Розділ 634 — Це бомба

Мій розум знову підштовхується до точки зламу. Утримувати такий рівень енергії непросто , і з часом не стає простіше . Хтось може подумати, що мої підвищення статистики та рівнів зроблять цей процес більш керованим, але насправді все, що вони роблять , це дозволя ють мені просувати межі далі та створювати більш руйнівну гравітаційну бомбу! Який дурень буде збер ігати силу заклинання незмінною? Це було б божевіллям. Божевілля м !

Я продовжую стискати та розчавлювати ману, напружуючи свій розум до крайньої межі . П о к и я це роблю, Інвідія летить вперед, рад ий , що його нарешті звільнили з повідка. Він н е просто трохи спущений з повідка, а абсолютно вільний від моїх численних обмежень.

Цей маленький демон сам по собі могутній монстр і я зумів перемогти його лише завдяки чудовим вмінням стриб ати . Тепер уся ця сила спрямована на оборонну лінію Легіону, поки вони чекають на моє заклинання.

Починається все , як зазвичай, з вибухів. Тунель раптово здригається від детонацій, які струшують пил з кам’яно ї стелі і лише на мить пронизують гнітючу темряву світлом.

БУМ! БУМ!

Маленький м’ячик радісно пурхає в повітрі, а його дві довгі, тонкі, як палиці, руки звисають униз повз широку посмішку чеширського кота , що з’являється під його тілом.

[Навіть якщо ви хочете зберегти їх, я хочу ваші життя!] Він муркоче.

Його око блимає зеленою енергією, коли мана починає накопичуватися в кулі. Вибухи продовжують атакувати стіну щит ів , поки демон заздрості готує свою найпотужнішу атаку. Швидкість, з якою він її збирає, досі змушує мене соромитися, оскільки його око наповнен е до межі , перш ніж я навіть наблизився до завершення своєї гравітаційної бомби. Ще одна еволюція, і я тобі покажу , кляте очне яблуко !

Не знаючи про мою власну заздрість, Інвідія широко посміхається, перш ніж кинутися вперед і вивільнити жахливу енергію променя. Промінь ока смерті знову оживає ! Навіть зосереджений на власн ій зростаю чій кулі приреченості, мені особливо цікаво спостерігати за тим , як Легіон справляється з цією ситуацією. Маги наполегливо тримаються, нові бар’єри з’являються на шляху між нами , навіть поки вони розумом намагаються зруйнувати магію , що летить на них . Промінь рухається так швидко, що вони не мають багато часу, перш ніж він б’є по їхніх щитах, розбиваючи їх один за одним, поки не врізається в передову лінію солдатів.

Вони міцно згуртовуються, кожен підтримує легіонерів навколо себе, а їхні захисні щити зливаються в одну лінію захисту. Зелений промінь потрапляє в ціль і намагається пробити наскрізь, у тунелі здіймається пронизливий звук , поки дві сили змагаються одна з одною. Нарешті, промінь розсіюється по поверхні стіни щит ів і зникає , не пробивши оборону .

Коли й ого око на деякий час виснажило свою силу, Інвідія повертається до метання вибухів у бік Легіону, поки їхні маги намагаються зміцнити свої бар’єри. Маленький демон не дає їм часу зібратися, виконуючи магію так швидко, як може тільки гіперспеціалізований монстр.

« Дайте артилерію! » Я вигукую до мурах навколо мене, змушуючи їх почати ворушитися.

Легіон все ще перебуває за межами досяжності більшості солдатів, але розвідники, які еволюціонували для дальності, усе одно досягнуть своєї цілі з цієї відстані . Все, що ми можемо використати, щоб підігріти їх, буде корисним , навіть якщо лише трохи. За кілька секунд кислотний шквал починає летіти над моєю головою, змушуючи л егіон захищатися від шипучої рідини, а також від магії Інвідії.

У мене більше немає зайвої сили звертати на них увагу, уся моя увага зосереджена на повільно обертовій сфері гравітаційної магії. Вон а потемніл а майже до чисто чорного кольору, коли я влив в неї останню краплю мани, яку можу с тримати, доки не відчуваю, наче намагаюся втиснути цеглину в іншу цеглину або думку в розум Крихітки.

У сі чотири м о зки болять і навіть кричать, але я при мушую їх працювати . Мені потрібно, щоб цей вибух був великим, я не сумніваюся, що Легіон буде більш здатний руйнувати магію, ніж навіть Каармодо та його слуги. Щойно я не можу більше терпіти, я широко відкриваю щелепи та ви пускаю звіра.

Я о дразу отримую сюрприз. Виявляється, що навіть другий шар може стати темнішим. Коли з’являється магічна куля, знайомий вереск, що змушує поколювати мій неіснуючий хреб ет , наповнює повітря.

ГООООООО !

Все повітря в тунелі втягується в сферу під час руху, зникаючи в непроникних глибинах. В иснажений, я бачу, як стіна легіонерів зосереджується, зміцнюючи свій захист, щоб підготуватися до атаки .

Готуйте все, що вам заманеться , якщо ця штука дійде до цілі , у вас будуть проблеми.

У той момент, коли я випускаю гравітаційну бомбу, я відчуваю зростання напруги у рядах ворога. Вони могли відчути, як наростає заклинання, вони могли зрозуміти, наскільки потужне це буде заклинання, проте я дуже сумніваюся, що вони могли передбачити, що може зробити ця бомба!

Я міцно хапаюся за підлогу кігтями, стежачи за тим , щоб мене не затягнуло вперед, і Крихіт ці доводиться простягнути руку, щоб вирвати Інвідію з повітря, щоб демона не затягнуло в пащу заклинання . Тяга сфери настільки потужна , і вона ще навіть не здетонувала належним чином!

Я майже трохи боюся її ефекту.

Майже для того, щоб розвіяти свої страхи, я відчуваю розумом , як безліч розумів тягнеться, щоб зруйнувати заклинання, розриваючи ману та якнайкраще розсіюючи її, перш ніж заклинання попаде по їхніх рядах. Успіхів вам , я, як ніхто, знаю, як складно розсіяти стиснуту ману. Тим не менш, вони встигають зробити більше, ніж я очіку вав , за той короткий проміжок часу, який у них є. Вони шалено відривають шматки від гравітаційної бомби, зменшуючи її потужність вдвічі, коли вона нарешті попадає .

Т емряв а мерехтить, і куля зникає, замінена великою сферою чистого чорного кольору, що повільно обертається, і починає намагатися затягнути все, чого може торкнутися. Це триває лише десять секунд, перш ніж маги встигають зламати її та розвіяти заклинання, але шкод а вже завдан а . Коли бомба зникає і повертається світло, ми бачимо, що лінія легіонерів у руїн ах . Важко поранених солдатів підбирають і відтягують так швидко, як тільки можуть, у той час як інші крокують вперед, щоб притулити свої щити перед нашо ю позиці єю .

У мене майже з’являється спокуса спробувати розпочати наступ, поки вони відступають, але я опираюся цьому бажанню. Ми не готові до цього , не потрібно шукати поразку з цієї перемоги. Легіон відступає, щоб вилікувати свої рани та скорегувати свою стратегію, поки Колонія цокає щелепами . Тепер в они не будуть настільки сміливими, щоб наступати мені прямо в обличчя, не врахувавши належним чином мої заклинання, що означає повільніше просування, що означає більше часу для Колонії.

Мене це влаштовує .