Розділ 620 — У темряві, але не сам

Минуло багато часу, перш ніж ми почали боротися , як це роблять розумні раси . Дар, яким нас обдарував Найс тарший, здавався природним, коли ми його отримали . Наші старі форми відпали і були замінені новими настільки безперебійним чином, що ми ніколи не замислювалися над тим, що цей перехід насправді означав протягом ганебно довго го періоду часу . Незважаючи на те, що Колонія вчилася надзвичайно швидко та розвивалася в багатьох різних напрямках одночасно, у битві ми надто часто не замислюючись прий ма ли поведінку монстрів.

Монстри борються за територію, їжу чи збереження життя . Використовуючи всі наявні у них інструменти, монстри жорстоко б’ються, щоб задов і льнити свої потреби. Ми думали, що ми жорстокі. Ми вбивали нашу здобич з жахливою жорстокістю, не даючи їм шансу дати відсіч. Ким ми були, як не найвищими хижаками?

Розумні раси показа ли нам інші шляхи та причини для боротьби. За ненавист ь , за помст у , за влад у , як покарання і як нагорода. По правді кажучи, існує тисяча причин, чому вони воюють, тисяч а разів по тисяч і , майже всі вони неважливі або безглузді в очах Колонії. Проте те, як вони боролися, навіть один проти одного...

Дик о , нещадн о . Вони підуть далі, ніж будь-який монстр, шукаючи знищення своїх ворогів, переслідуватимуть їх на край світу та сміятимуться всю дорогу. Колонія повинна була навчитися поводитися з ними так само, якщо ми хотіли вижити. Записи свідчать про те, яке невдоволення ці дії викликали серед нашої родини, було неприродно брати участь у такому марнотратн ому використанні ресурсів. Зіштовхнути вже переможеного ворога в бруд, на випадок, якщо він колись знову повстане? Колонія не боялася переможених так , як розумні раси . Те, що одного разу випало на долю Колонії, вдруге впаде ще сильніше. З часом ми виявили, що наші дії сприймалися як «милосердя» та «слабкість», ознак и того, що ми були з не хижаком , а здобиччю .

Чого ми навчилися , так це того , як нарешті навч а ти дурнів, ким ми є насправді.

· Уривок з «Історії війни в К олонії» Історіанта

Гранін зітхнув. Він втомився. Він відчував це в кістках . Під гранітом, що вкривав його, під тілом і прямо в його серці, він був втомлений. Його виснажували не ті два дні, які він не спав, хоча це ніяк не допом а г а ло. Він міг терпіти цілий тиждень , якщо йому було потрібно, і все починало виглядати так, що це і було потрібно . Вічне позування та суперечки всередині кола формувачів не були головною проблемою, хоча це, безумовно, дратувало його . Як раса з такою спорідненістю до базових будівельних блоків світу стала такими позерами, він не мав уявлення, але це була реальність. Навіть постійне придушення зі сторони в оїнів не виснажило його до цього моменту. Він настільки звик до цього, що майже не помічав, що ф ормувачів останніми годували, останніми напували, першими прокидали і останніми клали спати .

Це були д воряни.

Гранін вирішив, що ненавидить дворян. Високі Леді та Лорди, Клинки цього чи того дому, їхня справжня шкіра неминуче складалася з рідкісних мінералів, що сяяли в темряві другого шару, тягнучи всіх інших крізь багнюку, це було просто зайвим і марним .

Він сам майже не сумнівався, що єдина причина, чому він тут, — це те, щоб його тіло могли залишити в канаві дорогою додому, щоб знищити всю ганьбу, яку, як вирішив дім Балт а , завдав їм Ентоні. Він знав, що це малоймовірно, але якби він дожив до того дня, коли Ентоні розгризе навпіл кілька цих пихатих дебілів, він міг би померти щасливим Г олгарі.

« Лазус! Ти не спиш ? » Запитав черствий голос.

«Чому б мені спати ? Мені не дозволили спати», — пробурчав старий ф ормувач, намагаючись понизити голос. «Я тут» , — покликав він.

Фігура спіткнулася в темряві та вилаялася, пробираючись. Очевидно, формувачі не передбачили витрат на освітлення в цій експедиції. Таке ставлення було трохи незвичайним, але не нечуваним. Хоча це, мабуть, закінчиться так, як завжди.

« Ти Лазус? » — запитав голос.

«Це я» .

« Вони хочуть, щоб ти негайно був на фронті » .

Ледь прихована насмішка в голосі того розповіла Граніну все, що він хотів знати про цього посланця. Воїн, сноб, висококваліфікований і дурний. Як і всі інші на цій клятій місії.

« Д обре, — він підвівся на ноги, — я б не хотів змушувати їх чекати ».

У міру того, як вони пробиралися через табір, він става в все яскравішим, оскільки вони залишили коло формувачів позаду, увійшли до кола в оїнів, а потім до кола д ворян. Тут відпочивала гордість Дому Балта, Вартові Щита, Святі Клинк и , Танцівники Мечів, ветерани хвиль, міжусобн их конфлікт ів Домів і ще багато хто з останньої Деревної В ійни.

На його подив, Граніна тут не зупинили, а направили через центр табору вперед. Він почув це раніше, ніж побачив, вигуки наказів , дзвін н авичок і вибухи магії. Він мало не зітхнув. Він був тут не так давно, протиставляючи свою в олю мурахам, які намагалися відштовхнути та утримати Г олгарі, або, якщо це не вдавалося , спричиня ти завали , щоб затримати їх. Він ледь не засміявся. Монстрам не потрібно було хвилюватися про те, щоб розлютити Церкву Шляху, спотворивши «святий» порядок Підземелля. Не те щоб Г олгарі час від часу не вдавалися до невеликого колапсу тунелю . Будь-що було дозволено , поки не залишалося доказів.

Просуваючись, вони пройшли повз кілька магів, кожен з заплющеними очима та розширеними чуттями, спостерігаючи за каменем своїм розумом. Це була виснажлива робота, яка вимагала постійної концентрації, чого б не оцінив жоден в оїн. Він похитав головою, намагаючись відкинути мляві думки. Дідько , йому потрібно було трохи поспати.

У тилу шеренги високий прикрашений Г олгарі критично спостерігав за цими поді ями . Саме до нього повели Граніна. Чим ближче вони підходили, тим більше він міг зрозуміти битв у , що відбувалася. Спалахи мани освітлювали територію, проникаючи в жахливу темряву, освітлюючи два фронти. Дисципліновані ряди Г ол г арі перестрілювалися з огородженою оборонною стіною за сто метрів, що була переповнена мурахами . Тим часом вони випустили потік кислоти та заклинань. Їх там, мабуть, було тисячі.

Що, в біса, Ентоні там на робив?

« Біль в дупі », — голос порушив його концентрацію.

Старий ф ормувач здригнувся, коли зрозумів, що з ним розмовляє авторитетна особа. Воїн подивився на нього критичним поглядом, а потім повернувся до ситуації , що розгорталася перед ним.

«Хто б міг подумати, що ці кляті комахи будуть будувати фортеці?»

Гранін трохи покрокував на місці . Він міг би подумати . Наступне речення здивувало його.

«Готов ий приєднатися до атаки ?»

« Ха ».