Розділ 610 — Вогонь і сталь

Коли він завернув за ріг і побачив, як рій комах опускає його доньку на землю, Т і тус відчув, як мана в його крові спалахнула від люті. Коли вони втекли, і чудовисько-мавпа завалило тунель, поховавши його легіонерів, поховавши Моррелію в тоннах каменю, не вогонь, а лід наповнив його жили.

Рев люті, що вирвався з командира, був переможений лише ревом самої планети, коли тунель обвалився. Не зупиняючись, Тітус в пустив сокиру на підлогу та кинувся вперед, врізаючись у камінь голими руками. Сокира, розігріта та готова до крові бою, почала остигати і розчарування заповнило її полум’яну душу. Наступного разу , вона по обіцял а собі .

Інші члени особистої гвардії командира разом з легіонерами, що йшли позаду, кинулися на допомогу. Т і т ус нічого з цього не бачив, нічого з цього не чув. Все, що він бачив, це його донька, що зникала під уламками. Його м’язи верещали, а метал його легіонерської броні стогнав, коли він простягав свої броньовані руки, щоб відкидати цілі груди каміння за раз. Він працював з настільки зосередженою люттю, що інші були змушені відступити, щоб їх не розчавило літаюче каміння.

Тітус працював, наче одержимий, анітрохи не втомлюючись. Коли він виявив червону броньовану ногу, він подвоїв свої зусилля, рухаючись ще швидше, коли на допомогу прибули фахівці з земної магії. Моррелія була без свідомості, її шолом наполовину накинутий на голову, достатньо захищаючи її. Незважаючи на це, кров текла з її носа, поки Тітус витягав її з-під уламків до рук медиків, які вже чекали.

Більше він нічого не міг зробити для неї, тому Тітус повернувся назад, щоб забрати решту свого Легіону.

«Обвал тунелю неприємна штука» , — пробурмотів Альбертон.

Тітус не відповів. Двоє чоловіків сиділи біля нашвидкуруч зведеного медичного пункту, чекаючи повідомлення про те, що Моррелія прокинулася. Щоб повністю розчистити тунель, знадобилося кілька годин. Жодних ознак втрат ворога не виявлено, навіть крові . Були докази того, що вони звільнилися, разом з залишками земної мани, цілющої мани та іншого, невідомого джерела мани. Це останнє викликало багато бурмотіння серед магів.

« Я впевнений, що з нею все гаразд, Тітус » , — намагався втішити свого друга Албертон.

Тітус не слухав.

« Ти коли-небудь чита в про монстра типу мурахи, який вирощує домашніх тварин?» — спитав Тіт ус , насупивши лоб і дивлячись убік.

Майстер знань подивився на свого старого друга так, наче той приймав стимулянти .

«Ні? Мені навіть не потрібно дивитися на запис и , щоб знати це. Жодна відома модель поведінки мурах не включає виховання домашніх тварин. Вони п росто не так працюють».

Очі Тітуса зблиснули, коли він повернувся назад у ту ж мить, рухаючись тунелем з сокирою в руках. На Моррелію напали інші істоти , але біля них були ще : мавпа, тінь і велика мураха.

«Я впевнений у тому, що бачив, — сказав Тітус, — велика мураха, ймовірно, п’ятого рангу , з двома, можливо, більше тваринами, кожна четвертого чи п’ятого рангу ».

Альбертон на якусь мить зупинився , завмерши від шоку.

«П'ятий ранг ? Тип мурахи?» — пробурмотів він, — але це... абсурд! Як одна мураха може накопичити стільки ресурсів , щоб еволюціонувати стільки разів і так швидко?

« Не забувай про вихованців» , — сказав Т і тус низьким і напруженим голосом.

«Так, так. Вихованці також. Це приголомшлива кількість ядер... Це просто не має сенсу. Необхідна біомаса дозволила б утримувати сотні окремих мурах ... Дай мені подумати. Чи були зареєстровані будь-які відомі види витрати ресурсів, не пов'язаних з комахами...»

Старий та с ухий легіонер продовжував думати вголос напівзакінчен ими речення ми , посилаючись на десятки книжок про характеристики чудовиськ типу мурах, які він вивчав протягом останнього місяця. Для Т і т ус а це не мало багато значення, він отримав те, що хотів.

Вони вперше зіткнулися з цим зараженням, і воно вже показало численні розходжен ня з відомими шаблонами П ідземелля. Це змусило його зупинитися . Тисячі років було відомо, що Підземелля не вносило радикальних змін в успішні, зареєстровані види. Незначні зміни, що відбувалися протягом сотень років, були нормальною, очікуваною поведінкою . Що б це не було, це було ненормально.

З гучним гуркотом, який повернув майстра історії з його думок, Т і тус опустив свій кулак в кольчузі на броньоване коліно та підвівся. Ця дія дала сигнал стратегам, радникам і центуріонам, які ховалися неподалік, підійти до нього, намагаючись при вернути увагу. Він змусив усіх їх замовкнути різким поглядом.

«Я хочу, щоб наші позиції були укріплені прямо тут, — наказав він, — першочергово розмістіть медпункт . Я хочу, щоб матеріально-технічне забезпечення було налагоджено протягом шести годин, а мостовий зв’язок — через десять. Тимчасові ворота можна створити один кілометр вниз по тунелю».

Поки він говорив, люди відділялися від невеликого натовпу навколо нього, кидаючись передавати накази.

«Мені потрібні геоманти та провидці Підземелля в кожній групі розвідників, і я хочу, щоб ці розвідники вийшли в патруль ще вчора. Ми зробили перший контакт з колонією, будь-який рух угору звідси може привести нас до подальшого контакту, я хочу, щоб усі загони діяли відповідно».

Він обернувся та заговорив з Аурілією, що чекала осторонь.

« Щойно ми встановимо зв’язок, я хочу, щоб ти якнайшвидше зв’язал а ся з представником Голгарі. Вони нам щось не розповідають , і я хочу знати, що саме, до того, як це призведе до смерті моїх легіонерів».

Його вірн а трибун а кивну ла і кину ла ся готуватися до хитрощів, які, ймовірно, їх чекають від Голгарі . Тітус ненавидів політику, але особливо ненавидів, коли його начебто союзники приховували інформацію. Він продовжував роздавати вказівки, доки натовп центуріонів, легатів і трибунів не розбігся, залишивши його з Альбертоном біля мед ичного намету Моррелії.

Майстер історії подивився своєму командиру в очі . Й ого обличчя було серйозним.

«Тітус, це мерзота. М усить бути».

«Реінкарнатор? Ти впевнен ий ?» — запитав Тіт ус , в його голосі не було жодного осуду.

«Я не можу придумати, що б ще це могло бути, — кивнув його друг, — більше нічого не має сенсу. Якщо вірити тому , що ти сказа в , він був надто розумним, використовував занадто багато магії та діяв так, як мурашині монстри просто не здатні » .

«І він просто бовтається навколо своєї колонії», — міркував Тіт ус .

Альбертон нахилився ближче.

«Це може стати проблемою , командире. Якщо це звичайна мерзота, то незабаром вона зійде з розуму . У нас є достатньо сил , щоб з цим впоратися. Проте якщо той працюватиме разом зі своєю колонією... »

« Це м оже бути примножувачем сили», — похмуро сказав Т і тус.

« Саме так. Останнє, що нам потрібно, — це колонія мурах з яким о сь розумним керівництвом. Щоразу, коли Легіон стикався з такою загрозою, нам потрібно було діяти на повну силу ».

« Наші р есурси обмежені, це може бути складно реалізувати ».

«Вони це зроблять, Тітус. Повір мені».