Розділ 636 — Новий шлях, частина 1

Бейн був неспокійний духом, що він відчував не часто у своєму житті. Він згадав свій час у семінарії, де навчався служити Шляху. Навіть у такому молодому віці його дух палав впевненістю та божественним наміром. Він вставав задовго до того, як зійшло сонце , і засинав довго після того, як воно зайшло, присвячуючи кожну хвилину свого пробудження Писанню, своїм роздумам і розвитку своїх ораторських здібностей. Це був простий час чистоти та зростання, який йому подобався .

Проте міра його відданості в ті роки тьмяніла в порівнянні з полум’ям, яке прокин уло ся в його подальшому житті. З втратою руки йому відкрилася ще більша мета, глибша правда! І все ж він не міг служити, як він так хотів!

«Священик Бейн. Як ви почуває тесь ?»

Його відірвав від думок голос, і він обернувся, щоб побачити одну з істинно віруючих, Маргарет, яка стурбовано наближалася до нього.

« Зі мною все добре , сестро,— запевнив він її,— мої симптоми нарешті зник ну ли, і я поспішаю до храму, щоб приєднатися до наших людей ».

На обличчі жінки середніх років промайнуло полегшення.

«Це чудово , священику. Ми боялися найгіршого, коли вас повернули до нас».

Бейн спробував приховати гримасу від небажаного спогаду. Він не хотів залишати гніздо до того моменту, поки не почав стражда ти від важкої форми хвороби мани. Груб а помилка з його боку. Коли почалася хвороба, він припустив, що це через перенасиченість радістю, але , на жаль , ні . Якби не втручання Кулант , він міг би загинути там, але його врятували, коли його витягнув на поверхню солдат, який схопив його за пояс щелепами . Майже всіх соратників , які приєдналися до нього в гнізді, довелося виносити таким чином, хоча його симптоми були значно гіршими.

Джерелом його занепокоєння був той факт, що його змусили покинути гнізд о в такий вирішальний час. Як би Кулант не хоті ла це замовчувати, він знав про велике випробування, з яким зіткнулася К олонія в цей час, як він міг не відчувати напруг у , що витала в повітрі? Більше за все він прагнув надати свою підтримку, допомогти та сприяти Колонії і Великому, поки вони відбивалися від зла, яке загрожувало знищити диво їхнього існування.

Він був сповнений безсилої люті! Він вибухав запалом і завзяттям, але не мав куди його спрямувати! Якщо він не знайде способу направити ці емоції, він відчу вав , що може просто вибухнути на місці.

Маргарет приєдналася до нього під час його прогулянки вулицями Оновлення, поки він йшов до церкви. Багато людей кликали його, і він махав їм рукою, що залишилася, зупиняючись тут і там , щоб обмінятися кількома словами з вір уючими .

«Люди добре відреагували на слово, чи не так?» — з явною гордістю зауважила Маргарет. «Я хвилюва ла ся, що новачки не захочуть приймати наші вчення».

Бейн лише посміхнувся.

«Як вони могли заперечувати правду, коли вона була прямо перед їхніми очима?» Він показав рукою вбік, де мураха допомагала нести кам’яні блоки для нової споруди. Суд буде вражаюч ою будівлею , коли його буде побудовано . В очах Бейна це було здебільшого пов’язано з тим, що будівля включала існування К олоні ї , з оглядовими люками, вбудованими в стіни, широкими дверима, щоб дозволити їм увійти, і розробленим мурахами місцем для сидіння, яке Бейн бачив у гнізді. На його думку, кожна будівля в місті повинна бути в змозі вмістити людей Великого , а дже саме вони освітили шлях громаді.

Незалежно від того, наскільки він був радий знову опинитися серед сво їх людей , Бейн не дозволяв своїм ногам зволікати, і Маргарет довелося поспішати, щоб не відставати від нього, поки він крокував до церкви. У ньому утворилося п очуття безпорадності під час його одужання, і йому потрібно було знову бути серед відданих, щоб шукати полегшення. Можливо, разом вони знайдуть спосіб допомогти своїм рятівникам. Щось повинно було бути можливим !

Чим ближче він наближався до кам’яної будівлі, що височіла, тим швидше він рухався, поки майже не кинувся в біг . Й ого очі були наповнені грандіозною будівлею, що стояла перед церквою. Вони були справді щасливі, коли одного разу прокинулися і побачили, що з гнізда піднялася мураха- ремісник і зацікавилася їхньою роботою. Громадяни, затамувавши подих, спостерігали за тим, як член колонії оглядав їхні власні скромні різьблені малюнки, включно зі статуєю Великого, що виднілася всередині. Їм так і не вдалося порозумітися з цією таємничою особистістю, але вони, мабуть, пройшли перевірку, оскільки благословенна істота витратила тиждень, працюючи над церквою, різьблячи щелепами та магією з однаковою майстерністю, щоб перетворити колись сувору квадратну будівлю на чудов ий витвір мистецтва.

Навіть лише поглянути на будівлю було достатньо, щоб заспокоїти біль у його серці, і він на мить намагався стримати сльози, які загрожували впасти, коли він по дивився на неймовірну красу перед собою. Завжди були люди, які збиралися біля будівлі, щоб помилуватися нею, але сьогодні Бейн не мав на них часу. Зазвичай він залиш и вся б по говорити, можливо, навіть по проповідувати, але не сьогодні. Він рухався крізь людей, ледве помічаючи їхню присутність , кинувся до дверей і штовхнув їх.

Усередині вже зібралося коло відданих, одягнених у св ій одяг та прикріплені вусик и слави. Вони як один повернулися до дверей і побачивши, хто прийшов, їхні обличчя засяяли радістю. З хвилюванням в серці священик кинувся вперед, щоб привітати свій народ. Між ними не було потреби в словах. Це були люди, які відчули глибшу істину Колонії та її велич. У гнізді вони багато пережили разом, і їхні очі відкрилися ще більше (щось, що він раніше не вважав можливим). Це були люди, чиї ноги стояли найбільш тверд о на шляху.

Нічого не кажучи , вони знову утворили коло в центрі церкви і причащалися своїм дух о м. Усі вони відчували однаковий біль, не маючи змоги протягнути руку допомоги своїм рятівникам у хвилину скрути . Навколо стін Колонія дивилася на них зверху вниз. Статуї Великого навколо просторої кімнати дивилися на них з терпінням і мудрістю в очах.

Має бути рішення, повинен бути шлях вперед. Шлях був завжди !

Разом вони спілкувал и ся та молил и ся. У їхніх серцях була туга, але й надія, а також щось нове... Час минав і вони відчували, як це наростає в них самих, а разом з цим зростало хвилювання. Хвилини перетворилися на години, але жоден з них не поворухну в ся, щоб піти. Натомість їхня рішучість лише зростала. Ніхто не говорив, ніхто не рухався.

Наставала велика зміна.