Розділ 614 — Твердий камінь

Що таке мана? Минуло приголомшливо багато часу, перш ніж у вежі було щось хоч щось наближен е до задовільної відповіді на це запитання. Навіть зараз у нас немає реального способу дізнатися, чи маємо ми рацію, оскільки ми не знаємо, звідки вон а походить, як вон а зроблен а чи куди вон а рухається . Ми знаємо, що вона існува ла на Пангері до того, як Підземелля вийшло на поверхню. Можливо мана завжди існувала на Пангері з доісторичних часів, але це ще одна річ, яку ми не можемо підтвердити.

Чим глибше занурю вати ся в Підземелля, тим щільніш ою вон а стає. Це ми знаємо давно. Було багато суперечок щодо того, чи виходила мана з центру планети назовні, чи її втягувал о ззовні всередину. Було докладено багато зусиль, щоб відстежити потоки мани на поверхні, і більшість досліджень не дали остаточних результатів з цього питання.

Хто розуміє природу самої мани? Це вид енергії. Вона пластична . Її можна змінити на величезну різноманітність інших форм мани, кожна зі своїми атрибутами та сильними і слабкими сторонами. Вона пов’язан а з світом природи, оскільки повторює те, що можливо без неї . І ноді. Іноді вона досягає того, що без її використання неможливо.

Вона досі спантеличує нас, хоча ми широко використовуємо її в повсякденному житті та дослідженнях.

· Великий маг Трісітан з вежі.

Мана зростала. На даний момент це не було великою проблемою, але якщо це винищення затягнеться, це може нею стати . Показники вже почали зростати, якщо це стане черговою х вилею...

Високий Клинок похитав головою. Цього не станеться так швидко після того, як хвиля щойно завершилася. В історії к ам’яної і мперії не було двох подібних подій, які ставалися так близько в часі одна до одної. Було б нерозумно коригувати їхню стратегію, щоб пристосуватися до тако ї дивини . Рівні все ще були в допустимих межах, незабаром вони досягнуть піку, а потім продовжуватимуть знижуватися, доки рівень мани не повернеться до того рівня, який повинен бути.

Він з відпрацьованою легкістю відкинув думки зі свого розуму та ще більше занурився в медитативний стан, необхідний для ритуалу. Усі тривоги та усвідомлення зник ну ли з його розуму . Місії більше не існувало, намет навколо нього став чорним, і навіть незліченна кількість звуків табору, які так грубо заважали ще мить тому, зник ну ли.

Залишилися лише тиша та лезо.

Плавними відпрацьованими рухами Високий Клинок вийняв контейнер з насінням каменю. Дорогоцінний мінерал, подрібнений у блискучий пил, мерехтів у майже ідеальній темряві, єдине значуще джерело світла в наметі. Воїн обережно витягнув свій клинок і поклав його на підготовлену тканину, розстелену перед ним. Раз, два, тричі він очистив його поверхню, стежачи, щоб жодна порошинка не псувала його ідеальну поверхню. Лише тоді він взяв насіння каменю і повільно пересипав невелик у кількіст ь в долоню.

Він відчував в цій пилюці ману, сильну і яскраву, крізь камінь своєї справжньої шкіри. Вона бул а спокуслив а . Заглиблений у медитацію, він проігнорував цю спокусу та простяг нув руку до леза. Ще до того, як він розкрив руку, він уже відчув, як у лезі прокидається голод, наче живий камінь, що жадає поживи.

Лапісвіта , камінь життя . Коли він дозволив насінню стікати з його долоні на поверхню леза, воно жадібно приймало його, поглинаючи мінерал і ману, які містилися в ньому, щоб зміцнити та підтримувати себе. Було майже марною тратою будити лезо лише для того, щоб різати жалюгідних комах, низьку породу монстрів, негідних його талантів. Проте його коло було зневажено, а його люди атак овані . Ніщо, крім знищення його ворогів, не могло задовольнити його гнів.

Меч випромінював слабке світло, коли він не засунув його назад у піхви. Потрібен був час, щоб перетравити страву, яку він йому дав, але з часом той про яви ть міру своєї справжньої сили. Завершивши ритуал, Високий Клинок піднявся та розслабив свій медитативний стан. Знову повсякденний світ порушив його почуття, шум, безлад і біль. Він впорається з цим, як завжди: без нарікань, милосердя чи вагань.

Кооранон з дому Балта піднявся на повний зріст і вийшов зі свого намету. Йому набридло, що ці шкідники плювали на його табір, настав час їм прийняти його гнів.

--------------------

Жвава біга ла . Вона не була точно впевнена куди або що вона збиралася робити, коли туди потрапить, але де б і що б не мало статися, вона хотіла бути впевненою, що це станеться швидко. Проблеми, здавалося, вирішувались самі собою, поки вона була достатньо швидкою. Це була одна з причин, чому її мутації продовжували наголошувати на швидкості. Чим швидше вона рухалася, тим легше їй ставало, тож чому б не продовжувати прискорюватися? Вона не могла дочекатися наступної еволюції. Швідкість , якої вона тоді змогла б досяг ну ти, справді бул а б вражаючою !

«Жвав а ! С тарш а ! Куди ми йдемо?» — запитала Емілія, її вірний генерал.

Жвава засмія ла ся.

«Я не впевнен а ! Вниз, мабуть? Хіба не хороша ідея спускатися далі ? Це к раще, ніж сидіти в залі ради. Це нудно!»

Вони мчали тунелями, вона та її вірні послідовники, кожен з яких був створений для швидкості. Тепер уся група була четвертого рангу , безперечно потужною групою комах. Вони атакували все на своєму шляху лютими скоординованими атаками та пожирали б іомасу, наче зграя акул, перш ніж кинутися наздоганяти провідну групу. Таким чином вони накопичували досвід і біомасу з великою швидкістю.

«Я вважаю, що Найс тарший десь тут! Як ти думаєш, нам варто об’єднати з ними зусилля?» — кричала Емілія, відчайдушно намагаючись не відставати від свого лідера.

«Крін-крін! Цікаво, що вона задумала? Щось веселе, я впевнен а ! Хороша ідея, Емілія! Молодець!»

Генерал намага ла ся вгамувати потік радості від того, що її хвалив цей безладний, розсіяний лідер, за яким вона вирішила піти. Їй потрібно було зосередитися! Колонія була у стані війни, і Жвав ій знадоб лять ся її порад и та стратегічний розум, якщо загін збирався працювати на максимальній ефективності .

Жвава помітила тіньового звіра, що прокрадався через тунель перед нею, і кинулася до нього, її нижні щелепи стиснулися навколо шиї істоти, завдавши величезної шкоди. Звір загарчав, вражений жахливою швидкістю, яку продемонстрував ворог. Перемістити таке велике тіло так швидко було непросто навіть для істоти Підземелл я !

«Їжа-їжа!» Жвава зарегота ла і знову вкусила .

Ще через кілька укусів більша частина біомаси зник ну ла, і Жвава знову побігла . З того часу, як вона досяг ну ла п’ятого рангу ривка, використання миттєвого сплеску швидкості, щоб здивувати своїх ворогів, стало її улюбленою тактикою.

За її спиною лунав звук двох сотень мурах , які стукають кігтями по каменю, що лунає по тунелю , а також хрускіт і тріск щелеп , що стискаються навколо нещасних ворогів. Колонія була в русі.