , мої ноги тепер притиснуті аж до боків стін . Кімнати теж менші, і в них чомусь стоять двері. Коли ми почали використовувати двері?

Коли я добігаю до кінця стежки і просуваю голову в цю так звану «чайну кімнату », я точно розумію, для чого ця зона. Усередині я бачу Енід, Бейна, Торрін та Коруна, зайнятих розмовою, що сидять на зручних дерев’яних меблях, усипаних подушками, за вишуканим столом. Вся кімната прикрашена всіма прикрасами чудового людського дому, шафами, вишуканим фарфором і кружками , з любов’ю виготовленим и у формі голови мурахи.

Після моменту створення конструкції розумової мани я втручаюся в те, що явно було затишною розмовою.

[Ви всі виглядаєте дуже комфортно. Ви тут чимось займаєтесь, чи байдикуєте ?]

Мене вже по бачили, складно не помітити настільки блискучу голову, що висувається крізь відчинені двері, не кажучи вже про мій розмір.

[Насправді ми тяжко працюємо ,] відповіла Енід , трохи злісно. [Деякі з нас цілий день вели переговори від імені вашої К олонії проти впертих, жадібних, дурних торговців і надмірно привілейованих ідіотів .]

Я здивовано смикаю щелепами. Бути настільки грубою ц е не схоже на Енід!

[А х , дякую , Енід. Як все пройшло? Гадаю, що Колонія залучила вас, щоб ви розмовляли за них . Це була не моя ідея, ви не можете мене звинувачувати.]

Старий мер зітхає та піднімає руку, щоб помасажувати собі лоб, а Торрін і Корун п’ють чай, радше спостерігаючи, ніж допомагаючи.

[Я перепрошую, Ентоні. Переговори були надзвичайно повільними, і що ще гірше , я мушу пояснювати деталі в нестерпних подробицях мурахам відразу після того, як закінчу торгуватися з клятими делегатами.]

Я можу уявити, що моїм родичам дуже цікаво дізнатися про такі речі. Переговори між ворогуючими державами — це не те, з чим Колонія мала справу в минулому. Якщо подумати, жодній мура с і не довелося б мати справу з подібними проблемами в історії Пангери.

[Якщо все йде складно , можливо ми можемо щось зробити, щоб пришвидшити діалог?]

Вона замислюється на мить, перш ніж на її обличчі повільно з’являється невелика усмішка.

[Якщо у вас буде час, я впевнен а , що ми зможемо щось придумати...]