Розділ 623 — Ах, дідько

Цього разу вона справді мене вб’є. Якщо р аніше Крініс вже бу ла до абсурду чіпк ою після з мого останнього зникнення, тоді що станеться цього разу. Я боюся, боюся , ГЕНДАЛЬФЕ! У моїй пам’яті виникає образ Крініс, що впилася своїми щупальцями в мій панцир і оселилася в моєму скелеті, змушуючи мене здригатися.

Вона б це зробила! Вона б точно це зробила!

Нінініні . Те, що вона весь час прилипала до мого панцира, вже було достатньо погано! Це було як друга шкіра, яка не схвалює кожне моє рішення. Тільки уявіть це ! Несхвалююча ШКІРА! Я не з можу впоратися з погіршенням цього , я просто не з можу!

БУМ!

Удар детонує під моїми кігтями, від чого я опускаюся та намагаюся підтягнути ноги назад і тікати. Чи не можете ви залишити мене в спокої? Я тут намагаюся розібратися з і справжніми проблемами!

П’ятеро солдатів у важкій броні, що переслідують мене, не дуже співчувають моїй долі. Насправді вони, здається, досить наполегливо продовжують намагатися пробити в мені діри різними гострими предметами. Наявність сторонніх предметів у моєму панцирі – це саме те, про що я зараз хвилююся. Ц е мені також не потрібно!

Я стріляю швидким повітряним лезом, сподіваючись розсіяти їх, але великий воїн серед них крокує вперед зі своїм щитом, поглинаючи удар, а інші розбігаються на флангові позиції. Та ну ! Як це справедливо? Якби у мене була тут повна команда, я б вам показав!

З моїми ногами знову під собою, настав час РИВКА ! Удари врізають ся в мій панцир, вирізаючи глибокі скиби в дорогоцінному діаманті, поки я біжу тунелем, тікаючи в темряву. Припиніть псувати мою блискучу зовнішність, чорт забирай! Як я з можу брехати Крініс про це, якщо вона по бачить мене в слідах від клинк ів ?!

РИВОК ! РИВОК ! РИВОК !

БАМ! БАМ! БАМ! БАМ! БАМ!

Кислота вилітає з тилу, коли я тікаю в темряву, намагаючись скинули з себе переслідувачів. Мені п росто пощастило, що я вирішив тицьнути вусики в табір саме тоді, коли повертався патруль. Звідки я міг знати?! Все, що я хотів, це трохи підглянути, просто щоб побачити, чи я потрібен, і я до того ж був обережний! В они , мабуть, використовували якийсь навик чи техніку, тому що вони практично спіткнулися об мене, перш ніж я помітив, що вони там.

У них навіть немає теплових слідів ! Якого біса ці люди такі холодні?!

ХАП !

БУМ!

Я стрибаю саме вчасно, щоб уникнути різко ї атаки , що випуст ила промінь світла меча мені прямо в голову. Ці люди не граються. Насправді, з громіздкими обладунками та шоломами, що закривають їхні обличчя, мені складно повірити, що це не вони монстри, а я!

Як тоді вам таке ?

Зі звуком роздираючого вітру я запускаю три списи вітру одночасно, заклинання звивають ся і деформують повітря в тунелі та розносять кислоту в усіх напрямках. Шанс! Я вже досліджував ці тунелі раніше, принаймні трохи, і я знаю, що стіна тунелю там надзвичайно тонка! Я біжу на всій швидкості, вистрілюючи більше кислоти та магії вітру, намагаючись приховати свої дії .

Дійшов до стіни! Нарешті !

КЛАЦ ! КЛАЦ !

Я з дикою відданістю вгризаюся в камінь і вже за кілька укусів мені вдається відкрити діру та пірнути в неї! Тільки щоб живіт не застряг...

Знову?! Я товст ий ?! Ти називаєш мене товстим, дурне Підземелля!? Дідько , ноги! ТЯГНИ ! Я намагаюся працювати ногами, доки не протискаюся крізь щілину з хлопком і падаю з іншого боку.

Гвехехех.

З таким від ривом вони точно не зможуть мене наздогнати. Ривок !

БУМ!

Поруч зі мною вибухає стіна , коли інша дуга світла леза прорізає скелю та робить глибок ий розріз на протилежній стіні тунелю.

ДІДЬКО !

БІЖИ БІЖИ БІЖИ БІЖИ!

Частина мене справді хоче боротися з цими шкідниками , але я хвилююся. Я занадто близько до їхньої бази (до речі, не з моєї вини), і я не знаю, чи виграв би, особливо без моїх вихованців! Гах! Вони загнали мене на невідому територію П ідземелля. Це все незвідана місцевість. Швидко пробігаючи , стріляючи магією вітру ( потрібно далі отримувати ці рівні , а бій завжди допомагає!), я намагаюся шукати все, що могло б дати мені перевагу.

