Розділ 640 — Втрати

Тітус стримував свою гримасу, йдучи з поля бою. Для інших, що диви ли ся на нього, він був настільки ж кам’яним і непохитним, як завжди, але всередині він був втомлений. Високі характеристики та надлюдські здібності потужного легіонера могли підтримувати його протягом тривалого часу, довше, ніж майже будь-який інший тип солдатів на Пангері, але не назавжди.

Кілька днів тому, заради легіону , лише кілька днів? Кілька днів тому мурахи загострили конфлікт, більше не задовольняючись зволіканням і відступом з територій . Зростання інтенсивності вимагало того , щоб Т і т ус і його війська відповідали їхньому запалу.

« З вами все гаразд, командире? »

Тітус упізнав голос своєї доньки та її хвилювання. Вона краще за інших знала, що він не відпочивав майже тиждень.

«Все д обре » — відповів він.

Він почув позаду себе сумнівне фиркання та мало не посміхнувся. З віком Моррелія так і не навчилася грації, як і її мати.

«Я не очікува ла , що тобі самому доведеться так багато боротися , чи не надмірно для тебе з’являтися особисто ?» вона запитала.

Не обертаючись, Тітус жестом попросив доньку йти поруч. Через мить вона вже була там, а її руки легко лежали на руків’ях клинків. Хоча зовні вона виглядала розслабленою та впевненою, емоції Моррелії ще не вщух ну ли. Боротьба проти Колоні ї все ще була чимось, що вона не могла змусити себе зробити, і, на щастя, їй не доводилося цього робити до цього моменту. Незважаючи на те, що Тітус вступив у бій, навіть як один з призначених йому охоронців, у неї просто не було можливості боротися , її батько знищував усіх мурах , до яких міг дістатися.

Колонія швидко адаптувалася до його зовнішнього вигляду на полі та почала уникати бою, щойно вони розуміли, що він поруч, за що Моррелія була більш ніж вдячна.

« У цій кампанії ч ас проти нас, дочко, — сказав він їй, — комахи обережні та намагаю ться змусити нас витрачати сили та марнувати час. З кожним днем наші лінії постачання стають довшими, а наші легіонери — все більш втомленими, і для чого ? Чи вбиваємо ми їх взагалі швидше, ніж вони замінюють свої ряди ?»

Рука к оманд и ра на мить міцно стиснула рукоятку сокири, перш ніж знову розслабитися. Дух, заточений в середині, без кінця лютував , але він розчавив його своєю волею після короткої боротьби. Щоразу, коли він розчаровувався, сердився чи втомлювався, мерзенний звір намагався зламати його. Смішно.

«Якщо ми не отримаємо доступ до їхнього гнізда і не вб’ємо кожну К оролеву, яку знайдемо, ми не зможемо досяг ну ти реального прогресу. Щойно це буде зроблено, ми зможемо не поспішати, щоб вистежити та знищити кожну особину».

Моррелія якусь мить мовчала.

«Тебе зовсім не турбує, що вони розумні? » — запитала вона нарешті.

Тітус звів брову.

« Ні » .

Він поклав руку на броньоване плече поруч з собою.

«Вони — монстри, народжені з мани. Вони — діти Підземелля, і саме йому вони служать. Я здивований, що мені доводиться пояснювати це тобі , з усіх людей».

Молодий легіонер, що стоя ла біля нього, не відпові ла одразу, і Тітус продовжив повертатися до лінії оборони своїм звичайним довгим кроком. Позаду нього кілька загонів ретельно перевіряли захис ні споруди , як і мурахи щойно покинули. Незалежно від того, скільки разів Легіон зривав їхні пастки та засідки, кляті жуки ніколи не припиняли своїх спроб. Він знав, що вони навіть не очікували , що вони будуть працювати, вони просто хотіли сповільнити та виснажити його солдатів.

І це ще й могло спрацювати .

«Мабуть, я просто не звик ну ла боротися з монстрами, які вміють мислити і відчувати», — зітхнула Моррелія, приховуючи свої справжні почуття.

Він кивнув. Це було те, з чим доводилося мати справу кожному досліднику Підземелля , який досяг нув нижчих шарів, х оча це не часто зустрічається у друг ому шарі . Монстри ста ва ли розумнішими, створ юва ли суспільства, торгували та встановлювали стосунки.

Але це принципово не змін юва ло те, якими вони були. Коли стався К атаклізм, старі записи Легіону показ ува ли, що ці нібито «мирні» істоти об’єдналися за д ревніми та допом ага ли спустош ува ти землю. Легіон ніколи не забував і не прощав. Для них війна ніколи не закінчувалася.

«Не хвилюйся, — сказав він їй, — ти з часом побачиш, як тут все працює . Йди стопами ветеранів, і ти не помилишся».

Він не помітив легкого зітхання його доньки за шоломом.

« Мабуть, так » — сказала вона.

Коли вони повернулися в тил, Т і тус пішов порадитися з офіцерами, даючи Моррелії дорогоцінний час на власні думки. Хоча це тривало недовго.

«Гей, Морр!» — покликала Міррін, підійшовши з ентузіазмом, — як справи? »

Берсерк усміхну ла ся, побачивши таке привітне обличчя.

« Втомлена , — відповіла вона, — де ти береш всю цю енергію?»

«Щойно закінчи ла перерву, — посміхну ла ся стрілець, — я відпочила і готов а до роботи! Вони повернули п’ять сотень легіонерів у табір, щоб ми трохи поспали . Схоже, що вони хочуть зробити великий поштовх до того, як прибуде підкріплення».

Спіймана по середині розуміючого кивка, Моррелія завмерла.

« Підкріплення? » вона сказала.

«Так, — підбадьор ила ся її подруга, — нарешті ! Я чула, що командир подав запит практично в ту ж секунду, коли ми сюди прибули . Не знаю, скільки їх прибуде, сподіваюся, що принаймні ще один Легіон. Тоді ми зможемо розтрощити цих жуків ».

Міррін прозвучала особливо люто в кінці своєї заяви, про явивши глибину своєї антипатії до Колонії, дивуючи Моррелію.

« Я не дума ла , що ти настільки хочеш їх в бити » . – сказала вона трохи скуто.

Вона отримала «ти з глузду з’їхала ?» погляд у відповідь.

«Вони монстри, — сказала Міррін, — і мій загін втратив через них двох людей за останні кілька днів. Чому б мені не хотіти їхньої смерті?»

Це була правда. Боротьба стала ще більш інтенсивною, і хоча помирало багато мурах, легіонери також помирали . Похмурий гнів у таборі Легіону лише посилювався з кожним днем, оскільки все більше його членів помирало . Сукупного ефекту її сумнівів і цієї нової інформації було достатньо, щоб Моррелія почала погано себе почувати . Їй потрібно було піти подихати повітрям .

« Давай поговоримо пізніше , Міррін, — сказала вона, —удачі тобі там».

Міррін спробувала вхопити свою подругу, але вона уник ну ла її рук , прослизнула між ряд ами наметів і зник ну ла з поля зору. Молода жінка якусь мить дивилася на неї , а на її обличчі був написаний стурбований вираз, але вже через мить вона повернулася до своїх обов’язків. Моррелія була міцною, як цвяхи, викувані з більших, міцніших цвяхів. Що б її не турбувало, вона могла з цим впоратися.