Розділ 598 — Обхід

Я знайшов Джима та Сару в місці, де я зовсім не очікував їх побачити , за відвідуванням в’язнів Г олгарі, що стало для мене несподіваною зручністю. Поки я заходжу з моїми вихованцями , двоє моїх товаришів, колишні ув’язнен і , здається, готуються виходити .

[Привіт! Як у вас справи?]

Я не думаю, що коли-небудь звикну бачити гуманну реакцію велетенських монстрів. Джим — велетенський хробак, у нього практично немає обличчя, більшу частину часу навіть не можна побачити його рота , але я все одно можу впізнати незграбний рух, який він робить, коли реагує на мій голос.

У Сари тим часом набагато більш стандартне обличчя. Очі, ніс, велика жахлива ведмежа паща, наповнена смертельними іклами вбивства. Все стандартно . Її величезні очі повільно блимають, коли вона на мить дивиться вниз на мене.

[Ентоні? Я-я не очікува ла побачити тебе тут...]

[Так, я деякий час ігнорував їх . Дозвол ив їм по тушкуватися у власному соку, як говорить досить огидна приказка. Мабуть не дивно , що ви тут, враховуючи те , як довго ви були... гостем культу. Чи вдалося вам щось від них отримати?]

[Боюсь, що ні,] сумно каже вона, [вони не хочуть мені відкриватися. Я не можу отримати від них жодної відповіді про те, що вони планували зі мною робити і чому. Напевно, я просто хоті ла знати, що змусило їх налаштуватися на мене.]

[Власний інтерес,] я знизую вусиками , [хіба це не завжди те саме ? Ось чому вам краще бути з К олонією. Якщо ви запитаєте когось з цих мурах, чи корисливі вони, вони, ймовірно, дадуть вам ляпаса.]

[А ти, Ентоні?] Джим раптово перериває його дещо різким тоном, [чи можеш ти зробити те саме? Ти не мураха, як вони, зрештою, колись ти був людиною.]

Я трохи збентежений цими словами, але я на мить задумався і зробив усе можливе, щоб відповісти.

[Я не вважаю себе корисливим чи егоїстичним. У минулому житті я не мав багато бажань чи потреб. Що ж, трохи безпеки бул о б непогано. У фізичному чи емоційному плані , одне з них, я в цьому питанні не вибагливий. Насправді було б непогано мати трохи тепла взимку, останні кілька років були складними . Можливо, трохи менше побоїв? Я завжди думав про це, знаєте? Вони знали, що в мене немає грошей, навіщо далі мене бити? Я намагався запитати одного раз у , але -]

[Боже, мені не потрібна твоя історія життя. Я просто хочу знати, що ти не зрадиш нас, як це з робили вони,] великий хробак штовхає своїм кільчастим хвостом у бік імпровізованої «камери», у якій тримають Г олгарі.

Чухаю голову вусиком .

[Як ти помер, Джиме?]

Він завмирає на довгу секунду.

[Я б не хотів говорити про це], — бурмоче він.

[ Справедливо . Я не повинен був запитувати. Особисто я помер від голоду, тому що віддав усі свої останні залишки їжі колонії мурах , яку виростив у своїй кімнаті. Їх було так багато, що я вважав, що їм ця їжа знадобиться більше, ніж мені, розуміє ш ?]

[Дякую, Ентоні,] тихо каже Сара, [Я вважаю , що ти відповів на його запитання.]

[Все добре,] я бадьоро махаю їм двом вусиком , [усі люди з Землі, які опинилися в цьому місці, трохи дивні. Нам потрібно піклуватися один про одного.]

[ Правильно ] величезна ведмедиця зривається на ноги і починає йти коридором, а її величезна маса займає більшу частину доступного простору.

[ Давай, Джим ,] вона кличе , [ пошли на полювання.]

[Знову?!] хробак жахається. [Ми щойно повернулися!]

[Я відчуваю мотивацію. Давай.]

[Добре-добре.]

Якщо хробак взагалі може ковзати з обуренням, то це саме те, що я бачу, коли Джим і його численні сегменти зникають за поворотом . Ці двоє були на полюванні? Чудово ! Я сподіваюся, що Сарі вдалося тримати себе під контролем. Мати божевільного лютого ведмедя, сильнішого за мене, що лютує в тунелях , було б, м’яко кажучи, доволі проблематично . У неї є Джим, який допомагає тримати її в нормі , цього має бути достатньо.

