Розділ 643 — Кулаки люті

Не знаю, що мене вразило більше: те, що Крихіт ці вдалося приземлитися, не загинувши, чи те, що йому вдалося пробити багатошарові щити і бар’єри Легіону. Оскільки він зумів зробити неможливе, я не збираюся впускати цей шанс.

« ВПЕРЕД, ВПЕРЕД, ВПЕРЕД, ВПЕРЕД !» Я заливаю тунель хвилею владних феромонів, які б’ють по вусиках мурах позаду мене, штовхаючи їх вперед у шаленій хвилі комах.

[Крініс, мені потрібно, щоб ти цього разу не стримувалася , добре? Проте тримай свої втрати кінцівок нижче п’ятдесяти відсотків.]

[Я зроблю все можливе, майст ре .]

Крініс приймає мій наказ, і я відчуваю, як вона збирає ману за мить до того, як вислизн ути з мого панцира в тіні тунелю, зникаючи без сліду.

[ Воюй з усіх сил, Інвідія ! Тримай Крихітку живим, за можливості !]

[ Його сс страждання будуть моїми!]

[ Молодець .]

Коли величезне тіло Крихітки врізається в ряди Легіону, пил і уламки летять широким колом, закриваючи ситуацію від моїх очей. Я чую масу криків, визгів і всюдисущий дзвін сталі. Але всі ці звуки відганяє пронизливий крик, що вибухає всередині тунелю. Це Крихітка! Дурна мавпа випустила свій первісний крик, намагаючись приголомшити легіонерів. Ще потужніш і , ніж раніше, цих звукових хвиль достатньо, щоб здути мої вусики назад у панцир. Присягаюся, я відчуваю, наче мої очі втиснуті назад у мою голову! Я поняття не маю, як це – стояти поруч з такою атакою , але це точно не може бути приємним.

Що ж , про це доводиться турбуватися Легіон у , а не мені .

Відчайдушно сподіваючись, що цього крику вистачить, щоб мій перший вихованець вижив достатньо довго, я ще сильніше напружую ноги, щоб прибути на частку секунди швидше, а мій розум плете ману в запаморочливому темпі.

БАМ! БАМ! БАМ! БАМ! БАМ! БАМ!

Нескінченний потік кислотних вибухів летить з моєї задньої зони і голодна кислота падає дощем на масу солдатів Легіону, коли я атакую. Кожна дрібниця, яка може допомогти, зараз знадобиться. Коли я наближаюся до лінії фронту, пил починає розсіюватися, і я бачу стіну щитів, що впирається мені в обличчя.

От дідько .

БАМ!

Я врізаюся обличчям у ряди Легіону, і опір є жорстоким, але мій імпульс занадто великий, щоб його зупинити. Я прориваюся крізь щити перед собою, розкидуючи солдатів, але мої ноги смикаються і я втрачаю рівновагу, падаючи в щільні лави ворога. Не добре! Зона тяжіння!

М ої підмозки створюють сферу темно-фіолетової мани, роблячи все навколо мене важчим. Можливо, це не дуже допоможе проти могутніх солдатів навколо мене, але я візьму все, що зможу отримати. Коли цю роботу виконано, я продовжую кидати магію льоду, підводячись на ноги та починаючи кусати , як божевільний. Оточений дурними броньованими солдатами, як, чорт візьми, я можу промахнутися?

КЛАЦ !

Незважаючи на те, що я тільки підвівся на ноги, я вже відчуваю, як удари починають падати на м ій діамантов ий панцир. Якщо їм дати ще кілька секунд, легіонери почнуть координувати свої атаки та розірвуть мій дорогоцінний екзоскелет. На щастя, вони не отрим у ють стільки часу.

«ЗА КОЛОНІЮ!»

Орда мура х врізається в невпорядковані сили Легіону та омиває їх, наче хвиля. Перший ряд мурах б’ється об щити своїх ворогів, а мурахи позаду просто перелазять через них і кидаються в бій, за ними йдуть мурахи за ними, потім знову мурахи за ними і так далі , доки весь рукопашний бій не стає килимом солдатів, які кусають і гризуть кожен шматоч ок металу, до якого вони можуть дістатися .

[КРИХІ ТКА ! Де ти , в біса?!] Я подумки кличу свого вихованця.

[ БИТВА !] до мене повертається рев .

[ ЦЕ ОЧЕВИДНО , ІДІОТ! АЛЕ ДЕ?!]

Забудь про це, я просто маю його знайти. Поле бою тепер являє собою клубок мурах, легіонерів і тіньових звірів- вихованців , залучених у грандіозну ближню сутичку. Я нічого не бачу в жодному напрямку. Навколо мене тиснява тіл, що штовхає мене з боку в бік, і мені складно просунутися далі .

[Крініс, ти знаєш, яким шляхом мені потрібно йти, щоб знайти дорогу до Крихітки?]

[Так, Майст ре ! Рухайтесь ліворуч!]

[Чудово! … В яку сторону ліво ? Зачекай, я, здається, зрозумів.]

Мені прикро від того, що я мусив відволікти Крініс, коли вона збиралася почати власну битву , але я справді не міг зрозуміти , де я знаходжуся. Щойно я вирішую , що зрозумів , я орієнтуюся і просто починаю штовхати і кусати щоразу, коли бачу спалах металу. Через кілька секунд я бачу, як темрява навколо мене починає глибшати, а світло зникає. З найглибших ділянок чорної змії з’являються довгі, колючі кінцівки, що обвиваються навколо будь-якого солдата Легіону, на їх нещастя. Щойно їх хапають , щупальця починають звиватися та обмотуватися , а повітря наповнює вереск металу, коли Крініс намагається прорізати собі шлях крізь броню л егіонер ів .

Мені вдається пройти достатньо рукопашного бою, і я знову зустрічаюся з Крихіт кою. Ц е видовище є чимось , що варто побачити. Велика мавпа закривавлена, а порізи по всьому тілу забруднюють його шерсть і роблять його схожим на якусь жахливу істоту. Незважаючи на численні рани, на його обличчі кажана красується люта посмішка, поки він розмахує своїми масивними кулаками, демонструючи запаморочливу швидкість і силу. Блискавки проносяться по його тілу та стріляють униз по його руках щоразу, коли він б’є , вражаючи тих, хто достатньо дурний, щоб стати йому на шляху, електричними розрядами, які димлять прямо крізь їхні обладунки. Незважаючи на це, кількість ударів , спрямованих проти Крихітки , неймовірна , і навіть Інвідія не в змозі заблокувати їх усі.

Давай!

Стиснувши щелепу, я кидаюся вперед і використовую власний панцир , щоб захистити свого друга від обстрілу, спрямованого на нього. У той же час я запускаю свою залозу регенерації та дозволяю рідині промити мою систему, допомагаючи відновити м оє здоров’я , навіть якщо я постійно його втрачаю.

[Давай, Крихітка! Час боротися за вихід !]