Все, що я знаходжу, це звичайні речі, тіньові звірі, дурні водорості та смертельні колосоподібні рослини всюди. Не кажучи вже про пристойну кількість того, що я почав називати «рибою смерті ». Менші істоти, сповнені маною смерті, які можуть плавати в повітрі на потоках мани. Вони справжн ій біль у дупі , але зараз я не маю на них часу . Я впевнений, що кілька зачепляться за мій панцир, і мені доведеться їх пізніше вбити .

Щ е одна дратуюча річ, викликана цими клятими шаленими вбивцями !

Я вчасно звернув за ріг, щоб уникнути чергового скоординованого удару, який врізається в скелю так , наче ріже папір. Йой ! Не хочу перевіряти міцність моєї голови проти удару такого рівня... А х ! Що це?

Попереду я помічаю, що тунель відкривається у великий прохід, і ось, прямо посередині я знаходжу ВЕЛИЧЕЗНИЙ корінь, що з’єднує стелю з підлогою. Я ніколи не бачив нічого подібного в цій місцевості, але це може бути мій шанс! Ґрунт навколо коренів дерев, як правило, набагато більш пухкий, ніж в інших місцях, оскільки ґрунт розбивається корінням, яке просувається крізь нього. Я можу щось тут знайти!

Я біжу ухиляючись зі сторони в сторону , а потім за ходжу сліпу зону за коре нем . Ця штука величезна, вона має бути не менше тридцяти метрів у діаметрі! Цього достатньо, щоб закрити мене від зору . Опинившись там, я згортаю ноги та стрибаю в повітря! Коли я спускаюся вниз, я відтягую щелепу, створюючи конструкцію земної мани.

Я приземляюся головою вперед, закопуючись у ґрунт, божевільно кусаючи та махаючи ногами, у той час як мій підмозок опрацьовує ману, щоб допомогти бурити землю якомога швидше. КОПАЙ! КОПАЙ! КОПАЙ! Треба проникнути якомога глибше! Не можна ризикувати!

Повністю занурюючись у силу дзен у , я копаю з усією ефективністю, на яку здатне моє мурашине тіло, закопуючись у ґрунт зі швидкістю, якою пишався б навіть Джим . Лише тоді, коли мій діловий район повністю занурений, я почуваюся хоч віддалено в безпеці , але навіть тоді я не припиняю копати.

Щойно я відчуваю, що досяг нув достатньо значної глибини, я завмираю, всупереч надії , сподіваючись, що вони не зможуть мене знайти. Я розгортаю всі свої органи чуття, намагаючись зрозуміти , що відбувається навколо мене, і лише тоді я помічаю те, що я повинен був зрозуміти раніше.

Цей корінь має всередині неймовірну кількість мани... Як же ж тут багато мани. Коли я проштовхую свою свідомість всередину кореня, це майже так, ніба чиста, густа мана повільно рухається всередині, наче сік усередині дерева.

Що це за штука? І чому, якщо вона настільки насичен а маною та абсолютно беззахисн а , монстри не розтирають її на шматочки, намагаючись отримати її внутрішню енергію? Я швидко обійшов цю штуку, але, здається, не побачив жодного монстра поблизу...

У мене погане передчуття з цього приводу.

Вирішивши ризикнути, я нахиляюся і прокопую дорогу назад, протиснувшись між коренем і ґрунтом. На мій превеликий подив, я не бачу жодного солдата, який намагався б мене роз рубати, або взагалі жодних монстрів поблизу. Це спрацювала моя хитрість з підкопкою ?

Цього разу, будучи надзвичайно обережним, я непомітно повертаюся туди, де мене залишили мої вихованці , і щойно я встигаю це зробити, я завалюю тунель і падаю в полегшенн і . Через п'ять хвилин повертаються Крініс і Жвава.

[Привіт, Крініс,] кажу я, відчайдушно невимушено, [тобі було весело?]

Я впевнений, що у мене все під контролем . Я навіть запустив свою цілющу залозу на зворотному шляху, щоб подбати про будь-які незначні поранення , і я ретельно очистився. Будь ласка, заради любові до бородатого, дозволь мені уникнути цього !

[ Так . Дякую, м айст ре .]

Маса щупалець смерті розгортається зі спини Жвав ої і знову поселяється навколо мого живота.

[Чи вдалося вам уникнути неприємностей, майстре ?]

[ Неприємності ? Я ? Звичайно! Усе, що я робив , — це практика магії.]

[Хм. Тоді добре .]

Хух !