Викинувши з пам’яті двох друзів, я повертаю за інший кут , щоб знайти тих , кого я прийшов сюди побачити. Коли я дивлюся на «камеру», в якій колонія тримала цих двох, я мало не спотикаюся. Зрозуміло, що мурахи не мають жодного справжнього розуміння поняття ув’язнених. Ці кімнати влаштовані так само, як і вітальня Енід! К ляті Г олгарі просто попивають чай і відпочивають в ідилічній, добре мебльованій вітальні! Це не гра!

Якби не команда з восьми магів, розташованих навколо цього місця, що постійно спостерігали за ними, наче яструби, ніхто ніколи б не дізна в ся, що вони полонені.

« Я просто трохи з ними поговорю », — я повідомляю охоронцям.

« Добре , Найс тарший. Ці двоє нічого не роблять. Можливо, розмова з вами щось сколихне».

Я сподіваюся, що ні . Я не очікую, що вони дадуть нам якусь значущу інформацію, але принаймні можливо ми зможемо використ а ти їх як розмінну монету. Це малоймовірно, враховуючи те , наскільки їхні лідери були готові викидати життя своїх підопічних , але на цьому етапі я не хочу нічого виключати.

Я простягаю розумов ий м і ст та відчуваю, як він швидко з’єднується .

[Мені було цікаво, коли ти прийдеш злорадитися ,] Іре т т Пл а мін глузує наді мною.

Як взагалі можна злорадитися по суто розумов ій форм і спілкування? Її обличчя не поворухнулося, але в її думках є певний глузливий тон.

[Злорадити ся з чого? ] питаю я зацікавлено .

[ З того, що помінявся з нами місцями ? Взявши нас у полон і поставивши нас під свій контроль , у той час як колись ти був під нашим?] вона, здається, майже приголомшена, що я її запитую .

[О, це. Чесно кажучи, я трохи забув, що ви взагалі бути тут . Тут з араз багато чого відбувається.]

[ЩО?!] Пламін вибухає перед тим, як її колега з тріади всаджує її та повертається, щоб поговорити зі мною.

[ Не починай , Ентоні,] каже вона, зовні спокійна, але з киплячою злістю всередині, [ти справді очікуєш, що ми повіримо, що ти забув, що ми тут?]

Аа х ... Схоже , що вони роздратовані. Напевно варто зіграти впевнено .

[Звичайно, ні. Я... думав ! Так, справді! Думав про... невимовну муку, яку я збираюся заподіяти вам, мої колишні мучителі! Ах ! Які страждання... е-е... чекають на вас! Якщо ви не скажете мені те, що я хочу знати!]

[Ти дійсно забув про нас, га ?]

[ Т ак, вибачте.]

Мені не дуже вдається грати лиходія.

[Я не вважаю , що це цілком моя провина,] кажу я в їхні засмучені обличчя, [ з усією цією загрозою вторгнення, що висить над нашими головами. Голгарі, які переслідували нас, були незадоволені, дуже не задоволені.]

[Чи сказали вони щось про нас?] Бірітіт Крислас пожвавилась .

[Ні слова. З того, що я зрозумів, вони не дуже піклуються про формувачів . Ні, вони в основному були стурбовані тим, щоб нас знищити.]

[Як ти і заслуговуєш,] Іре т т пихкає до мене, [такої невдачі, як ти, не повинно існувати.]

[Це дуже образливо від того, хто запроторив мене та змусив битися в турнірі смерті проти моєї волі. Ти справді не думаєш, що заслуговуєш хоча б на трохи того нещастя, яке ти завдала ? І що, на твою думку, станеться, якщо Г олгарі таки зроблять те, що хочуть ? Я дуже сумніваюся, що вони подумають , що К олонія розумних монстрів-мурах забезпечила вам комфортне життя та постачала чай протягом усього вашого полону?]

Я бачу, що Іретт просто надто розлючена, щоб слухати те, що я маю сказати, але в очах Бірітіт з’являється вогник розуміння, і я продовжую говорити з ними обома, але переважно з нею.

[ Ваш є диний шанс повернутися в імперію каменю, чи як там ви себе називаєте, — це співпрацювати зі мною. Зараз в К олонії є члени культу, я ще не повністю розірвав всі зв’язки. Божевільні воїни на шляху сюди ніколи не довезуть вас додому. Питання, яке ви повинні задати собі , це наскільки сильно ви хочете бачити мою смерть ? Яку ціну ви готові заплатити?]

З цією думкою я залишаю їх ще трохи тушкуватися. Я зайду знову, коли повернуся з розвідки . Хто знає? Вони можуть мати щось корисне , чим захочуть поділитися.