Розділ 609 — Знімаю капелюха перед вами

Фігура в червоній броні, що наближалася, явно не очікувала, що на неї налетить раніше прихований загін мурах. Навіть я був трохи шокований, побачивши їх, якщо чесно, і я навіть знав, що вони були там весь час. Я трохи глибше розглянув методи, які використовує Протектант та її загін, щоб приховати себе, що було для них дуже некомфортно . Я переконався, що рада не просила їх ігнорувати мої вказівки, а навчила їх думати, що захистити мене від мене самого — буквально половина їхньої роботи.

Що неприємно . Це, напевно, справедливо, але все одно неприємно .

Тому навіть коли я прошу їх робити чи не робити певних речей, вони дивляться на мене скоса, і я майже чую їхній внутрішній діалог, і як вони думають , що мене зараз уб’ють. Проте їхні органи скритності — неймовірна робота, одні з найкращих від Гендальфа. Це надзвичайно потужне застосування магії розуму. Так е , що проникає пасивно, прослизаючи крізь будь-який захист, який я бачив, і змушуючи одержувача ігнорувати свою присутність. Навіть для мене, хоча мій Вестибюль явно отримує енергію від двадцяти супершпигунів, це не дозвол яє мені помітити їх існування, тому що мій розум не хоче визнавати, що вони справжні.

Звичайно, є обмеження. Якщо вони підходять занадто близько, або якщо вони занадто сильно вторгаються в почуття іншої істоти, тоді іллюзія розпадається. З достатньо високим показником в олі ефекту також можна дещо протистояти. Інша ціна полягала в тому, що купівля органу висмокт увала фактично всю еволюційну енергію, яку вони мали, коли вони перейшли з третього рангу на четвертий, залишивши їх з порівняно низькою статистикою.

Незважаючи на це, працюючи разом у команді з десяти осіб, вони вистрибують з приховування, щоб схопити цю нетерплячу фігуру, що бігла занадто далеко попереду своєї групи і, таким чином, зробила себе вразливою. Зі свого місця на полі бою я спостерігаю, як Протектант та її група зливаються з моїм сприйняттям, уже стрибаючи вперед, щоб вразити на диво знайому фігуру.

Двозбройний берсерк? Я знаю одного такого , але чому Моррелія тут і намагається вбити нас? І до того ж всі берсерки напевно використовують зброю в обох руках , вони не здаються надто обережним типом людей . Я маю на увазі, вони б не були берсерками, якби вони були такими , правильно ?

Цей внутрішній монолог продовжується, поки фігуру опускають на землю, її зап’ястки схоплені двома окремими мурахами, поки інші кишать на броні, кусаючи та гризучи, намагаючись пробити товсту пластину.

« Протектант !» Я кричу, «зніміть шолом!»

Мої феромони заповнюють печеру та миттєво досягають групи. Вони реагують інстинктивно, стрибаючи, щоб слідувати моїм вказівкам, використовуючи щелеп и , щоб зняти шолом, намагаючись його зірвати. Солдати переді мною погано реагують на те, що на одного з них стрибають. З обох боків щитоносців формується пара, яка активує новий тип навичок. Їхні р ухи настільки синхронні, що майже схожі на роботів . Вони четверо опускають свої леза з сяючою дугою, а їхня зброя летить так швидко, що я не бачу, як вони рухаються. Що ще більше приголомшує, так це те, що світло леза зливається, утворюючи єдиний промінь, що прямує до мене, густіший і загрозливіший, ніж раніше.

Два з цих променів летять до мене, по одному з кожного боку, і у мене мало часу, щоб відреагувати. На щастя, Інвідія поруч зі мною, а його щити з’являються на місц і за мить до того, як ці смертоносні дуги світла потрапляють в ціль . Проте цього разу вони не витримують, концентроване світло меча проривається крізь щити та врізається в мій панцир, впиваючись у діамантове покриття , змушуючи мене відпустити хватку за щити.

Це боляче! Не бажаючи ризикувати, я наповнюю сво є тіло регенераційною рідиною саме тоді, коли мої вусики фіксують те, що говорить мені Протектант .

« Ми зробили це , Найс тарший! Шолом!»

Чудово ! Перебуваючи в готовності весь цей час, міст розуму, який я сформував, з’єднався до цьо го тепер незахищено го розум у . Я штовхаю своєю розумовою маною, заповнюючи розум цілі своєю власною свідомістю. Хто ти?! Якого біса ти тут робиш?

Зачекай... Цей розум здається знайомим.

[БІЖИ!] Моррелія кричить до мене.

Я замикаю з’єднання.

[Ми тікаємо звідси! Назад, вже, вже, вже !]

«Протектант, сховай всю свою групу і геть звідси! Відійд іть від мене!»

На щастя, ніхто не вирішує скористатися ц им моментом , щоб розпитати мене. Крихітка розмахує своїми масивними руками, щоб створити простір, і стрибає за мною, тягнучи за собою Інвідію в одному м’ясист ому кулак у . Крініс повертається назад до мого панцира, але в той же час плете свою тіньову магію, щоб висмоктати трохи світла, що залишилося в тунелі . Десять мура х -нянь, які показали себе, тікають та мчать уздовж стін, гонячись за мною, зникаючи з поля зору.

[ Крихітка , проби ва й дах! Інвідія, допоможи йому!]

Крихітка розгортає крила та стрибає вгору, вдаряючись об камінь над головою одним колосальним кулаком саме тоді, коли навколо нього детонують нові вибухи.

[Крініс, витягни нас!]

[Так, майст ре !]

Над головою про носиться зловісний гул, коли Крініс простягає кінцівки, щоб схопити кожного з нас, а потім береться за тунель перед нами. Вона кидає нас , наче з пращі , вперед, коли лунає зловісний тріск, і камінь розбивається, руйнується позаду нас і засипає тунель тонною уламків.

Те, що лише кілька секунд тому було шаленою боротьбою, тепер н іщ о інше, як темрява та тиск. Це справді боляче. Що ж, я не проти бути оточеним брудом і камінням, проте це трохи більше клаустрофобії, ніж те, до чого я звик нув .

[Друзі, з вами все добре ?]

[ Зі мною все добре , м айст ре .]

[Ти настільки м’як а , що ти, мабуть, не втрати ла жодно го бала здоров’я .]

[Це грубо .]

[Вибач. А ти, Крихітка? Інвідія?]

[Він важко поранений.]

[Спробуй зцілити його, я прокопаю шлях до вас.]

Я в томлено збираю конструкцію земної мани та починаю плести кілька заклинань, щоб спробувати створити трохи місця для моїх щелеп , щоб почати рухатися та пом’якшити твердий камінь перед моїм обличчям. Це займає трохи часу , але поступово я створюю простір, розжовуючи камінь, штовхаючи його за собою ногами та стискаючи його там. Коли я нарешті добираюся до місця, де похований Крихітка, я бачу, що велика мавпа впала поверх Інвідії, закриваючи очне яблуко своїм тілом від каменю, що врізався в його спину.

Нам двом вдається вилікувати його, і я вибираюся вперед , щоб продовжити викопувати нас. Весь час я не можу не думати про те , що саме там сталося. Надпотужні броньовані солдати? З ними Моррелія? Що відбувається? А якщо цих солдатів дві групи, то їх може бути більше? А як щодо гнізда ? Голгарі прийшли?

Я стурбований. Похований у камінні , поки ми повільно прожовуємо вихід, я хвилююся.